Сестра Соломія: Наше Згромадження покликане сповіщати про Воскресіння Христове, нести духовне миро і мир кожному людському створінню
  • Чтв, 28/04/2016 - 10:19

Про приготування й святкування Пасхи у монастирі, харизму і завдання монашого Згромадження Сестер Мироносиць в житті Церкви і суспільства розповідає Генеральна настоятелька Згромадження Соломія Крушинська.

— Сестро-настоятелько, розкажіть про приготування й святкування Великодня в монастирі Сестер Мироносиць.

— До Страсного Тижня ми намагаємося виконати всю роботу в монастирі і за його межами: впорядкувати гроби наших покійних сестер, прибрати подвір’я і помешкання, щоб в нас залишився вільний час на приготування великодного кошика і господи. Втім, приготування відбуваються традиційно, як і в кожній українській сім'ї — ми так само в печі печемо паску. Різниця лишень та, що наша монаша сім’я велика і налічує 37 сестер-монахинь, з яких в Івано-Франківську проживає 14. Сестри родом з різних куточків України: Волині, Тернопільщини, Львівщини, Івано-Франківщини. Традиції кожного краю особливі й кожна сестра привносить щось своє. Наприклад, я з Тернопільщини й у нас паска не є солодка. Хоч у нас є декілька сестер, які готують дуже смачну солодку паску. Паска є символом Христа, і те що вона солодка пригадує християнам про майбутнє солодке райське життя, яке потрібно нам усім заслужити. Якщо ж говорити про м’ясні страви, то cестри кожного року готують їх самі. Принаймі, я не пригадую, щоби ми на Пасху святили куповану шинку. В нашому монастирі є сестри, які дуже добре вміють приготувати й завудити м'ясо, шинку, ковбасу. Не менш важливі молочні страви. Подібно, як на Тернопільщині, ми готуємо солодкий запечений сир, є й домашнє масло. Щодо важливого атрибуту Великодня — писанки, то тут в нас вирізняється своїм вмінням

сестра Теодора, родом з Коломиї. Вона кожного року дає майстер-клас з писання писанок і пише їх для всіх сестер Згромадження. За старим великодним звичаєм, кладемо до великоднього кошика хрін. А барвінок і хрін, як і зелень, маємо зі свого городу. Правда, в нас великодній кошик має трохи інший вигляд, ніж звичайний. Так як в монастирі багато монахинь, то звісно що свяченого має вистарчити для всіх сестер і наших гостей, то готуємо більше.

Щодо духовного приготування до Великодня, то воно займає головне місце в житті кожної монахині й монаха. В часі Страсного Тижня від понеділка до середи служиться Літургія Напередосвячених Дарів з Вечірнею. У четвер служиться Утреня Страстей. У Велику П’ятницю — день пустині. В цей час в монастирі ніхто не займається фізичною працею —це день розважань й інтенсивної молитви. Винос плащаниці, гріб померлої найдорожчої тобі людини, Бога, який віддав за Тебе Своє життя. Тому маємо Йому віддати найкраще: найкращі квіти  й власні глибокі контеплятивні розважання над безцінною Христовою жертвою. На самий Великдень в монастирі розпочинається Літургія в 12 год. По її завершенні, зранку, за святковим великоднім столом у Генеральному домі на вул. Кондукторській в Івано-Франківську збирається вся наша монаша спільнота. До нас приїжджають сестри монахині з інших домів, так як в нашому монастирі є храмове свято, адже молитовна каплиця посвячена Воскресінню Христовому. До нас приїжджає почесний і завжди бажаний  гість — єпарх Бучацької єпархії владика Дмитро Григорак.

Ми знаємо владику як доброго наставника ще з того часу, коли він був священиком у василиянському монастирі на Майзлях, й одночасно, близько десяти років, сповняв обов’язки духовного провідника нашого Згромадження. По Воскреслому тропарі «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і нам життя дарував. І нам дарував життя вічне — покланяємось на третій день Його Воскресінню», настоятелька сестер бажає усім сестрам гарного й світлого Великодня, ділить між сестрами свячене яйце й усі сестри розпочинають великодню трапезу всією спільнотою. Невід’ємною частиною нашого святкування є гаївки, які ми, разом з іншими монахами й монахинями з усіх монастирів Прикарпаття, щорічно водимо у василиянському монастирі в Погоні на запрошення отця Никодима. По гаївках, усією спільнотою, їдемо на гроби наших спочилих сестер Мироносиць у Богородчанах, щоб молитовно вшанувати їхню пам'ять. Саме в Богородчанах знаходиться наш матірний дім і перший монастир єпархії, куди приїхали сестри-Мироносиці на запрошення блаженного єпископа Хомишина.

— Ви двадцять років в монастирі. Які харизма і завдання монашого Згромадження Сестер Мироносиць в житті Церкви і суспільства?

