СЕЗОН КВАШЕНИХ ОГІРКІВ, ІНДУЛЬГЕНЦІЇ, ВОЛИНЬ І ГЕНДЕР
  • Втр, 16/07/2013 - 00:08

У журналістиці, принаймні так твердять добрі знавці, місяці липень-серпень називають сезоном квашених огірків. Тобто, сезоном в часі якого журналісти вимушені шукати новини, робити новини з нічого і писати про те, як родина Петренків квасить огірки, готуючись до затяжної зими.

Ось уже пройшла перша половина місяця липня, і симптоми сезону квашених огірків охопили навіть провідні ЗМІ Заходу. Так теми, які видавалися акулам журналістського пера нецікавими, знаходять свій шлях на шпальти провідних видань. Так відома своєю відразою до християнських тем англійська ВВС, не більше, не менше, а повідомила про надання Апостольським Престолом учасникам Всесвітнього Дня  Молоді 2013 повного відпусту у дещо вивернутому та іронічному тоні.  Це не коректне повідомлення англійської інформаційної машинерії викликало шквал критики на адресу Католицької Церкви. Хоча критики так і не спромоглися довідатися, про що ж в реальності йдеться.

Хоча йдеться про звичайну практику Католицької Церкви, яка пов’язує надання ласки повного відпусту за відвідування прочанських центрів, змолену з побожністю «Хресну Дорогу», отримання папського благословення «Urbi et orbi», спеціальну молитву після св. Причастя «Ось Господи» та часткові відпусти на цілий список молитов і добрих діл. Саме в сезоні квашених огірків, коли обиватель не має чергових «розваг» у вигляді кривавих конфліктів, терактів, «фантастичних» успіхів політикуму чи наукових відкриттів, ЗМІ вирішили нагодувати своїх користувачів «сенсаційною» новиною про внутрішнє життя Католицької Церкви.

Тому для тих, кого антикатолицька пропаганда заплутала в трьох соснах, варто зазначити, що індульгенція – це відпуст. Відпуст – це форма зцілення духовних ран, які ми самі собі завдали гріхами. Тут не йдеться про відпущення гріхів – їх відпускається у Таїнстві Сповіді. Тут йдеться про отримання ласки прощення дочасних кар за гріхи, заради заслуг святих. Хто хоче краще ознайомитися з цією частиною православного віровчення Католицької Церкви може знайти це у «Катехизмі Католицької Церкви» в точках 1471-1479. Краще подивитися в джерела, аніж вчитуватися в тлумачення противників Католицької Церкви. У випадку, якщо хтось не має цієї книги, варто заглянути в статті «ЩО ТАКЕ ВІДПУСТ (ІНДУЛЬГЕНЦІЯ)» та «ЩО ОЗНАЧАЄ ТОРГІВЛЯ ІНДУЛЬГЕНЦІЯМИ? ВІДПОВІДЬ НА АНОНІМНЕ ПИТАННЯ, ПОСТАВЛЕНЕ НА САЙТІ "В СВІТЛІ ЄВАНГЕЛІЇ"», які є доступні в світовій мережі Інтернет.

Отож, ніякої сенсації довкола відпустів, пов’язаних з цьогорічним Всесвітнім Днем Молоді в Бразилії нема. Відпусти – древня практика католицтва, яка триває і в нашому часі. Сенсація є чистої води «квашеноогірковою» вигадкою «спеців» з ВВС. Та все ж таки, щоб розвіяти неписьменні обивательські сумніви, представник Апостольського Престолу Регент Апостольської Пенітенціарії, о. прелат Кшиштоф Никель надав для ЗМІ відповідний коментар, щоб пояснити практику відпустів в Католицькій Церкві й її прив’язку до Всесвітнього Дня Молоді.

В інтерв'ю Радіо Ватикану прелат відповів також критикам практики відпустів. Дар індульгенції, наголосив він, вписується в особливу місію Церкви, звіщати світові спасіння. Ласка, по суті, є ні що інше, як звільнення від тимчасової кари за гріхи, скоєні віруючим і вже прощені йому через таїнство покаяння, нагадав священик. Тому, наголосив він, потрібно скористатися цим великим даром благодаті, який виходить від материнського серця Церкви. Відпуст є конкретним проявом милосердя, і має позитивний вплив тільки і виключно на того, хто його приймає, зазначив регент Апостольської Пенітенціарії.

