Досконалий жаль натхнений Божою ласкою. Це не є так, що я його «вироблю» чи створю. Цей жаль за гріхи мусить бути моментом молитовної зустрічі з Богом, – говорить в інтерв’ю для КАІ о. Джордан Шлівінський, OFMCap, ініціатор капуцинської Школи для сповідників.

Лукаш Качиньський (KAI): Під час пандемії багато осіб довідалися, що можна – навіть не йдучи реально до таїнства покаяння та примирення – повернутися до стану освячуючої ласки. Це не спеціальна вигадка для сучасності, правда?

О. Джордан Шлівінський OFMCap: Це наука, яка була відома давно. Людина, відповідаючи на Божу ласку, може переживати такий особливий стан, який ми називаємо станом досконалого жалю, тобто цілковитого відокремлення себе від гріха – жалю за нього та відрікання від зла, яке вчинила. Шкодую про це з любові до Бога. Пізніше теологія уточнила, що такий стан повертає людину до стану освячуючої ласки. Тоді також було додано, що ті самі гріхи, за які відчувався досконалий жаль, ще повинні визнати в таїнстві покаяння.

Як добре зрозуміти досконалий жаль?

Це такий стан каянника, в якому він відчуває огиду, відокремленість від гріха. Своєрідне протистояння всієї свої особи проти нього. Він має усвідомити, що те, що він зробив, є поганим і не хоче цього через любов до Бога – тому що це ображає Бога і проти Його любові. Це найблагородніший мотив. Не мотив страху, що я буду покараний за ці гріхи, чи будь-який інший релігійний мотив, який може бути достатнім для переживання примирення – наприклад, у таїнстві покаяння та примирення. Тут цей жаль мотивований лише любов’ю до Бога.

Ось чому його часто називають «жалем з любові»?

Досконалий жаль є тоді, коли мотив любові домінуючий. Зазвичай мотиви створюють своєрідний пучок, але домінує мотив любові, а не страху чи чогось іншого. Тому я просто шкодую про свої гріхи, бо вони були проти Божої любові до мене. Я відповідаю на Божу любов своєю людською любов’ю, яка є любов’ю моєю мірою. Я шкодую, що не любив Бога так, як мав і як міг любити Його. І це має бути найвищою причиною змінити моє життя і, таким чином, любити найдосконалішим можливим для мене способом.

Щоб скористатися з досконалого жалю, має відбутися неможливість таїнства сповіді, правда?

Цей акт має завжди переживатися з огляду на Божу ласку, яка є в моєму серці. З цим актом жалю можна також йти до таїнства покаяння. У вченні Церкви є тільки це розрізнення між звичайною дорогою прощення гріхів, яка є таїнством покаяння та примирення, в якій сильно наголошується присутність Церкви. Тобто те, що Христос залишив Церкві – владу відпускати гріхи відповідно до слів: «кому гріхи відпускаються, тим вони відпущені». Однак надзвичайна ситуація чи обставини означають, що коли я не можу приступити до цього таїнства, можу збудити цей акт жалю у своєму серці у відповідь на Божу ласку. І це схиляє мене приймати Святе Причастя.

Документи Церкви кажуть, що каяття є частиною досконалого жалю. Яка різниця між досконалим і недосконалим каяттям?

Для досконалого жалю важливим є мотив любові до Бога. Не жоден інший. Тому сьогодні в теології більше не йдеться про досконалий і недосконалий жаль, а тільки про досконалий і менш досконалий. Менш досконалий жаль також є достатнім, щоб отримати ласку прощення гріхів у таїнстві покаяння.

Досконалий жаль згладжує гріхи, навіть смертні, але вимагає обіцянки висповідатися при першій же можливості. Чому?

Це є вслухування в голос Христа. Христос довірив Своїй Церкві владу прощення гріхів і ми хочемо й далі користати з цієї влади посередництва. Тому, навіть якщо я опинюся в цій надзвичайній ситуації безпосереднього контакту з Богом через акт досконалого жалю, то у відповідь на Його ласку я повинен пізніше визнати ці гріхи сповідальнику, бо я є частиною спільноти Церкви.

Чи є ще якісь інші елементи, про які треба пам’ятати?

Я думаю, що жаль за гріхи, як я вже сказав, мусить мати строго релігійний мотив. Є особи, які викликають жаль за гріхи з естетичних мотивів, бо вчинили «непристойні гріхи». Таких дій недостатньо навіть у таїнстві покаяння. Оскільки під час сповіді жаль за гріхи також потрібен, навіть якщо це жаль менш досконалий, однак він повинен ґрунтуватися виключно на релігійних мотивах, а не естетичних, соціальних чи будь-яких інших.

Чи досконалий жаль є більш одноразовим актом і його треба використовувати в такій ситуації, наприклад, як епідемія коронавірусу раз на якийсь час чи краще щодня?

