Сестра Христофора Буштин, голова Комісії УГКЦ у справах освіти та виховання, в інтерв’ю Департаменту інформації УГКЦ розповіла про бачення Церкви реформи шкільної освіти в Україні, а також про підсумки зустрічі в Києві 88-ї Генеральної асамблеї Європейського комітету католицької освіти.

Сестро, в Україні кілька останніх років активно обговорюють проведення реформи шкільної освіти. На вашу думку, у чому б ця реформа мала полягати?

На мою думку, в українській освіті досі не забезпечена свобода, різні учасники освітнього процесу керуються стереотипами. Досі переважають антихристиянські підходи. Наприклад, буквальне трактування того, що Церква не має права бути присутньою в шкільному середовищі. Багато батьків є віруючими людьми і вони мають право, аби їхня дитини ходила в школу з такою концепцією, яка б відповідала їхнім поглядам. Свобода в освіті означає право вчителя на свободу викладання та право батьків на можливість вибору такої інституції, яка формуватиме їхню дитину.

Школа не тільки дає знання, а й формує з дитини людину, готує її до життя. І вже в новій концепції реформи освіти про це більше говориться.

Як, на вашу думку, Церква може бути долучена до виховного процесу в школі?

Є дві моделі. Перша – міжконфесійна модель. Це викладання предметів духовно-морального спрямування. І вже є певний досвід шкіл, у яких викладалися ці предмети, зокрема основи християнської етики за міжконфесійною програмою, котра має світоглядну цілісну пропозицію для виховання учнів.  Наша країна є поліконфесійною, полінаціональною і ми маємо унікальний досвід, на відміну від інших країн, – діяльність Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, а також відповідна Громадська рада, яка діє при МОН. Крім того, є міжконфесійні ради, які діють при обласних відділах освіти. Результатом роботи таких рад є багато нових пропозицій до законодавства та напрацювання із впровадження предметів духовно-морального спрямування.

Проте, на жаль, в освіті на різних щаблях ще переважає атеїстичний погляд. А це дуже часто значить ущемлення прав людей, які є віруючими.

А хто б мав викладати ці предмети духовно-морального спрямування: священики чи світські вчителі?

Це можуть бути світські чи духовні особи, але вони обов’язково мусять мати педагогічну освіту. І ці люди повинні пройти відповідні курси для ведення таких дисциплін. Однак вони повинні володіти не лише методикою викладання, а й мати філософський, богословський компоненти підготовки.

А які це дисципліни духовно-морального спрямування?

Скажімо, програма «Основи християнської етики». Ця програма є створена за співпраці представників різних християнських конфесій та затверджена Міністерством освіти. Вона вже вдруге отримала гриф. Тобто ця програма працює понад шість років і вже виправдала себе. І ми зараз бачимо тенденцію, що в центральних і східних областях України зростає кількість тих, хто бажає вивчати ці предмети, бо первісно ці предмети були поширені в Західній Україні. Це означає, що люди розуміють потребу християнського виховання.

Часто люди помиляються, думаючи, що християнська етика – це катехизація. Насправді це вивчення цінностей, духовних засад та моральних основ життя людини. На жаль, у нашому суспільстві ще досі присутній такий собі релігійний примітивізм. Люди розвиваються інтелектуально, культурно, але про релігію мають примітивне уявлення. Це пострадянський рудимент. Насправді вивчати християнські цінності та біблійні факти означає вивчати все, що було в основі найкращих зразків європейського мистецтва, музики… Адже християнство – основа європейської культури.

Тож перед нами ще багато роботи, аби поборювати несприятливі стереотипи в нашій країні.

Згідно з останніми опитуваннями, 70 відсотків українців ідентифікують себе християнами. Тож нам потрібно більше знати про християнство, адже це є частиною нашої ідентичності.

Сестро, але, як ви самі сказали, Україна – багатоконфесійна країна, в якій проживають як християни, так і мусульмани, юдеї…

Громадська рада релігійних організацій складається не тільки з християн. І говорячи про предмети духовно-морального спрямування, ми маємо на увазі не лише предмети християнської етики. Це також можуть бути предмети мусульманської етики. І як я собі пригадую, мусульмани Криму, тоді ще не окупованого, ніколи не виступали проти вивчення християнської етики, оскільки хотіли, аби їхні діти більше знали про суспільство, в якому живуть, адже Україна тісно пов’язана з християнською традицією.

Другий спосіб присутності Церкви в освіті – це конфесійні школи. Право людини на конфесійну освіту не забезпечувалося в Україні до минулого року. Після прийняття низки поправок до законодавчих актів конфесії отримали право бути засновниками шкільних закладів.

І якщо ми говоримо про католицьку школу, то вона позиціонує себе як відкритий освітньо-виховний навчальний заклад. Звісно, з християнськими цінностями, відповідною атмосферою, підходами, але в ній можуть навчатися представники різних конфесій.

