Саме зараз, коли перебуваємо поряд із близькими, важливо розуміти просту і складну істину – Бог є любов, – отець Назар Гавриляк
  • Срд, 01/04/2020 - 13:12

Пандемія коронавірусу і карантин кардинально змінили життя на всіх рівнях, і кожен це відчуває на собі. Так, це виклик – недарма кажуть, що життя більше не буде таким, як раніше, хочемо ми цього чи ні. Але це й можливість для змін – зокрема, і у нашому внутрішньому, духовному житті. Про те, як сприймати те, що відбувається, і як проживати своє духовне життя у час карантину, який припав на час Великого посту, у «Вечірніх діалогах з душпастирем» розважає отець Назар Гавриляк.

«Духовне життя у цей час для багатьох відкривається по-новому. Так, ми розуміємо, що все мине, – і епідемія, і карантин, але розуміємо й те, що світ стане іншим – хотілося б вірити, що кращим. Цей час самоізоляції змінить людей, і в особливий спосіб мав би змінити християн…» – каже отець Назар.

Але перш ніж перейти до основної теми – як у цей час жити наповненим духовним життям, зауважує: багато хто зараз нарікає і не розуміє – як це, мовляв, не можна цілувати ікон, не йти у неділю до церкви тощо? Отець пояснює: Церква, священнослужителі і кожен християнин сьогодні повинні перебувати у послуху, який полягає у тому, щоб берегти життя – не лише своє, а й того, хто поряд, свого ближнього. «Полюби ближнього, як самого себе» – ця заповідь сьогодні є актуальною саме у такий спосіб.

«Церква дбає і служить завжди – незважаючи на обставини і обмеження, – каже отець Назар. – Але ми, як священнослужителі, слухаємо своїх єпископів, своїх митрополитів, нашого патріарха Святослава, рівно ж як дослухаємося до вимог щодо безпеки суспільства. Тому, щоб закрити цю тему, хочу наголосити: мусимо вміти почекати, мусимо прийняти час, у якому живемо і щось із нього винести для свого духовного життя…»

Отець нагадує: Великий піст і його завершення – Великдень, – це не тільки обмеження у їжі і не тільки посвячений великодній кошик. Це, в першу чергу, внутрішня робота і духовний шлях, який християнин проходить разом з Христом. Це – час роздумів над своїм життям, час покаяння. Нинішня ситуація загострює певні питання і виклики, але, з іншого боку, відповідь на них саме зараз, у цих непростих обставинах, закладає підвалини для сталих змін. Так, світ стане іншим, хочемо ми цього чи ні, тому краще починати мінятися самим.

Отець Назар зауважує: попри всі добрі наміри, багатьом на цьому духовному шляху заважають певні стереотипи, які, за великим рахунком, переростають у великі гріхи. І найперший із них – осуджувати інших за якісь, на нашу думку, недосконалості. Чому це може стати перепоною для нашого духовного зросту? Перш за все, тому, що при цьому «мірилом» стає наше «я»: мовляв, хто вони такі, порівняно зі мною, праведним? Друга перепона – самовдоволеність: «я вже все знаю». Отець наголошує: саме зараз, у час карантину, Господь дає нам багато можливостей, щоб ми чомусь навчилися, щось пізнали, напрацювали. І третій стереотип, сполучений з двома попередніми, – зверхність: «що там вони знають, вони нічого не розуміють, а от я!...»  

«Почну з настанов до християн, які написав апостол Павло у римській в’язниці, – про те, що робити, коли перебуваємо у певному обмеженні? Як бути християнину, який за щось переживає і нічого зробити не може? – каже отець Назар. – Так, від нас зараз ніби мало що залежить, але, з іншого боку, залежить дуже багато. У чому це полягає? Зокрема, у тому, щоб навчитися цінувати життя – і своє, і свого ближнього. Апостол Павло пише: «Моліться, щоб любов у вас примножувалася». Це – його найперша настанова: молитися, щоб між нами була любов, щоб ми справді преображалися у Христі і ставали кращими. Коли людина молиться серцем, любов, яка живе у кожному, шириться, стає більшою, зростає. У такій молитві Господь розвиває свою безмежну любов у нас самих…»

Про що мала би бути ця молитва? Отець каже про три напрямки такої розмови з Богом, і перший із них – що Бог є любов. «Саме зараз, коли ми так багато часу перебуваємо зі своїми близькими, так важливо зрозуміти цю просту і складну істину. Адже саме зараз виявляється – наскільки ми здатні приймати одне одного чи навпаки, дратуємося. Багато хто зіштовхнеться зі своєю гординею, побачить свою амбіцію і боротьбу за владу – «щоб мене слухали і було по-моєму»… І любов, яка ніби була, починає зникати, її починає не бути. Правда полягає у тому, що любов, як і будь-що інше, потрібно розвивати – через прийняття і прощення, через нашу внутрішню роботу і зміни, і вона помножиться. І тоді, вийшовши з цього карантину, ми справді змінимося, перейдемо на інший етап і власного розвитку, і стосунків з іншими…»

