Слово Блаженнішого Святослава на конференції присвяченій Патріарху Йосифу Сліпому, м. Борислав
  • Пон, 24/12/2012 - 19:05

21 грудня у м. Борислав відбулась конференція присвячена 120-й річниці від дня народження Патріарха Йосифа (Сліпого)

 

Ваше преосвященство, всесвітліші, всечесні отці, дорогий пане голово, шановні учасники цієї академії.

 

Слава Ісусу Христу!

Я не дуже помилюся, коли скажу, що цією академією саме тут, у Бориславі, наша Церква підсумовує і завершує рік, присвячений пам’яті мого великого попередника, ісповідника віри, слуги Божого Патріарха Йосифа Сліпого. Цього року було проведено дуже багато різних конференцій і академій на різному рівні, в різних частинах України і світу. Серцем того року можна назвати всецерковну прощу до Риму, до оновленого і благословенного собору святої Софії, який збудував Патріарх Йосиф і про який згадував у своєму слові о. д-р Мирон Бендик. Багато різних подій діялося, але якось так цікаво все це Господь Бог поскладав, що сьогодні тут ми разом підсумовуємо цей рік.

 

В моєму серці зародилося кілька думок, якими я хочу з вами поділитися. Найперше – якби я хотів організувати найкращу подію в тому році, найкращу академію чи якусь наукову конференцію, присвячену Патріархові Йосифові, я, мабуть, був би дуже щасливий, якби в тій конференції виголосили своє слово о. д-р Мирон Бендик і пан д-р Олег Турій. Це є найкращі спеціалісти, світила української богословської і історичної науки, яких має сьогодні наша Церква. Сьогодні справді всі ви, що мали можливість їх почути, мали велике Боже благословення. Тому я дуже дякую о. д-ру Мирону і пану Олегу за справді глибоке слово на сьогоднішній академії. Мені після них щось говорити є неможливо. Але я би хотів, можливо, на завершення сьогоднішньої академії повернути постать мого великого попередника трошки з іншого боку.

 

Коли ми розпочинали цей рік пам’яті, Блаженніший Любомир у соборі святого Юра в контексті чергової сесії наших єпископів ділився своїми спогадами про те, що означала і означає для нашої Церкви постать Патріарха Йосифа. Десь так слухаючи його, а потім відвідуючи багатьох наших братів і сестер по цілому світі, я себе запитав: «Яким був світ п’ятдесят років тому?» Для Борислава, який святкує шістсот двадцять п’ять років, п’ятдесят років — це є мить. Але п’ятдесят років тому, можливо, в день своїх єпископських свячень 23 грудня, Патріарх Йосиф був ув’язнений.

 

У Римі розпочав свої діяння ІІ Ватиканський Собор, на який з’їхалися усі наші єпископи з цілого світу. Але між ними не було їхнього Глави, хоча на Соборі були присутні спостерігачі, представники Московського Патріархату. Тоді наші владики на цілий світ підняли голос. І на другий рік ми будемо згадувати п’ятдесят років звільнення Патріарха Йосифа з ув’язнення. Про цей момент сьогодні дуже багато згадувалося, як про перехідний момент в історії нашої Церкви. Але я би сказав — перехідний момент в пророчому розумінні Патріархом Йосифом його місії в новому часі, який починався п’ятдесят років тому.

 

Поява Патріарха Йосифа серед всесвітнього католицького форуму, збору усіх єпископів Католицької Церкви мала ефект появи когось, хто воскрес із мертвих. І це до тої міри, що коли звістка про звільнення Патріарха Йосифа облетіла українські поселення, це був наче промінь, який знаменував собою справді нову еру, новий час в історії нашої Церкви. Тоді, що сталося? Молоді хлопці почали втікати від батьків і їхати до Патріарха Йосифа в науку. Серед тих хлопців був теперішній ректор нашого університету, екзарх в Парижі, преосвященний Борис. Єпископи не знали що зробити із своїми священиками, які полишали теплі єпархії і парафії і бігли до Патріарха Йосифа. Серед таких священиків був мій великий попередник Блаженніший Любомир. І тоді пророчий дух, який так гарно по-богословськи представив нам сьогодні отець Мирон, зарухав цілою Церквою. Його наслідки ми відчуваємо по сьогоднішній день у цілому світі.

 

Я також не помилюся, коли скажу, що в нас в Україні для ширшого загалу не тільки наших вірних, але взагалі України, як такої, постать Патріарха Йосифа є ще не знаною. І проголошуючи рік його пам’яті, з нагоди його сто двадцятої річниці, ми хотіли, щоби цей дух Патріарха Йосифа втілився і зарухав цілою Церквою. Отець Мирон добре сказав, що Блаженніший Йосиф бачив дуже далеко. Сьогодні ми мусимо до певної міри переймати його спадок і втілювати його мрії. Але ми це можемо зробити лише так, як він цього хотів, тобто всі разом.

 

Я хочу вам щиро побажати: найперше, в будь-яких важких обставинах бути великими оптимістами, так як був Патріарх Йосиф, бажати великого, так як бажав він, але бути віруючими людьми, як віруючою людиною був він. Чому? Бо радянська система на землях України могла все поламати: церковні структури, знищити храми і т. д., але вона не могла знищити віруючої людини. І це був секрет оцієї криці — цього незламного мужа і отця нашої Церкви, ім’я якому — Патріарх Йосиф. Хочу побажати вам не боятися кінців світу, гарно святкувати свято Різдва Христового, в новий рік – рік віри входити із силою благодаті Святого Духа, яка прямує з нутра нашої Церкви-мучениці, яка зі своїм Патріархом померла і воскресла. І нехай Боже благословення гуртує всіх нас разом, бо те, що він бачив, це не є мрія, це є воля Божа, це є та сила, яка здатна збудувати усе. Дуже вам дякую. Слава Ісусу Христу!

 

Джерело http://headugcc.info