Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 27 тижня

Євангеліє

Лк.17,26-37

«Так само буде й того дня, як об’явиться Син Чоловічий»

У сьогоднішньому Євангелії Господь вказує на останні часи, які мають прийти. Вказує на те, як вони мають виглядати. Господь бере з біблійної історії приклади того, як відбувалися надзвичайні події в історії вибраного народу. Але одночасно Христос каже, що ніхто не знає ні дня, ні години, коли це має статися.

Ми не знаємо, коли буде славний другий прихід Господа Нашого Ісуса Христа, коли будуть ці останні часи. Але остаточно останні часи для кожного з нас – це кожна мить нашого життя. Бо кожна навіть кожна ситуація є перша і остання, вона вже є – і вона не повториться, вона вже є – і її такої більше не буде.

То ж маємо завжди цінувати кожну хвилю нашого життя, розуміти, що вона остання і неповторима. Завжди цінувати кожну людину, яку зустрічаємо в той момент на своїй дорозі, розуміти, що в цей момент і в цих обставинах ми її востаннє бачимо. Колись було інакше і знов буде інакше, навіть зустріч з цією людиною. Маємо розуміти і цінувати всі події нашого життя.

Коли подивитись на нас, то ми дуже часто живемо або в минулому, або в майбутньому. Або мріємо, як би мало статися – це, здебільшого, молоде покоління, або старше каже, як воно колись було. А не вміємо поцінувати теперішнього часу, цього «останнього» часу. Коли б людина знала, що їй залишилося 2-3 години жити чи декілька днів, то вона би зовсім по-інакшому дивилась на життя, цінувала б то життя. Погляньмо і цінуймо те, що Бог нам дає. Розуміймо, що цей чи інший день, ця чи інша година, а навіть хвилина, є остання і неповторима в моєму житті!

Апостол

1 Тим. 5, 11–21

«Заклинаю тебе … берегти це безстороньо, не робивши нічого з нахилу до когось»

Насправді не є просто, або, радше, дуже важко в наших стосунках не зважати що за особу ми маємо перед собою. Ми завжди суб’єктивні, тому і до кожної особи ставимось унаслідок своєї суб’єктивності. Хтось нам подобається, бо нам приємно сказав чи добро зробив, а хтось не подобається, бо щось нам недобре зробив чи негарно повівся. Відповідно і ми до одного відчуваємо симпатію, вдячність, повагу, а до другого – неприязнь, недовіру, ворожість.

Часто негативний досвід спілкування з тою чи іншою особою не дає нам побачити Божу волю на розвиток наших стосунків з ними у майбутньому. Апостол нам вказує на те, щоб ми безсторонньо, неупереджено, так як Господь, робили добро і одній особі, і іншій.

Бог любить і праведних, і неправедних, любить нас, чи ми робимо зло, чи добро, Він приймає нас після кожного гріха знову і знову у Своєму милосерді. Вміймо й ми любити і приймати інших людей, не зважаючи на те, що вони нам роблять чи добро чи зло. Це нелегко. Але тільки так можемо вподібнюватися до нашого Отця – любити безумовною любов’ю!

+Венедикт