Ще один важливий напрямок для молитви – цінувати те, що маємо і мали. Так, у піст цього року не бажано ходити на недільні богослужіння до храму, не всі зможуть піти до сповіді чи посвятити базьки на Вербну неділю. Отець нагадує – щоденні богослужіння з різних храмів УГКЦ викладаються онлайн і у записі і у Фейсбуку, і на Youtube, недільна Божественна літургія транслюється також по телебаченню, є численні стріми катехиз і проповідей  тощо. «Можливо, один із важливих уроків для нас на сьогодні – оцінити те, що ми мали, відчути на певний час втрату того, що зараз дозволити собі не можемо. Це – осмислення: що було, є і буде важливим, а що – ні…»

Отець каже про домашню молитву, домашню Церкву, з якої у людини все й починається. «Спитаймо у себе самих – якою є моя любов до мого чоловіка/дружини/дітей/батьків? Чи можу я провести цей час поряд із ними у любові, а якщо ні, якщо занадто багато роздратування, то чому? Напевно, у кожного в думках було – «Боже, коли все це скінчиться і стане таким, як було?» Але питання – а яким воно було? Як ми проживали своє життя раніше і що маємо зараз? Як це випробування змінить нас, чи станемо ми іншими? Будемо щасливими чи нещасними?.. Апостол Павло каже: щаслива людина – та, що люблена. І Бог сьогодні призначає нам зустріч у наших домівках, серед найближчих людей – щоб там звучала ця молитва і зростала любов. Бог дуже потребує нас – настільки, що ми собі навіть не уявляємо, і потребує саме там, де ми є…»

Друга настанова апостола Павла – пізнавати Бога. Недаремно у Новому Завіті так часто вживається слово «учні». Учень – це той, хто вчиться, хто відкритий для пізнання. Чому нам буває так важко знайти правильну модель поведінки – вдома, з близькими, чи із співробітниками та друзями? Тому що ми замкнуті на собі, своєму «его» і попередніх досвідах.  

«Людина, яка пізнає Бога, вчиться у пізнанні Бога, намагатиметься зрозуміти іншого, готова прийняти іншу думку – зокрема, й тому, що хоче пізнати Бога через свого ближнього. Адже хто такий цей ближній? Це той, хто потребує уваги, любові і нас… Людина, яка вчиться, розуміє, що немає однакових ситуацій і єдино правильних рішень, а тим більше – виключно її рішень. Така людина не хизуватиметься здобутими знаннями, не ставитиме себе вище за інших. Вона ніколи не повчатиме і не буде переконувати – вона просто робитиме те, що потрібно, і вчинки говоритимуть самі за себе…»

Отець підкреслює: немає єдиного правильного шляху до Бога, який може «відкрити» одна окрема людина і оголосити його універсальним. «З іншого боку, шлях один, і він – для всіх. Але до Бога кожен йде тією дорогою, яку обирає сам. І це не означає, що чиясь дорога краща чи гірша…»

«Людина, яка пізнає Бога, вміє робити висновки з тієї інформації, яку отримує. Вона вміє приймати виклики і приймає їх з послухом. Не буде гніватися, що Бог якось порушив її плани – вона приймає те, що є у житті, і вірить, що з Божою поміччю пройде цей етап. У своєму учнівстві така людина свідома того, що немає підходів чи технік, які б не працювали, а є ті, до яких вона не доклала зусиль. Така людина не ставитиме крапку на інших людях… Отакою мала би бути наша духовність у цей час», –  каже отець Назар.

«І третя річ, про яку говорить апостол Павло, – святість, яка у наших обставинах полягає, зокрема, у послуху, – каже отець Назар. – Але пам’ятаймо: святість без любові, без справжнього пізнання Бога, стає жорстокістю. Святість у нашому духовному житті означає позбутися лукавства й лицемірства. Вона означає уважність до того, що і як ми говоримо, як слухаємо, як поводимося. Охоче слухай, говори стримано, не поспішай гніватися – оце наша святість… Все це і є ті три речі, про які говорить апостол Павло – бути в любові, у пізнанні Бога і у святості. Ніби нічого нового, але коли ми це починаємо робити і так жити – стаємо інакшими, кращими, тими, якими ми і є… ».