У цей же ж таки час подивугідне замовчування світовими ЗМІ масакру, який мусульмани постійно влаштовують християнам на Близькому Сході, навіть в період літнього інформаційного затишшя, наштовхує на неприємну думку про промусульманську заангажованість  світових медіа гігантів.

Після повалення проісламістського режиму єгипетського президента Мурсі, в Єгипті антихристиянські погроми стали майже щоденним явищем. Християни Єгипту знаходяться під шквалом дикого мусульманського терору. В Сирії антибашарівські повстанці розв’язали проти сирійських християн терор, якого тамтешні християни не зазнавали ось уже впродовж століть. Можна би було очікувати, що борці за людські права, які так істерично домагаються «прав» і привілеїв для ЛГБТ груп в європейських країнах, піднімуть галас довкола порушення двох основних прав людини: право на життя і право на свободу совісті. Але…  Замість галасу – гробове мовчання.

Мовчання з боку тих борців говорить про їхні справжні наміри і цілі далеко красномовніше, аніж багатогодинні промови.

На цьому тлі голос Папи на захист переслідуваних християн звучить як голос вопіющого в пустелі. Його слова про те, що у сьогоднішньому світі Церква має більше мучеників, як в усіх століттях до цього, як це вже стало традицією, ні світ, ні світові ЗМІ, ні політики не почули.

Не помітили також ані світові ЗМІ, ані борці за людські права антиюдейської та антихристиянської провокації мусульман: осквернення в Хевроні Печери Патріярхів (печера Макпела) та осквернення списків Тори (П’ятикнижжя Мойсея) – священної книги юдеїв, самаритян та християн. Годі собі уявити істерику ЗМІ, якби щось подібного вчинили юдеї чи християни. Або можна тільки спрогнозувати усю істерику, якщо виявиться, що вандалізм на гробі Адама, Єви, Авраама, Сари, Ісаака, Ревеки, Якова і Леї був влаштований руками підлітків, а ізраїльська поліція цих підлітків заарештує. Жодного засудження мусульманського вандальського розбійництва зі сторони оборонців людських прав і свобод та «свободолюбивих» ЗМІ так і не прозвучало. Навіть сама новина не потрапила на їхні шпальти.

З рештою, в Хевроні ніхто не загинув, юдеї не стали влаштовувати дикунських погромів посольств мусульманських країн в Тель-Авіві, так як би це зробили мусульмани. Та й євреї не є улюбленцями ЗМІ, на відміну від палестинських арабів-мусульман. Бо про арабів-християн Святої Землі ЗМІ та борці за людські права, як правило, взагалі не згадують.

Християни Святої Землі є об’єктом опікунства і заступництва хіба що Апостольського Престолу, який мало що може їм допомогти. Тому, абсолютно закономірно, що християни Ізраїлю організували свою власну політичну партію Бней Бріт ХаХадаша (Сини Нового Завіту), яка виступає за повну інтеграцію ізраїльських християн в ізраїльське суспільство, аж до права служити в Армії Самооборони Ізраїлю, більш відомої як ЦАХАЛ.

Самоорганізація християн Святої Землі – цілком закономірний наслідок ситуації, в якій вони опинилися. Мусульманська експансія з моменту виникнення Палестинської автономії, яка практично вимела християн з підконтрольних їй територій, почала по-тихо перекидатися й на території під контролем ізраїльтян. Сумний досвід Лівану, який за 50 років з країни, де переважали християни, перетворився на форпост ісламського джихадизму, витіснення християн з Іраку, Сирії, Ірану, Пакистану, Єгипту, очевидно, що підказали християнам Святої Землі, що їхнім природним союзником у близькосхідному регіоні може бути тільки Ізраїль, а аж ніяк не мусульманські режими.

