Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця 25 тижня — Лк. 13, 31–35

«Скільки разів Я хотів зібрати твоїх дітей!»

Старий Заповіт – Заповіт Бога з людиною – нам ілюструє, що з одного боку є Бог, Той, Хто дотримував і дотримує того Заповіту, а з другого – людина, яка завжди відходила від Бога, впадала в різні гріхи.

У Новому Заповіті ця закономірність продовжується: Бог – завжди вірний людині, вірний Своєму слову, але ми, люди, кожен з нас зокрема багато разів показував, чинячи гріхи, що він невірний Богові. Однак коли приходимо до сповіді, то, незважаючи на свою невірність, завжди маємо певність, що Бог нас прийме, бо Він незмінно дотримується цього Заповіту любові до нас.

І так буде завжди, Бог вірно дотримає кожне своє слово! Але чи ми стараємось бути вірними Йому…?

Апостол

2 Сол. 3, 6–18

«Не втомлюйтеся добро чинити»

Погляньмо на наші людські стосунки. З ким ми як правило є близькі? Хто найчастіше є нашими друзями? Ті, що нам щось роблять і кому ми щось робимо, ті, що нам в чомусь послуговують і кому ми послуговуємо, ті, що нас підтримують і яких ми підтримуємо. І так на жаль є навіть між нами християнами.

Апостол вказує на щось більше в очах Господніх, аніж дружба з тими людьми, які нам вигідні. Це є чинити добро кожній людині в кожній обставині, за яке не передбачається взаємності. Бо якщо ми зробимо добро і по-людськи очікуємо якоїсь подяки, певного визнання, похвали, якщо нас дуже болить, що цього не зауважили, то ми забуваємо про Господню винагороду.

Але Господь закликає не втомлюватися, не очікувати на визнання на заплату, не очікувати на якусь оцінку, «не втомлюватися чинити добро» будь-кому і будь-коли. Запам’ятаймо цей заклик і вірмо, що Господня винагорода більша за будь-яку земну. Робімо добро і збираймо скарби на Небі!

+Венедикт