Акт досконалого жалю може бути пов’язаний із звичайним таїнством покаяння та примирення, оскільки це приводить до визнання гріхів та постанови виправитися. З іншого боку, Церква також заохочує щодня практикувати акт жалю за наші гріхи, щоб, наприклад, закінчувати день, дякуючи Богові за добро, що сталося зі мною сьогодні, і перепросити за вчинені гріхи. Отже, жаль за гріхи може бути найбільш звичною практикою. Хорошим прикладом тут є мій співбрат – бл. Марек з Авіано – який, будучи капеланом армії Яна ІІІ Собеського поблизу Відня, навчав солдатів, у цій незвичайній бойовій ситуації, коли не міг висповідати всіх перед битвою, акту досконалого жалю.

Як має виглядати такий момент відчуття досконалого жалю?

Найголовніше – це, мабуть, усвідомити, що досконалий жаль натхнений Божою ласкою. Це не так, що я його «вироблю» чи створю. Цей жаль за гріхи мусить бути моментом молитовної зустрічі з Богом. Я стою перед Ним, усвідомлюю свій гріх і прошу Його про ласку. Я, коли збуджую в собі жаль гріхи, намагаюся усвідомити таку постать маленької дитини, як це пам’ятаю зі стосунків з  батьками, коли я щось робив не так і мене вчили, що я повинен вибачитися. І я пам’ятаю, як я признався своєму татові чи мамі, смиренно сказавши, що я зробив, і що мені шкода через це. Мене вчили вдома, що найважливіше в жалю те, що гріх руйнував стосунки, не був доброю відповіддю на отримане добро. Страх покарання завжди був на другому місці. Тому я намагаюся мати таке усвідомлення, коли стаю перед Богом – Кимось, Хто хоче мого добра, Хто мене дуже любить, Хто не просто хоче рахувати мої помилки, але хоче, щоб я відійшов від цього зла і витривав у добрі.

Тоді що вибрати в цій непростій ситуації, яка стосується нас? Шукати безпечний спосіб висповідатись священникові будь-якою ціною чи здійснити акт досконалого жалю?

Я думаю, що одне не виключає іншого. Ця складна ситуація може бути добрим моментом, щоби навчитися такого щоденного іспиту сумління, який рекомендує Церква. Це може бути доброю звичкою, яка залишиться в моєму духовному житті від цієї ситуації, і якщо вдасться, це також буде – у співпраці з Божою благодаттю – актом досконалого жалю. Однак я думаю, що це не має виключати бажання приступити до таїнства покаяння та примирення. Звичайно, зараз це складніше, але не неможливо. У нашій парафії домовляємося про сповідь телефоном. У нас є певна кількість кімнат, де можна дотримуватися безпечної відстані між людьми. Важливо також правильно розпізнати, чи справді сповідь потрібна для мого внутрішнього життя. Якщо немає такої духовної чи богословської необхідності, тобто смертних гріхів чи сильного бажання примирення з Богом, то, може, розсудливо буде відкласти це таїнство на більш сприятливий час.

У відповіді на гарантування безпеки каянників з'являються різні думки. Наприклад, сповідь «drive-through», при якій священник перебуває в одній машині, а каянник – в іншій. Чи це не применшує таїнство?

Ні. Надзвичайна ситуація примушує до надзвичайної поведінки. Ми також сповідаємо на віддалі кількох чи кільканадцяти метрів від каянника. Тож якщо ці способи сповіді є відповіддю, що стосується насамперед безпеки – як каянника, так і сповідника – то нічого не применшують. Однак варто пам’ятати про межі такої діяльності. Ми опинилися в складній ситуації і намагаємось з доброю волею зарадити цій реальності.

Я думаю, що багато хто думає, що перед майбутнім Великоднем має посповідатися у так званому «великодньому часі». Чи це правда?

Великодній період – дуже довгий період, тому що він триває весь Великий піст і закінчується у неділю Святої Трійці, яка цього року припадає на 7 червня. Варто також пам’ятати, що єпископи постійно нагадують, що ситуація надзвичайна і що гріх є там, де людина може щось зробити, а не робить це з власних благих мотивів. Тут ми перебуваємо в незалежній від нас ситуації, тому, думаю, ще буде час на цю сповідь.

Які ваші поради щодо таїнства покаяння та примирення у складний час пандемії?

Кожен, хто хоче приступити до таїнства покаяння, повинен усвідомити, що ми перебуваємо в епідемічній кризі і що сповідь має бути якомога коротшою. Звичайно, щоб не порушити цілісність визнання гріхів і не применшити гідності цього таїнства. Отже, постараймося зробити добрий іспит сумління, визнати свої гріхи і навіть якщо в нас є певні духовні проблеми, які вимагають розмови зі сповідником, відкласти це на безпечніший час. Пам’ятаймо, що таїнство покаяння та примирення, яке переживаємо за короткий час, не повинно бути менш плідним. О. Піо також сповідав дуже коротко. Його настанова часто складалася з кількох речень, але ця сповідь запам’ятовувалася каянникам і вони глибоко переживали її. Отже, не вимірюймо таїнства покаяння його довжиною.