Складні запитання: покликання

Які покликання бувають у Церкві, крім монашества і шлюбу?

Християнин не зобов’язаний перебувати у шлюбі або присвячувати себе Богові через євангельські поради. В історії Церкви є чимало святих людей, які не мали ні того, ні іншого статусу. Кожен з них у певному сенсі мав сім’ю, про яку дбав або матеріально, або духовно. Це могли бути рідні, друзі, громада. Основне покликання християнина полягає не в прийнятті будь-якого статусу, а в самовіддачі ближньому, за прикладом Бога, що став даром для людей.

Серед таких «одинаків» є і ті, хто марно чекають зустрічі з людиною, з якою можна створити сім’ю: вони також покликані жити для інших, а не тільки для себе, здійснюючи у своєму житті та на своєму місці своєрідне материнство і батьківство щодо братів і сестер.

До таких людей належать і подвижники страждання, – в історії Церкви їх теж було чимало. Згадаймо слугу Божу Марту Робен (1902–1981): вона не була ані монахинею, ані дружиною. Вона прожила у фізичних стражданнях і в темряві, не маючи можливості навіть поворухнутися, і живилася тільки Євхаристією. Марта говорила, що її покликання – молитися і своїми стражданнями брати участь у жертвопринесенні Ісуса Христа за спасіння людства.

Усі люди без винятку, сімейні, богопосвячені, незаміжні та неодружені, покликані перетворювати свою працю і своє життя в жертву Богові за життя світу. Святий апостол Павло в Посланні до Римлян нагадує: «Ніхто з нас не живе для себе, і ніхто не вмирає для себе; бо коли живемо – для Господа живемо; і коли вмираємо – для Господа вмираємо: і тому, чи живемо, чи вмираємо, – завжди Господні». Щеплені до лози – Ісуса Христа – в будь-якому статусі та життєвій ситуації ми покликані жити так, щоб приносити плоди.