Слово Митрополита Львівського на 13-у неділю після Зіслання Святого Духа
  • Нед, 22/09/2013 - 20:18

Слово Митрополита Львівського на 13-у неділю після Зіслання Святого Духа

1Кр 16,13-24; Мт 21,33-42.

Всесвітлий отче Ректоре,
Всечесні й преподобні отці,
Достойні семінаристи та присутні молільники, кожного разу, коли читаємо Святе Писання, чуємо із нього могутній голос Божий, що непереможно звучить на землі. «Голос Господній - сильний! Голос Господній - величний!» ( Пс 29,4) - радів автор псалмів. І цей голос сьогодні та постійно промовляє до народу, щоб застерегти від провини та помилки відкинути наріжний камінь, котрим є Христос. Відкинути його волю та його голос, що вказує на погрішності та дає вихід із найскладніших ситуацій, означало б великий нерозум. Помилки роблять люди через власну не мудрість та співдружність зі злим духом, який ніколи не приходить у правдивому вигляді - потвори, нечистий дух ніколи не показує свого власного обличчя, тому що, побачивши його, ніхто б не вибрав його пропозицій. Одна з найголовніших небезпек є ця, що він пропонує зло, або принаймні, менше добро у двох достойних і важливих справах. Нечистий дух підштовхує нас, щоб ми вибирали те добро, яке не є Божою волею. Дуже часто, навіть добрі справи можуть нам зашкодити, коли вони не є Божою волею. Як це може статися? – Це стається тоді, коли людина йде наперекір Божій волі, наприклад, у хворобі піддається надмірному постові або виснажливим молитвам, не слухаючи лікарів та священика; інше, виснажує себе неспанням через нічні молитви, або роздає милостині, маючи борги чи необхідність придбати своїм дітям харчі та одежу тощо. Здаються, добрими діла, які вона чинить, але вони Богу не подобаються. Тому апостол Павло заохочує нас: «Чувайте, стійте у вірі… Нехай усе у вас діється в любові» (1Кр 16,13). Чому? Якщо не будемо чувати, легко пропустимо щось важливе, не впізнаємо посланців Бога і самого Ісуса, припишемо собі ті ласки та добрі справи, що належать Богові: «… плоди, йому належні» (Мт 21,34б). Пошану, подяку і хвалу належну Господу, часто й християни приписують собі самим. Те, що справді важливе відкидається, не приймається, а те, що не потрібне, що шкодить, цьому потурають. Ми є будівничими свого життя, ми -  храм Божий і шкода, коли в цій будівлі відкидається фундамент: «Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним?» (Мт 21,42б). Люди не люблять приймати істини, бо вона часто невигідна їхньому життю, тому що спонукує до зміни усталених шляхів життя. Необхідно пам’ятати, що милосердя, Божа любов, доброта й опіка над людьми стоять вище. Тому, слухаючи сьогодні це Євангеліє, необхідно переглянути своє життя, свої вчинки та думки. Кожен нехай роздумає в своєму серці, де і, в якому місці відвертаємося від Бога, не приймається його сили, його духовну основу та пораду. Можливо, чуємо гідну пораду добрих людей, але не бажаємо цього прийняти через те, що ми попередньо уже самі «кого побили, кого вбили, кого ж каменували» (Мт 21,35б). А головне: чи самолюбство й гординя не переважають у людській душі та, чи такі особи  розуміють, що ламають собі життя власними руками?. Від справедливості Божої не можливо нікому сховатись. Станьмо в правді перед Господом і закличмо: «Нехай живе Господь, … нехай буде піднесений Бог - скеля мого спасіння» (2Сам 22,47). Не можна затулювати вух та замикати очей на голос Божий, який завжди звучить переможно у світі й несе правду (пор. Ді 7,57; Іс 6,10). Правди про себе не можна боятися. Людей, що насмілюються сказати нам правду в очі, необхідно оцінювати, дякувати їм, бо вони з Божої волі беруть участь в нашому освяченні й спасінні, - так мислить кожна мудра й побожна людина. Хто думає інакше, хай боїться себе, щоб не зійти з духовної дороги, яка провадить до вічного щасливого життя. Святий апостол Павло закликає, щоб стояти непохитно у вірі, а не «… у внутрішній мудрості, - тому що у ній неможливо стояти твердо…»  (св. Ів. Золот., Бесіда XLIV на 1Кр п.1), - навчає Учитель Церкви. Не даремно апостол згадує про  родину Степани, яких він хрестив і, що вони посвятили себе на служіння іншим (пор. 1Кр 16,15). Як перші з охрещених святим апостолом Павлом могли претендувати на визначне місце, однак, родина вибрала кращу частку, яка не відібралася від них (пор. Лк 10,41). Дуже важливе у нашому житті щире служіння, яке не терпить підступу, неправди, вдавання тощо. Хоч людям часто видається, що послужити іншим  це – приниження, це ставити себе на останнє місце, а Христос навчає непохитної правди: «… останні стануть першими, а перші – останніми» (Лк 13,30). Достойні молільники, для Господа - завжди пора, щоб узяти від людей плоди, йому належні (пор. Мт 21,34). Які плоди духовного життя ми запропонуємо Богові на даний час? Як виконуємо його волю? Чи любимо Бога з усього серця та наших ближніх так, як себе самих? Чи не живемо життям інших, забуваючи про себе та своє спасіння? Дорогі семінаристи, розпочинаєте Новий академічний рік,  в якому будете досить науково задіяні, але не забувайте, найперше, про очищення та освячення свого духа. Використовуйте належно свій час, втікаючи від дармування та байдужності. Вважаю, що маєте добрих вихователів, які дбають за  вашу гідну духовну й наукову поставу! Учіться постійно знаходити час на сердечну й уважну приватну молитву, мимо багатьох занять, якими ви навантажені, бо так чинили ті, хто бажав йти шляхом освячення. Пам’ятайте завжди, що на першому місці у вашому житті повинен бути Господь, а потім усе інше, тоді буде лад у душі! Хай Господь благословить вас, достойні брати-семінаристи, ваших наставників духовних й наукових, ваших батьків, усіх рідних близьких та знайомих! Віддаю в опіку Матері Божої та покровителів Семінарії усіх духовних отців, викладачів, семінаристів та працівників! Хай Господь благословить вас! 

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

Джерело: www.ugcc.lviv.ua