ПИТАННЯ: Святий апостол Павло говорить: «Щоб уникнути розпусти, кожен чоловік нехай має дружину, і кожна жінка хай має свого чоловіка» і «краще одружитися, ніж розпалюватися». Навіщо ж тоді стільки піднесених слів про християнський шлюб, якщо це всього лише засіб боротьби з блудом?

ВІДПОВІДЬ: Наведені слова з 7 глави Послання апостола Павла до Коринтян у свій час дуже добре прокоментував блаженний Папа Іван Павло II. У навчанні на загальній аудієнції 1 грудня 1982 він констатує, що на основі цих тверджень святого Павла сформувалося переконання про шлюб як «remedium concupiscentiae», тобто засіб від похоті. Папа Войтила пояснює: слова апостола означають, що «шлюб дарований подружжю як етос», тобто як вищий моральний порядок, відповідний цьому Божому дару. «У таємниці Відкуплення, − каже Папа Войтила, − шлюб дарований чоловікові та жінці як благодать». Слово «розпалюватися», використовуване св. Павлом, означає безлад пристрастей, що виходять з плотської похоті. Шлюб ж означає «етичний порядок, спеціально привнесений у цю сферу. Можна сказати, що шлюб − це місце зустрічі «еросу» і «етосу», місце взаємного їх проникнення в серця чоловіка і жінки та в їх відносини», − пояснює Іван Павло II.

Ні пастирська конституція «Про Церкву в сучасному світі», ні Кодекс канонічного права 1983 року не говорять більше про remedium concupiscentiae, в той час як у колишньому Кодексі − 1917 року − і в енцикліці Casti connubii (1930 року) цей вираз ще присутній. Можливо, сучасне вчительство уникає цього терміну саме тому, що деякі можуть сприймати шлюб як свого роду «запобіжник» від можливих моральних заворушень. Адже, як стверджує апостол Павло, шлюб повинен покласти край блуду і позашлюбним плотським зв'язкам.

Зрозуміло, що Бог встановив шлюб не для цієї мети, і сам святий Павло зовсім не зводить цю реальність до одного аспекту. Так, у Посланні до Ефесян (5,32) він називає шлюб таємницею і таїнством: «Це велика таємниця, а я говорю про Христа і Церкву».

Разом з тим, потрібно пам'ятати, що первородний гріх порушив первісну гармонію між чоловіком і жінкою. Так, вони, як і колись, покликані обдаровувати один одного собою, але цей дар несе в собі рану − брак самовладання, − тому він стає предметом чуттєвого потягу. Хтивість веде до певного розриву між сексуальними імпульсами і повагою особистості.

У цьому і полягає сенс remedium concupiscentiae: шлюб допомагає подолати чисту хіть. У шлюбі сексуальний імпульс підпорядкований взаємному дару і передачі життя.

Не вдаючись до цього терміну, Катехизм Католицької Церкви пояснює його значення: «Після гріхопадіння шлюб допомагає долати замикання в самому собі, егоїзм, гонитву за задоволенням, і відкрити всього себе іншому, взаємній допомозі, дару самого себе» (1609).

Таким чином, remedium concupiscentiae − це вторинна мета шлюбу, яка стала необхідною після гріхопадіння людини. Якби шлюб був лише «засобом від похоті», то це дійсно було б занадто принизливо для людини, покликаної переживати в шлюбі «велику таємницю» щодо Христа і Церкви.

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va