Мистецтво та молитва

Дорогі брати і сестри,

Останнім часом я декілька разів повторював про потребу кожного християнина знайти час для Бога та молитви серед багатьох справ, які переповнюють наш день. Господь дає нам чимало можливостей згадати про Нього. Сьогодні хочу коротко описати один із шляхів, що приводить до Господа, а також може стати у пригоді для зустрічі з Ним. Це шлях художнього виразу “via pulchritudinis”, тобто «шлях краси», про який я розказував декілька разів і чий найглибший зміст сьогодні повинен відкрити кожен чоловік і жінка.

Можливо подібне ставалося, коли ви зупинятися перед скульптурою, картиною, коли вас глибоко зворушили рядки вірша чи фрагмент музичного твору, який наповнив вас радістю, чітким усвідомленням, що побачене не лише матерія, кусок мармуру чи бронзи, розмальоване полотно, сукупність букв чи нагромадження звуків, але щось значно глибше, щось , що «промовляє», може торкнутися серця, передавати послання, розворушити свідомість.

Твір мистецтва є продуктом творчого потенціалу людини, яка досліджує видиму реальність, прагне виявити її глибокий зміст та передати його мовою певної форми, барв та звуків. Мистецтво здатне проявляти та показувати людську потребу перевершувати видиме, воно висловлює спрагу і прагнення божественного.

Фактично, мистецтво нагадує двері, відкриті на божественне, на красу та істину, що виходять за рамки повсякденного життя. Крім того, витвір мистецтва здатен відкрити очі розуму та серця, спонукаючи нас рухатися вгору.

Однак деякі твори мистецтва є справжньою дорогою до Бога, вищої Краси; більше того, вони допомагають нам зростати у наших відносинах з Ним, у молитві. Це твори, що народилися з віри та висловлюють віру. Можна спостерігати подібне, коли перебуваєш у соборі готичного стилю: захоплюють вертикальні лінії, що парять у небо і підносять наш погляд і наш дух, але в той же час відчуваєш, що ще так далеко від повноти…

Або коли заходиш у церкву романського стилю, тут ніби щось одразу спонукає до роздумів та молитви. Розумієш, що ці чудові будівлі вміщають, так би мовити, віру поколінь. Або ж коли слухаєш уривок духовної музики, що торкається струн серця, розуму та, деяким чином, навертає до Бога.

Пригадую концерт музики Йоганна Себастьяна Баха в Мюнхені, проведеного Леонардом Бернстайном. Наприкінці останнього уривку однієї із Кантат я відчув, не в думках, але в глибині свого серця, ніби те, що я чую, передає істину великого композитора і спонукає подякувати Господу. Лютеранський єпископ Мюнхена сидів поруч, тому я йому сказав: «слухаючи цей твір розумієш, що це істина; така сильна віра є правдивою, як і краса, що беззаперечно виражає присутність цієї Божої істини».

Проте, скільки фотографій або фресок, плодів віри художника, в їх формі, кольорі, світлі, закликають нас думати про Бога та заохочують нас пити з джерела краси. Те, що Марк Шагал, великий художник, писав, залишається глибокою правдою: протягом століть художники занурювали свої кисті в цю кольорову абетку, якою є Біблія. Ось так художні втілення можуть спонукати нас загадати Бога, молитися чи, навіть, змінити наші серця.

Коли Поль Клодель, знаменитий французький поет, драматург і дипломат, слухав Магніфікат у Нотр-Дамському соборі під час Різдв’яної меси в 1886 році, то отримав досвід Божої присутності. Він не прийшов до церкви через віру, а радше шукав докази проти християнства, а натомість Господня милість працювала у його серці.

Дорогі друзі, прошу вас переглянути важливість цього методу для молитви, для живих відносин з Богом. Міста й села по всьому світу мають чимало пам’яток мистецтва, які виражають віру та манять нас повернутися до Господа. Можливо, відвідини місць із пам’ятками мистецтва є не лише культурним збагаченням, але також і місцями благодаті, стимулами покращити наш зв’язок та діалог з Господом, щоб в переході від простої зовнішньої реальності до глибшої, яку ці місця виражають, ми могли зробити паузу, щоб споглядати промінь краси, який вражає нас за живе, майже “ранить”, і який пропонує нам піднятися до Бога.

Я завершу молитвою з Псалму 27[26]: «Одного в Господа прошу, одного я благаю: жити в домі Господнім по всі дні життя мого, щоб бачити красу Господню і віддаватись роздумам у Його храмі» (в. 4).

Сподіваймося, отже, що Господь допоможе нам споглядати Його красу, як у природі, так і в творах мистецтва, щоб ми, проваджені світлом, яке випромінює Його обличчя, могли перебувати поруч. Дякую.

БЕНЕДИКТ XVI
ЗАГАЛЬНА АУДІЄНЦІЯ
Кастель-Гандольфо
Середа, 31 серпень 2011