Швейцарські єпископи: Церква не може супроводжувати самогубство
  • Чтв, 12/12/2019 - 16:42

«Досвід показує, що за рішенням про самогубство часто криється невиразне бажання, яке потрібно розшифрувати та поглибити» – такий висновок з останнього документа швейцарських єпископів, присвяченого присутності душпастирів у так званому допоміжному самогубстві.

Його використання у Швейцарії постійно зростає. Щораз більше громадян вважають це прийнятним рішенням на тлі страждань та смерті. Документ має назву: «Душпастирське ставлення до практики допоміжного самогубства».

Щораз частіше стається, що, незалежно від бажання прийняти таїнство, пацієнти, які розглядають можливість допоміжного самогубства, просять людського та духовного супроводу. Іноді вони хочуть присутності душпастиря чи іншої людини, яка бере участь у житті Церкви, аж до того моменту, коли дають вбивчий препарат.

Швейцарські єпископи пояснюють способи та часи духовного супроводу та присутності в таких ситуаціях. Вони чітко наголошують, що допоміжне самогубство повністю суперечить Євангельському посланню і є серйозним замахом на життя людини, яке повинно бути захищене від зачаття до природної смерті. Друга частина документа піднімає запитання, яке ставлять священникам: «Який сенс жити в таких стражданнях? Я хочу померти, чи можете мені допомогти в цьому?»

Допоміжне самогубство – це процес. Він починається з встановлення контакту з організацією, яка забезпечує перебування при ньому. Потім надається медична документація, починаються переговори і встановлюється дата. Наступна процедура – надати протиблювотний засіб, а за півгодини – убивчий препарат. Потім починається агонія, яка триває зовсім по-різному, залежно від особи, від декількох хвилин до декількох годин. У середньому 25 хвилин.

Єпископи рекомендують супроводжувати тих, хто зважився самогубство, якомога довше. Однак душпастир зобов’язаний фізично покинути приміщення в той момент, коли дають вбивчий препарат. Мотивація такої поведінки є потрійною. Виходячи з приміщення, в якому відбудеться допоміжне самогубство, Церква не перестає свідчити про невід’ємну цінність життя. Рішення залишитися могло б трактуватися як допомога та співпраця в самогубстві. Така поведінка також є запрошенням поміркувати над психологічним впливом, який може мати пасивний супровід при самогубстві на осіб, які оточують пацієнта.

У документі також наголошують на значенні таїнств, які мають служити життю, а не смерті. З одного боку, єпископи поважають рішення про самогубство, але одночасно не втрачають надії на те, що його можна змінити, прийняти рішення про життя.