Слово Митрополита Львівського
на 1-шу неділю по зісланні Святого Духа. Всіх Святих

Євр 11,33-12,2; Мт 10,32-33;37-38; 19,27-30.
 
Достойна і вибрана Богом громадо, дуже приємно те, що ми приходимо кожної неділі та свята у храм, щоби молитися до Господа, миритися з ним, просячи його про освячення наших душ. Бог бажає, щоб людина приближувалася до нього через праведність духа. Ще у Старому Заповіті Господь ставив завдання людям та вказував на їхній обов’язок, щоб змагалися за досконалість: «Будьте ж мені людьми святими…» (Вих 22,30). Це звернення Бога до кожної людини, його вказівка, очікування від людини, щоб вона освячувалася духом Господнім. Бог пропонує себе в такий спосіб: «Я бо - Господь, Бог ваш; ви маєте ставати святими й бути святими, бо я – святий…» (Лев 11,44). Всевишній бажає нашої святості, нашої близькості до нього, нашого щастя та вічного щасливого життя для усіх! За це необхідно боротися, бути вірними Господові, відрікатися своїх нечестивих забаганок, а зростати у любові до Бога та ближніх.

Ця неділя має назву «Всіх Святих», тобто, багатьох тих, хто втішається спасінням та вічним щастям у небі, хоч Церква не проголосила їх святими. І таких святих мільйони, а наше завдання: прилучитися до них через щире життя з Богом. Відомо, що, коли Син Божий повис на хресті, поряд були розп’яті два розбійники. Один звернувся до Спасителя: «… Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство» (Лк 23,42). Повірив у Ісуса, в його божественність, знав про Христове Царство. Розбійник, також, пам’ятав про свою гріховність, однак, довірив себе Спасителеві – і не помилився. Був нагороджений Ісусом, почувши: «… Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк 23,43). Господь освятив його, мимо грішного життя злочинця, простив усі злодіяння й проголосив його гідним неба. Людина ніколи не поступила б подібно, навпаки, пригадувала б окаянні вчинки та судила б свого кривдника. Бог – не керується людською «справедливістю». Ні! Він знає людське серце, приймає розкаяння невірної особи й навіть, обдаровує раніше винну персону прощенням й нагородою, раєм. Цей розбійник був гідний засуду й покарання, а через довіру до Господа - проголошений в один момент святим. Люди таких негідних осіб розпинають, а Бог, поспілкувавшись із розбійником, прийняв його внутрішній стан: жаль за скоєні злочини, віру й оправдав його. Це, милосердя Боже чинить грішників праведниками! Він очікує праведності народу: «Господь поставив тебе для себе як народ святий, як клявся тобі, - коли виконуватимеш заповіді Господа, Бога твого, та й ходитимеш його дорогами» (Втор 28,9). Потрібно знати й виконувати Божі заповіді, бо у них запрограмована любов до Бога та ближніх. А любов приносить праведність в душу, зміняє людину й сповнює Святим Духом.  Апостол Лука написав наступні слова про архідиякона Стефана: «… повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога» (Ді 7,55).
 
Святий Дух чинить людину здібною бачити Господню славу, вдивлятися у Бога та посісти небо. Здавалося, що фарисеї та книжники заслуговували похвали та доброго слова в Ісуса Христа, як вони уважали, а тим часом, Син Божий називав їх зміями, гадючим поріддям та побіленими гробами (пор. Мт 23,27;32). Господь не хвалив учителів закону, лише упоминав їх, як гідних пекельного засуду, як вбивць праведників й пророків. Якось раз, книжники й фарисеї привели до Христа жінку, яку зловили на перелюбі, щоб її каменувати по закону Мойсея. Господь, схилившись, не підносив голови, лише писав пальцем по землі. Ті вимагали в Сина Божого осудження винної, а він звернувся до них, щоб каменували її, якщо не мають гріха. Вони ж не почувалися до святості, лише до гріха, тому не сміли кинути каменем у неї. А Господь відізвався до жінки: «… То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши» (Ів 8,11). Син Божий оправдав розпутницю. А, звертаючись одного разу до первосвящеників й старших, промовив: «… Істинно кажу вам, що митарі й блудниці вас випереджують у Царстві Божім» (Мт 21,31). Ті, проводирі народу, уважали себе праведниками у порівнянні до великих грішників, а Спаситель стверджував, що грішники перші осягнуть вічну нагороду.
 
У Святому Писанні читаємо про Йоана Хрестителя, що він «був справедливий і святий». Так, цей провадив строге життя у пустині, перебуваючи у молитвах та пості, але ми досвідчили, що святість можна досягнути й тим, хто чинив великі промахи в житті. Справа у тому, що варто присвоювати досконалість, яку пропонує нам Пресвята Трійця. Господь не звинувачує людину в її скоєнні гріхів, лише звертається, щоб більше не віддавалася їхнім обіймам. Дуже гарно звертався святий апостол Павло до народу: «Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність…» (Кл 3,12). Він називав людей святими й вибраними, благословляв їх на чеснотливе життя. І святі - не ті, хто повинен чинити чуда, лише, особи, які сумлінно виконують волю Бога й стараються чинити правду в кожному місці. Дуже багато тексту знаходимо в Святому Писанні, де згадується простих людей, як святих осіб: «Вітайте Філолога та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними» (Рм 16,15).
 
Відомо, що серед 27 блаженних проголошених у 2001 році в Україні, тепер уже святим архієреєм Іваном-Павлом II-гим, один із них селянин-дяк, Володимир Прийма, із села Страдч. Мабуть, захисники нашої Батьківщини, як «Небесна сотня», інші наші оборонці правди й своїх краян, також, будуть прийняті Господом в свої обійми, якщо з любові до ближніх віддали своє життя. Нещодавно, один із молодих військових, які виїжджали із Яворівського полігону на схід України сказав, що їде боронити своєї землі, людей та кордону Батьківщини. Зовсім не мав поганих намірів, бо любов до ближніх, своєї рідні та своїх краян зумовлює його до цього! Сам Христос про таких осіб сказав: «Більшої любові ніхто не має, ніж та, коли хто душу свою покладає за своїх друзів» (Iв 15,13). А тих, що уже поклали своє життя за нас із вами, зростає кожного дня у нашому народі. Молімося за світлий упокій їхніх душ.  
 
Людині потрібно звільнятися від неупорядкованих пристрастей, а керуватися любов’ю до Бога та ближніх, одягатися у чесноти віри і надії, шукати правд й жити нею, - в такий спосіб, теж ставати праведними. До святості не потрібно шукати геройських подвигів зовні чи віддати своє життя у певній боротьбі. Ні! Господь одягає праведністю кожну людину, яка з любові до нього бореться проти усякого грішного й недосконалого, а шукає усього, що згідне з волею Бога! А хто помиляється й чинить духовні промахи, - необхідно через покаяння примиритися з Господом й ставати на праведну путь життя. Пресвята Богородиця не вчинила жодного чуда, лише цілковито була в руках Бога, як його слуга.
 
Просімо матері Божої, щоб навчила нас ставатися покірними слугами Небесного Отця. Хай гаслом нашого життя буде шукання Христової досконалості, який, вказуючи на свого Отця заохочував: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5,48). Маємо велику хмару свідків Божих, тому «… відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало…  вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри…» (пор. Євр 12,1-2).
 
+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ

15 червня 2014 р.Б. Архикатедральний собор Святого Юра