На фоні повідомлення «Jewish news one» про серйозну нормалізацію стосунків між Державою Ізраїль та Державою-містом Ватикан та про близькість сторін до підписання договору, який мав би врегулювати не лише міждержавні стосунки, але й статус католиків у Святій Землі та статус християнських святинь Святої Землі, якими католики користуються, чи які перебувають у їхній власності, створення християнами Ізраїлю своєї політичної партії може вказувати не лише на потепління у католицько-юдейських відносинах, але й на усвідомлення потреби союзництва між католиками та юдеями перед лицем загроз, які перед обома віросповіданнями ставить сучасний світ.

І в Україні сезон квашених огірків збирає данину. Добра частина українських ЗМІ разом із значною частиною політикуму, репрезентантів якої перший президент України п. Леонід Кравчук назвав державними зрадниками, подібно до грифів та гієн не перестають розсмоктувати і розхрумкувати кістки жертв Волинської трагедії. Їхні польські колеги і ЗМІ, і частина політикуму постаралися бавитися в перегони у хрумканні кістками жертв з своїми українськими колегами. Благо в Польщі таких виявилось не занадто багато.

Щиру неповагу до жертв висловив діючий український президент, який навіть не удостоївся приїхати, про людське око на жалобні заходи, які відбулись на Волині. Не йдеться вже про те, щоб українська державна сторона організувала, знову ж таки, принаймні з чисто людської пристойності, якийсь жалобний акт. Такого від теперішньої влади і не очікувалось. Йдеться про чисто людську пристойність. Влада в чергове плюнула в душі жертв трагедії. Така поведінка української влади в чергове показує, що народ, його доля, його історичні рани, нагальні потреби теперішній владі глибоко «до лямпочки». Благо УГКЦ, яка має досить таки опосередковане відношення до Волинської трагедії, адже поляків різали волиняни-православні, як рівно ж поляки різали православних волинян, у дусі християнського примирення, як могла доклала зусиль до відзначення сумної дати 70 початку взаємних українсько-польських погромів.

Як це може видатися не дивним, але українські ЗМІ постаралися, якомога більше мінімалізувати роль УГКЦ в організації вшанування 70-их роковин Волинської трагедії, рівно ж як і римо-католиків та Київського патріярхату. Хоча Київський Патріярхат так само дуже опосередковано, як структура, має відношення до цієї трагедії. Його просто в ті сумні часи не існувало. В чергове український соціум показав, що трагедії Волині та Галичини його просто не цікавлять. Ваша трагедія – розбирайтеся самі з поляками. А ми подивимось з боку і по потребі пофілософствуємо на цю тему, а по можливості й нагадимо вам в душу, як це вже зробили підписанти «геноцидного» звернення депутатів Верховної Ради до польських парламентарів. Доводиться констатувати, що байдужість частини українського соціуму до проблем його іншої частини є далеко гіршою, як ненависть. Байдужість – це найпевніший знак відчуження. Для нормальних людей, яким розходиться Україна – це уже тривожний дзвін, а не дзвінок. Не питаймо по кому подзвін – без цього ясно.

Раптовий сплеск інформаційного зацікавлення Волинськими подіями викликала промова Святішого Отця Франциска після недільного «Ангел Господній», у якій Папа закликав український та польський народ до історичного примирення. На диво українські ЗМІ нейтрально передали цю подію. Але коментарів під цією новиною на інформаційних сайтах/порталах і соціальних мережах у своїй більшості нічого, крім огиди викликати не могли. Український соціум дико відреагував в інтернеті на заклик Папи. Звісно, можна твердити, що це не увесь соціум, що це його найгірша частина, але, але… Байдужість до власної історичної долі, до власної історичної пам’яті, власної ідентичності тієї частини соціуму, яка промовчала, є далеко гіршим явищем. Або більшій частині українського соціуму взагалі ці поняття не цікаві – а це знак, який передує етнічному зникненню, або ідентичність, історична пам’ять та історична доля, які вимагають реакції на Волинську трагедію є більшій частині українського соціуму просто чужі. У всякому випадку ситуацію нормальною, а тим більше приємною, не назвеш.