— Наше Згромадження покликане сповіщати  про Воскресіння Христове, нести духовне миро і мир кожному людському створінню. Його характерна риса  — посвячення ділам милосердя та любові ближнього. Тому служіння сестер в Церкві і суспільстві обіймає ряд завдань: виховання дітей і молоді у християнському дусі; опіка дітей-сиріт; допомога хворим, перестарілим, немічним, бідним і опущеним. В плані сповнення покликання нашої монашої спільноти, сестри охоплюють широкий спектр духовної праці. Сестра Юліяна очолює катехитичну комісію при Івано-Франківській архієпархії й на минулорічному Соборі УГКЦ входила в число відповідальних за його проведення; багато сестер займається катехизацією шкільної молоді при парафіях Івано-Франківська й області. Дві сестри працюють викладачами в Івано-Франківській семінарії: сестра Віталія викладає філософію, а сестра Андрея — богословію богопосвяченого життя. Ще три монахині: сестра Георгія, сестра Хризантія і сестра Августина служать у Київській Трьохсвятительській семінарії. Сестра Діонісія працює в психоневрологічному диспансері медсестрою.

Також сестри проводять духовні зустрічі для дівчат. Зразу ж зазначу: ці зустрічі відбуваються не для того, щоби «затягнути» дівчину в монастир, а більше для духовної й молитовної опіки над молоддю, яка сьогодні потребує  її чи не найбільше. Для них проводимо реколекції, завдяки яким молоді люди починають розуміти значення молитви, Таїнств в Церкві, запізнаються з духовними практиками. Зокрема пізнають, як потрібно правильно читати й роздумувати над Святим Письмом. Під час реколекцій, вони мають унікальну нагоду: відкласти власне амбітне «Я» та його хаотичні помисли й фантазії й пожити в монастирі разом з сестрами, щоби привести молодечі думки й помисли до порядку. В такий спосіб вони починають глибше задумуватись над власним духовним життям і непомітно стають добрими практикуючими християнами й відповідальними громадянами. Такі реколекції для дівчат ми проводимо що три місяці.

Інший напрям духовної праці: будинки сімейного типу, якими опікуються сестри Мироносиці. В Коломиї, в будинку святого Миколая, який заклав славної пам’яті владика Миколай Сімкайло, працюють три сестри. Сестра Вероніка, яка сильно приклалася до постання цього будинку та вишколу перших вихованців, зараз більше несе відповідальність за матеріально-технічну базу цього закладу, окрім цього вона ще й сповняє обов’язки бухгалтера в Коломийській єпархії; а виховним напрямом тепер більше вже займаються сестра Теодора й сестра Михаїла. Сестри-монахині тепер мають восьмеро дітей і вже випустили свою першу «ластівку» у світ — Марічку. Дівчина закінчила вчитись на перукаря, працює, вирішила жити самостійним життям й тепер поволі вже сама дає собі раду. Звичайно, що вона ще приходить до сестер радитись, а вони їй допомагають. Ще одна дівчинка навчається в художньому коледжі, а інша — в педагогічному. Подібний будинок є і в Бучацькій єпархії, в Чорткові, де сестра Йосафата і сестра Ольга виховують п’ятеро дітей. В цих обидвох закладах склалася добра традиція: кошти, які виділяє держава на дітей ставляться на їхні особисті рахунки й по досягненні повноліття, сестри-монахині вручають дітям. Такі собі інвестиції в майбутнє нашої держави.

Не менш важливим і потрібним для нашого суспільства є літні рекреаційні табори для школярів, молоді й дорослих, які ми проводимо у власному реколекційному домі Згромадження в Яремчі. Вже спланували на цей рік один літній табір для дітей та один реабілітаційний табір для дівчат і жінок з села Кримського поблизу Луганська, над якими душпастирював василиянин о.-капелан Даниїл Сікора. Духовну й катехизаційну частину, як і харчування та розміщення цих людей, сестри будуть надавати й вести самі. В реабілітаційному заході візьмуть участь також отець-василиянин, психотерапевт та фахівець з арт-терапії. Як Бог позволить, можливо, ще проведемо й третій табір.

Так як наш монастир знаходиться неподалік двох вокзалів, то ми часто приймаємо тих людей, які втратили життєві орієнтири: бомжів, алкоголіків, повій. Вони приходять до нас вже роками на обід. Звісно, що окрім щоденної їжі, ми не забуваємо й про їжу духовну, і намагаємося, в міру своїх сил, застановити їх в доброму.

— Сестра-настоятелька Соломія відома нашим краянам своїми іконописними творами. Ви є автором багатьох ікон і картин на сакральну тематику, а ваші ікони прикрашають храми України і знаходяться у приватних колекціях Європи. Де ви навчалися і що для вас, як для іконописця. є найважливішим у творчості? Щоб ви побажали нашим краянам на ці святочні дні?

— Закінчила Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Потім три роки вивчала техніку грецького іконопису в отця-студита Ореста Козака, який довший час переймав його у відомого грецького іконописця Георгіоса Кордіса. В іконописі для мене визначальною є слушна думка цього митця: «Не можливо бути добрим іконописцем без власного духовного досвіду в Церкві. Потрібно любити те, що ти пишеш», власне, як і в будь-якій іншій сфері людської діяльності. А усім нашим краянам, я хочу побажати миру нашій стражденній Україні, миру в сім’ях і в серці кожної людини, усім нам — щирої братньої любові й дорогоцінного мира співстраждання та співчуття до ближнього, обильних Божих ласк, смачної паски і світлої духовної радості від розуміння, що Христос направду воскрес. І, подібно до перших Мироносиць, нехай ця ваша радість буде повною.

Роман ІВАСІВ