Але поки що система фінансування не змінена. Тобто конфесіям дали право створювати навчальні заклади, але гроші за дитиною не йдуть…

Так, це дуже-дуже важлива тема для нас. І ми її порушували нещодавно на Генеральній асамблеї Комітету католицької освіти Європи під час зустрічі з першим заступником міністра освіти Володимиром Ковтунцем. Учасники асамблеї з різних європейських країн запитували його, як забезпечити це право реально, а не декларативно.

Зараз держава виділяє іноді якісь кошти для підтримки приватних шкіл на місцевому рівні, але це копійки. Це не є те фінансування повною мірою, яке б мало бути.

Нещодавно МОН розіслало регіональним відділам освіти посібник щодо сімейних цінностей для факультативного вивчення. Громадськість обурив цей посібник, адже в ньому представлено жінку не як цілісну особистість, а як таку, що має жити і служити для чоловіка… Ви теж виступаєте за такі сімейні цінності?

Вважаю, що це ще один доказ неякісного рівня підготовки фахівців. На сьогодні в нас є явище псевдонауковців. Люди, мабуть, мають певні переконання та уявлення.

Скажімо, ми маємо свій досвід. В основах християнської етики для десятого класу розглядається питання етики сім’ї, морально-етичні основи християнської сім’ї, покликання чоловіка і жінки, сім’я і сучасна цивілізація. Тож ми всі ці питання розглядаємо, але не підтримуємо дискримінаційні тенденції, не заохочуємо керуватися стереотипами.

Навпаки, Церква має дуже багато напрямків служіння, проектів для подружніх пар, батьків, в основі яких є впровадження діалогу в подружнє життя та виховний стиль. Церква навчає, що кожен у подружжі – це окрема особистість. Подруги не повинні якось хворобливо домінувати чи бути залежними одне від одного, але обоє мають реалізувати спільне сімейне покликання. Звісно, є обов’язки, які кожен має виконувати, але подружжя саме визначає, хто за що відповідає, і ці обов’язки мають бути з любов’ю розділені. Має бути один принцип – повага одне до одного, любов, підтримка, взаємоподіл, взаємозбагачення. І саме так Церква бачить подружжя.

Днями в Києві відбулася 88-ма Генеральна асамблея Європейського комітету католицької освіти. Чи можете розповісти про висновки зустрічі?

Так, недавно відбулася Генеральна асамблея Комітету католицької освіти Європи (СЕЕС) в Києві. До складу Комітету зараз входить 28 католицьких освітніх мереж різних країн Європи.

Цей Комітет було створено 1974 році за ініціативи шести країн: Бельгії, Франції, Німеччини, Нідерландів, Італії та Іспанії. Ідея була така, щоб координувати мережу католицького шкільництва в Європі та сприяти розвитку цих шкіл.

Існує також Міжнародне бюро католицької освіти. Це Бюро включає в себе Комітет католицької освіти Європи. Це Бюро вже працює з іншими регіонами у світі. Президент Бюро Філіп Рішар був з нами на зустрічі у Києві.

Комітет католицької освіти Європи має своє представництво через Міжнародне бюро при Парламенті Європи та при інших міжнародних організаціях. Комітет представляє різні потреби католицької освіти при міжнародних організаціях. У деяких організаціях з правом голосу, а в деяких як спостерігачі.

Відомо, що право на конфесійну освіту записане в міжнародних та європейських документах.

УГКЦ є членом Комітету з 2004 року.

Проведення зустрічі Генеральної асамблеї СЕЕС у Києві – важливий жест з боку європейських колег, який означає, що Україна важлива для Європи як її член.

Учасники європейської зустрічі у Києві під час Асамблеї спілкувалися з представником МОН, з Главою УГКЦ про те, які в Україні з’явилися нові можливості для створення католицьких шкіл.

З-посеред усього іншого, під час роботи Асамблеї ми проаналізували дослідження про свободу освіти у світі за результатами Всесвітнього звіту за 2016, яку представив д-р Ігнаці Грауi Каллізо, з місії OIDEL, зокрема  про те, як і де краще можуть діяти і розвиватися конфесійні школи у світі сьогодні.

У ході подальшої роботи представники Італії та Словенії поділилися досвідом кращих практик міжкультурного та міжрелігійного діалогів у католицьких школах цих країн. Міжконфесійний діалог у католицьких школах є важливою темою сьогодні, тобто як католицькі школи в різних країнах забезпечують цей міжконфесійний вимір. Бо в Європі зараз дуже багато біженців та мігрантів, в Україні ми маємо переселенців. Тобто ми зустрічаємося з людьми, які мають дещо інших світогляд… І дуже важливо, аби середовище католицької школи було привітне для всіх учнів.

Розмовляла Оксана Климончук