У цій ситуації також не без важливості буде спостерігати щирість декларованого католицтва польських політиків. Чи прислухаються вони до голосу Папи? Хоча надії мало, якщо вони не почули голосу власного єпископату, то так само проігнорують і голос Святішого Отця.

Фактично, трагедія обох народів, спровокована, як ними самими, так і третіми сторонами, загрожує продовжитися в історичній сварці між українцями і поляками, знову ж таки на вигоду третій стороні. Голос католицького єпископату обох Церков може потонути в морі націоналістичного безголового шалу.

У цій трагедії історично-політичного безумства і українські, і польські католики зобов’язані докласти максимум зусиль для обопільного оздоровлення національної пам’яті. Адже в умовах, коли в Європі постійно пропихаються антихристиянські ідеї, а московський гегемонізм не перестає нести загрозу Серединній Європі, найбільш католицькій частині європейського континенту, співпраця і солідарність між католиками цього європейського макрорегіону є просто необхідною для виживання. Що саме третя сторона має в українсько-польській сварці великий інтерес, вказує і ідентичність яєчного нападника на п. Коморовського в Луцьку, як і рівно ж поведінка органів правопорядку щодо його затримання і утримування.

На цій хвилі йде, вочевидь, і низка застережень стосовно розповсюдження гендерної ідеології, які український католицький єпископат почав озвучувати. Першим таким застереженням було послання з нагоди Дня життя владики-помічника Львівського Кир Венедикта Алексійчука. І ось минулого тижня Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, звертаючись до греко-католицької молоді України, відкрито засудив гендерну ідеологію, закликавши молодь залишатися вірною реальності Божого творчого акту.

Якщо послання Владики Венедикта постаралися не помітити не тільки ЗМІ, навіть ті, які відслідковують новини українського релігійного життя. Буду нескромним, але тільки «Католицький Оглядач» опублікував це послання. То промову Патріярха уже почули, принаймні, церковні і колоцерковні ЗМІ. Світські, звісно, проігнорували. Адже саме світські ЗМІ в Україні є одним з рупорів поширення цієї антихристиянської та антилюдської ідеології. Що правда, дехто з обережності постарався в заголовку втекти від слова «гендер».

Знаково, що Блаженніший першою своєю відкритою аудиторією обрав саме молодь. Адже саме молодь в український ВУЗах поставлена під приціл активної гендерної пропаганди, яка поверхнево замаскована під науку. І саме молодь і діти стають першою жертвою здичавілого ґейфашизму.

І знову, як і у випадку з ситуацією довкола відзначення 70-ої річниці Волинської трагедії, УГКЦ фактично виконує функцію народного трибуна, своєрідного етнарха і совісті українського суспільства. І ми, українські католики, мусіли б той голос зробити якомога голоснішим, перемагаючи інформаційну блокаду довкола цих та інших питань, які фактично є надзвичайно важливими для простого фізичного виживання католиків в Україні.

Якщо завтра в дитячому садку наших дітей привчатимуть до того, що гомосексуальні стосунки це нормально, що дитина сама має вибрати свою соціальну стать (тобто гендерну роль), сексуальну орієнтацію. Якщо завтра твій син приведе додому свого друга – сексуального партнера, будучи переконаним, що все нормально – сьогодні він може бути гетеросексуалом, завтра гомосексуалом, післязавтра трансвеститом чи ще чимось новим, бо його так вчили у ВУЗі, якщо завтра твоя донька ощасливить тебе що ти 45 разів не став дідусем /не стала бабусею, бо вона зробила в черговий раз аборт, після якого та гори контрацептивів уже не може мати дітей, вина буде лише на тобі самому. Бо саме ти нічого не зробив/зробила для того, щоб цього не сталося.

Український соціум не здатен самоорганізовуватися. Проте саме українські католики уже кілька разів показали свою здатність до самоорганізації, прийшов час уже не серйозно задумуватися, а серйозно самоорганізовуватися, щоб рятувати саме культурне середовище свого місця мешкання, мешкання своєї сім’ї, своєї Церкви. Завтра може бути уже зовсім пізно.

 

о.Орест-Дмитро Вільчинський