Христове спасіння не є «косметичним», але перетворюючим усе життя. Щоб його пережити в повноті, потрібно визнати себе грішниками, а не звинувачувати інших. На цьому наголосив Папа у проводі під час Святої Меси у ватиканській резиденції «Дім Святої Марти» у четвер 6 вересня 2018 року.

Ми повинні визнавати себе грішниками, адже, не навчившись звинувачувати себе самих, ми не зможемо жити справжнім християнським життям. Це головна думка Папи Франциска в проповіді під час четвергової Святої Меси. Як знаємо, після літньої перерви в понеділок у каплиці резиденції «Дім Святої Марти» у Ватикані Святіший Отець наново почав служити Євхаристійні богослуження, в яких беруть участь окремі групи вірних.

Папа провів роздумування над уривком з Євангелії від святого Луки, в якому розповідається, як Ісус запросив святого Петра до човна і після проповіді наказав йому закинути сіті, які в чудесний спосіб наповнились рибою. Цей євангельський епізод пригадує іншу чудесну ловлю риб, коли після Свого Воскресіння Ісус звертається до учнів з проханням, чи вони мають якусь їжу. Його Святість вказує, що в обидвох випадках відбувається «помазання святого Петра» – спочатку, як рибалки людей, а потім, як пастиря. Тоді Ісус змінює його ім’я з Симона на Петра. Петро розумів, що зміна імен означає також зміну його місії. Петро «гордився цим, бо ж він дійсно любив Ісуса» і ця чудесна риболовля представляла новий крок у його житті.

Перший крок: визнати себе грішниками

Побачивши, як сіті майже рвались від величезної кількості риби, Петро впав на коліна перед Ісусом, вигукнувши: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина».

Це перший рішучий крок святого Петра, як Христового учня, тобто, вказуючи на себе самого, як на грішника, підкреслив Папа Франциск. «Цей перший крок Петра є також першим кроком кожного з нас, якщо ми хочемо прямувати шляхом духовного життя, життя Ісусового, служити Христові, слідувати за Христом, то ми повинні звинувачувати себе самих, без цього неможливо прямувати вперед у християнському житті».

Христове спасіння – не «косметичне», а перетворююче

Однак, існує певний ризик. Усі ми знаємо, що «є грішниками», але це дуже нелегко звинувачувати самих себе в конкретних гріхах. «Усі ми звикли називати себе грішниками, – сказав проповідник, – але говоримо це так само, як кажемо, ми є людьми, чи скажімо італійськими громадянами». Звинувачувати себе самих означає відчути власну злиденність, відчувати себе «жалюгідними» перед Господом. Ідеться про те, щоб відчути сором, і не на словах, а в серці, тобто пережити конкретний досвід, як Петро, що каже до Ісуса віддалитись від нього, бо він – грішник. Петро насправді відчуває себе грішником, а потім відчуває, що він спасенний. Спасіння, яке приносить Христос, потребує такого щиросердечного визнання, адже воно не є нанесенням косметики на обличчя, макіяжем, але перетворенням, а для цього потрібно зробити місце в серці, визнавши власні гріхи, як це зробив святий Петро.

Не лихословити про інших

Отже, першим кроком є навернення і звинувачення себе самих з відчуттям сорому та подиву, що ми спасенні. «Ми повинні навернутись, – підкреслив Святіший Отець. – Повинні чинити покуту». Існують люди, які лихословлять, обмовляють інших і ніколи не думають про себе самих, а коли сповідаються, то, немов папуги, повторюють: «Я зробив це, і це, і це…» Але ці слова багато разів не заторкують їхнього серця. Вони немов роблять макіяж, аби виглядати гарнішими. Але навернення не входить у їхнє серце, бо в ньому немає місця для Бога.

Благодать відчути себе справжніми грішниками

Отже, перший крок – це благодать, яка полягає в тому, щоб звинувачувати себе самих. Святіший Отець підкреслив, що першою ознакою того, що людина не живе насправді християнським життям, є те, що вона звикла розпускати плітки про інших, звинувачувати ближніх, встрявати в життя інших людей. «Це погана ознака! – сказав Папа Франциск, додаючи на закінчення: Просімо в Господа благодаті перебувати перед Ним з подивом, який викликає Його присутність і благодать відчувати себе грішниками, але такими конкретними, як Петро, що просив Ісуса відійти від нього, бо ж він – грішник».