Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця 24 тижня

Євангеліє

Лк. 12, 2–12

«Кожного, хто визнає Мене перед людьми, то Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими»

Іноді коли більше починаємо пізнавати християнство, правди віри, в нас з’являється роздвоєність: з одного боку, ми не хочемо позбуватися того стилю життя, яким жили раніше, не прагнучи виявляти своє християнство, з іншого – ми вже знаємо багато про Бога і відчуваємо цей обов’язок, немовби заклик Христа визнавати свою віру перед людьми. І слідувати за цим закликом не завжди просто, бо віру свою ми можемо виявляти тільки тоді, коли нею почнемо жити.

Це так як з іноземною мовою, ми навчимося говорити нею тільки тоді, коли її пізнаємо. А тією Божою мовою, мовою любові, прощення ми можемо говорити лише тоді, коли будемо більше і глибше пізнавати Бога. Коли ми будемо глибше з Богом, тоді зможемо невимушено давати свідчення того Бога, Якого ми пізнали, Якого відкриваємо, свідчення цього Бога для людей, яких зустрічаємо на своїй життєвій дорозі!

Апостол

1 Сол. 5, 9–13, 24–28

«Щоб ми, чи чуваємо, чи спимо, разом з Ним жили»

Наше свідоме життя відбувається вдень. Ми завжди провадимо якусь діяльність: вчимося чи працюємо. Вночі ми відпочиваємо, ми стаємо немов би несвідомі, коли засинаємо, а вранці знову народжуємось до нового дня, щоб робити свідомі вчинки.

Апостол нам вказує, щоб ми, чи чуваємо вдень, чи спимо, завжди були разом з Господом, жили Ним. Як це може бути? Насправді, це дуже просто. Як в людському житті, ми здобуваємо певні знання, вивчаємо, до прикладу, якусь мову, то навіть коли засинаємо, всі знання залишаються з нами, бо прокидаємось вранці й знову їх використовуємо.

Якщо ми серед дня є з Господом, то і вночі Господь є з нами. Якщо ми серед дня сповнюємо свій дух Богом, то і вночі наш дух здатний чувати і відповідати на Божий заклик, бо Господь весь час перебуває з нами. Ми себе наповнюємо не на одну мить, але на усе наше життя, а коли воно закінчиться на землі, то перейде у вічність!

+Венедикт