Складні запитання: звільнення від таємниці сповіді

Чи повинен той, хто кається, дотримуватися таємниці сповіді? Чи може він звільнити сповідника від збереження таємниці сповіді та в яких випадках?

Таємниця сповіді належить до Божественного, а не людського порядку, і під час сповіді священик отримує відомості не як людина, а як служитель Бога. Як стверджував св. Тома Аквінський у «Сумі теології», «священик довідується про гріхи не як людина, але як Бог». Тому, навіть якщо священик постає перед судом або отримує наказ від вищого церковного начальства, він не може порушити таємницю сповіді. З цієї причини, пише св. Тома, священик може навіть заявити під присягою, «що він не знає відомостей, які відомі йому як Богові» («Сума теології», додаток 11,1.3).

Каянник на сповіді не є служителем Бога, тому він не зв’язаний таємницею сповіді так, як священик. Однак з таємницею, що стосується Божественного порядку, пов’язана і таємниця людська: оскільки той, хто кається, знає, що священик не відкриє сказаного під час Таїнства, він також певною мірою повинен зберігати таємницю священика. «Певною мірою» означає, що якщо він розповість, наприклад, про добру пораду, яку священик дав йому на сповіді, то не порушить жодної таємниці. Але треба утримуватися від того, що може показати священика в негативному світлі, адже священик, пов’язаний таємницею Божественного порядку, не може захиститися.

Наведемо тут слова із звернення св. Івана Павла II 12 березня 1994 року до представників Апостольської пенітенціарії: «Священикові, який приймає таємничі сповіді, заборонено, без будь-яких винятків, розкривати особу того, хто кається, і його гріхи… Ця цілковита конфіденційність спрямована безпосередньо на благо каянника. Таким чином, останній не робить гріха і не піддається канонічному покаранню, якщо спонтанно і без нанесення шкоди третім особам відкриває за межами сповіді те, в чому він каявся. Але очевидно, що, щонайменше відповідно до справедливості і, я б сказав, з почуття шляхетності щодо священика, який сповідає, він повинен зберігати мовчання про те, що священик, довіряючи його стриманості, відкриває йому під час таємничої сповіді . У цьому сенсі мій обов’язок – нагадати і підтвердити те, що було встановлено за допомогою декрету Конгрегації віровчення з метою перешкодити образі священного характеру сповіді за допомогою засобів соціальної комунікації».

Таємниця сповіді означає не просто «зберігати секрет», щоб не порушувати конфіденційність, як це відбувається в разі лікарської або адвокатської таємниці. Таємниця сповіді має інші причини і належить до надприродної сфери. Вона залишається непорушною навіть у тому випадку, якщо каянник дозволить сповідникові відкрити те, що йому було відкрито під час Таїнства.

Причина таємниці сповіді полягає, як ми вже говорили, в тому, що сповідник довідався про гріхи не як людина, а як Бог. Якщо його запитають про зміст висповіданих гріхів, він повинен відповісти, що нічого про це не знає. У той час як будь-які інші відомості він отримує як людина, тут він є служителя Бога, навіть більше, діє in persona Christi, ототожнюючись з Христом Богом.

Таємниця сповіді пояснюється самою природою Таїнства Примирення і тому належить до Божественного, а не людського порядку. Якою б не була загроза, навіть якщо сам Папа Римський пригрозить священику відлученням, якщо він не відкриє сказаного на сповіді, – сповідник повинен зберігати мовчання.

Таємниця сповіді має священний характер. Мовчання сповідника – це священний знак поведінки Самого Бога, Якому він служить. І так само, як Бог забуває про гріхи, в яких кається людина, про них повинен забути священик. Таємничий сенс сповіді полягає в тому, що Бог «покриває» гріхи людини. Ці гріхи відтепер покриті таємницею.

Таким чином, сповідник не може порушити таємницю сповіді навіть якщо той, хто кається, сам дозволить йому або навіть попросить.