П'ятниця 24 тижня

Євангеліє

Лк. 12, 2–12

 «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, то Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими»

 Іноді коли більше починаємо пізнавати християнство, правди віри, в нас з’являється роздвоєність: з одного боку, ми не хочемо позбуватися того стилю життя, яким жили раніше, не прагнучи виявляти своє християнство, з іншого – ми вже знаємо багато про Бога і відчуваємо цей обов’язок, немовби заклик Христа визнавати свою віру перед людьми. І слідувати за цим закликом не завжди просто, бо віру свою ми можемо виявляти тільки тоді, коли нею почнемо жити.

 Це так як з іноземною мовою, ми навчимося говорити нею тільки тоді, коли її пізнаємо. А тією Божою мовою, мовою любові, прощення ми можемо говорити лише тоді, коли будемо більше і глибше пізнавати Бога. Коли ми будемо глибше з Богом, тоді зможемо невимушено давати свідчення того Бога, Якого ми пізнали, Якого відкриваємо, свідчення цього Бога для людей, яких зустрічаємо на своїй життєвій дорозі!

Апостол

1 Сол. 5, 9–13, 24–28

«Щоб ми, чи чуваємо, чи спимо, разом з Ним жили»

Наше свідоме життя відбувається вдень. Ми завжди провадимо якусь діяльність: вчимося чи працюємо. Вночі ми відпочиваємо, ми стаємо немов би несвідомі, коли засинаємо, а вранці знову народжуємось до нового дня, щоб робити свідомі вчинки.

Апостол нам вказує, щоб ми, чи чуваємо вдень, чи спимо, завжди були разом з  Господом, жили Ним. Як це може бути? Насправді, це дуже просто. Як в людському житті, ми здобуваємо певні знання, вивчаємо, до прикладу, якусь мову, то навіть коли засинаємо, всі знання залишаються з нами, бо прокидаємось вранці й знову їх використовуємо.

Якщо ми серед дня є з Господом, то і вночі Господь є з нами. Якщо ми серед дня сповнюємо свій дух Богом, то і вночі наш дух здатний чувати і відповідати на Божий заклик, бо Господь весь час перебуває з нами. Ми себе наповнюємо не на одну мить, але на усе наше життя, а коли воно закінчиться на землі, то перейде у вічність!

+Венедикт