Що буде, якщо висповідатися не перед священиком, а перед мирянином?
  • Срд, 24/07/2013 - 12:54

ПИТАННЯ: Чи може людина, яка помирає, висповідатися перед мирянином і отримати від нього розгрішення, якщо немає можливості звернутися до священика? Чи буде така сповідь дійсною? І ще одне питання: якщо мирянин видає себе за священика, то чи будуть дійсними таїнства, які він уділяє?

ВІДПОВІДЬ: Щоб сповідь була таїнством, вона повинна здійснюватися перед людиною, яка в цей момент має владу примиряти з Христом і з Церквою.

Таку владу – діяти in persona Christi et Ecclesiae – тобто ототожнюючись з Христом і Церквою – має тільки священик. Цю владу він отримав через посередництво Таїнства Священства разом з отриманим від свого єпископа повноваженням опікуватися паствою. Тому сповідь перед мирянином, навіть якщо вона здійснюється на порозі смерті, не є Таїнством.

Проте в разі відсутності священика можна висповідати свої гріхи перед мирянином, але без розгрішення, а тільки з метою збудити в собі щире покаяння і попросити прощення у Христа і Церкви через цю людину, свого брата у Христі, члена тієї ж Церкви. Зрозуміло, що така сповідь не буде таїнством і не може закінчуватися відпущенням гріхів. Мирянин не має влади відпускати гріхи, і якби він виголосив формулу розгрішення, то вона була б недійсною.

Святий Тома Аквінський у «Сумі теології» приділив особливу увагу саме цьому питанню. І ось що він пише: «Благодать, що дається через таїнства, сходить від Глави до членів. Тому служителем таїнства, через якого передається благодать, може бути тільки той, хто може виконувати функцію служіння істинного Тіла Христового. Вона ж належить тільки священикові, що має владу освячувати Євхаристію. І оскільки через таїнство покаяння передається благодать, то тільки священик може бути служителем цього таїнства. Тому тільки перед ним треба сповідатися, тому що сповідь здійснюється перед служителями Церкви».

«Покаяння, – пише далі св. Тома Аквінський, – це таїнство необхідності, так само як і хрещення. Хрещення, як таїнство необхідності, має дві категорії служителів: перша категорія повинна хрестити відповідно до служіння, і вона складається зі священиків. Друга категорія уділяє хрещення в разі необхідності. Так само і для покаяння: служитель, який приймає сповідь відповідно до служіння, – це священик. Але у випадку необхідності мирянин може замінити священика і вислухати сповідь». Але  йдеться тільки про те, щоб вислухати, а не уділити таїнство примирення з відпущенням гріхів.

Св. Тома пояснює сенс такої сповіді: «У таїнстві покаяння є не тільки елементи, покладені на служителя, тобто відпущення гріхів і накладення покути, але й елементи, покладені на того, хто отримує це таїнство, і вони так само істотні: це збудити в собі жаль і визнати свої гріхи. Покута залежить частково від служителя, який її накладає, а частково від того, хто кається і її виконує. По можливості, для повноти таїнства повинні співдіяти обидва елементи. Але у випадку нагальної потреби людина, яка кається, повинна зробити те, що залежить від неї: розкаятися і висповідати свої гріхи тому, перед ким це можливо зробити. І хоча мирянин не може повністю уділити це таїнство, виконуючи обов'язки священика, тобто даючи розгрішення, проте Первосвященик заповнює відсутність служителя. У цьому випадку сповідь, здійснена перед мирянином, але з бажанням зробити її перед священиком, в певному сенсі є таїнственною. Але це не таїнство в повному розумінні, оскільки в ньому немає відпущення гріхів».

 «За допомогою таїнств, – продовжує св. Тома, – людина повинна примиритися не тільки з Богом, але і з Церквою. Але вона не може примиритися з Церквою, якщо освячуюча місія Церкви її не досягає. У хрещенні це освячення досягає людину через зовнішній елемент (воду), освячену «через  посередництво слова» (Еф. 5, 26) відповідно до обряду Церкви, – незалежно від служителя цього таїнства. Що стосується таїнства покаяння, то освячуюча благодать Церкви не досягає людину без служителя. І навіть якщо людина, яка висповідалася перед мирянином у разі необхідності, отримала прощення Бога, зробивши все можливе для сповнення Божественної заповіді про сповідь, вона все ж не примиряється з Церквою і не може бути допущена до таїнств без попереднього відпущення гріхів священиком: точно так само як бажання прийняти хрещення не допускає до Євхаристії».

Перейдемо до другої частини нашого питання: якщо мирянин видає себе за священика, то чи будуть дійсними Таїнства, які він уділяє?

Відповідь проста: дії, вчинені тим, хто не має повноважень таїнства священства і видає себе за священика, не тільки є святотатством, але вони також є недійсними.

Якщо фальшивий «священик» служить Літургію, то вона недійсна. Це обман віруючих, оскільки він спонукає їх до щирого поклоніння перед звичайним хлібом і вином і причащання ними.

Що стосується сповіді, то зрозуміло, що відпущення гріхів у такому випадку недійсне.

При цьому треба зауважити, що віруючі, які стали жертвою фальшивих священиків, не мають провини. Тому їхні гріхи, висповідані перед шахраєм, будуть прощені на наступній сповіді. Зазвичай на сповіді людина просить вибачення також за гріхи, яких вона не пам'ятає. Але навіть якщо вона не говорить цих слів, священик, даючи розгрішення, має на увазі і прощення мимоволі забутих гріхів.

Таїнство подружжя, уділене лжесвящеником, також недійсне. Однак в латинському обряді служителями цього таїнства є самі люди, які беруть шлюб, а священик є лише повноважним церковним свідком. Тому Церква може визнавати такий недійсний шлюб, не вдаючись до повторного уділення таїнства.

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va