Слово Митрополита Львівського на 18-ту неділю по Зісланні Святого Духа, з нагоди 100 років храму Святого великомученика Димитрія в с. Оброшино

2Кр 9,6-11; Лк 5,1-11.

Доброчесні отці,
Достойні та любі християни-оброшинці,

приємно, щиро молитися з вами до Бога у цей святковий, погідний і теплий осінній день. Ми постійно пам’ятаємо про необхідність молитви за наше військо, за кожного захисника Вітчизни, зокрема, за гідні й справедливі вибори, за мир, спокій та злагоду в нашій Україні. Ваше село має за собою поважну історію, бо, звертаючись до його минулого, довідуємося, що згадка про нього була в 1483 році, значить, селу Оброшино більше як 583 роки. Це немалий період часу, а збудованій церкві святого великомученика Дмитрія – сто років. За такий поважний проміжок часу багато добра діялося у цьому селі. Багато душ, які випередили нас до вічності, втішаються нагородою та незмінними блаженством оглядання Бога. Ми з вами в дорозі до вічності, до зустрічі з Господом, нашим Творцем, справедливим Суддею, який встановить кожній людині статус вічності згідно її способу життя. Кожна особа очікує цієї загадкової, але неминучої зустрічі зі своїм Спасителем, Ісусом Христом, який віддав своє життя, вмираючи на хресті за кожного та кожну із нас. А це означає, що Син Божий так любить мене і тебе конкретно, що не завагався бути добровільно розіп’ятим на хресті. Це – незбагненне довір’я Бога до кожної людини, до нашої любові, до нашого життя! Це – велика відповідальність перед Господом за спосіб нашого життя! Роздумую з вами про наше життя, бо воно дуже обмежене на землі, але без жодного часу та тривалості у вічності. Стан, в якому перебуватиме кожна душа у вічності, - уже ніколи не  зміниться. Ті, хто будуть спасенні та щасливі – назавжди, а хто себе погубить у терпінні, - такого стану не можна теж змінити. Кожна особа, яка покликана Богом до життя на землі, бореться за своє щастя або нещастя, тобто, самостійно у відношенні до Бога вирішує долю вічного життя. Це -  дуже важливе завдання, важне доручення дане Богом у наші руки.

Святе Писання приблизно так озвучує вічність душі: «… Чи дерево впаде на південь, чи на північ, воно лежатиме на місці, де впало» (Проп 11,3). Не буде зміни дереву життя людини, яка опиниться у вічності: спасіння або терпіння, насолода або темне провалля... Усі маємо можливість бути спасенними, користаймо із великого таланту часу, який дарує нам Господь, щоби гідно перейти у поза часовий вимір. Мудрець окреслює тривання людини на землі такими словами: «Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир» (Проп 3,8). Живемо у часі, тому необхідно спішити, щоб чинити добро й ненавидіти зло; воювати проти своїх злих нахилів, неупорядкованих пристрастей, примирюючись з Богом через щире покаяння. Спаситель подав людині відповідні рецепти спасіння: «Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр 8,35). А це означає, щоб не потурати душі в злому, не йти врозріз Заповідей Бога, навпаки, приймати їх та з любові до Господа виконувати. На Заповіді Бога не потрібно дивитися як на обмеження, але – як  рамки, які вказують на легкий шлях осягнення праведності й спасіння душі. Колись Господь сказав чоловікові: «…  З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут 2,16-17). Людина мала у саду повно усяких добрих дерев придатних до їжі та гарних на вигляд, а полакомилася на те, що принесло смерть.? Свідомо не слухала Бога, іншими словами, скуштувала у плоді смертоносну отруту, вибрала зло, замість, спокійно насолоджуватися добром. І багато із людей, подібно поступають аж до цього часу, дають перевагу злу, замість добра.? Ми вдячні Ісусові Христові за те, що залишив нам ліки на оздоровлення душі, а саме: прощення гріхів та інші святі Тайни, з чого часто користаємо. Люди мають можливість зцілення душі, очищення її від духовного бруду у святій тайні Покаяння. Син Божий, як ласкавий лікар подбав за своїх створінь, спрощуючи діло вічного спасіння. Усі вірні мають вільний доступ до джерела освячення й спасіння, яким є Господь, що очікує нас у святих Тайнах.

Євангельська розповідь святого Луки керує нашу увагу на Ісуса Христа, якого оточував люд біля Генезаретського озера. Люди були спраглі Божого слова, яке змінювало їх, зцілювало, приближувало до Господа, очищувало від злих звичок. Ісус  сів у човен Симона, який відплив неподалік водою і продовжував навчати звідти. Закінчивши говорити, звелів відплисти на глибину й закинути сіті. Симон повідомив, що вони цілу ніч трудилися, але не зловили нічого, а зараз, вдень, тим більше даремно закидати сіті. Правда, погодився, що закине сіті лише на слово Ісуса. Кинув сіті у воду й не міг витягнути їх, бо рвалися від кількості риби. Симон був упокорений, дивуючись такому успішному лову риби. Не смів бути близько Христа, не міг споглядати на нього, засоромився від сказаного попередньо, що трудилися вночі і не зловили. Учень злякався Божої праведності, такої доброї й благородної людини він ще не зустрічав у житті. Почувався переможеним, зазнав блаженної поразки від Когось доброго, ласкавого та повного любові до нього. Симон не знаходив собі місця в човні разом з такою прихильною та люб'язною до нього людиною, зрештою, сам визнав себе негідним. Видав із себе наступні слова, припадаючи на коліна у човні: «… Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» (Лк 5,8). Петро не бажав, не смів сам віддалятися від Ісуса, бо відчув для себе добру зміну, натомість, просив, щоб Спаситель сам віддалився від нього, бо він поражений, прокажений гріхами. До цього часу трудяга-рибак не відчував себе таким грішним, але тепер, коли поруч нього Світло світу, Путь, Істина, Життя, Спаситель й Любов, у цьому світлі в цій правді, - зніяковів, знеміг, здався, був роззброєний добротою, прихильністю і любов’ю Сина Божого. Симон Петро не був ще свідомий того, що стоїть перед Богом, який прийшов і його спасти: «… Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт 9,13). Доброта Божа перевищує усяку людську філософію та здогади. Бог наближається до грішників, а не віддаляється від них. Згодом, коли Ісус умиватиме ноги апостолам Симон Петро заговорить: «Господи,… то не тільки ноги, але і руки, і голову!» (Ів 13,9). Дуже зміниться цей учень, відчуватиме необхідність Божого втручання у його життя. Петро віддався в руки Господнього Провидіння й не помилився, бо удостоївся померти з любові до свого Спасителя мученицькою смертю!

І Бог є у світі, у містах, у вашому селі, в цій церкві. Він прийшов кликати нас через Церкву, священиків, ловити усіх, щоб ми не втекли. Господь ловить людей, щоб дарувати вічне й радісне життя, він усуває смерть душі. Не біймося і ми Господніх сітей, бо вони спасенні. Дякуймо Господові за його старання про нас, про легкість для кожної особи здобути спасіння. За сто років існування цієї церкви, множина вірних, ваших дідусів та бабусь, праотців села уже втішаються блаженною радістю в небі! Стіймо міцно та скріплюймо наші стежки в дорозі до вічної нагороди! Хай пресвята Діва Марія, мати Ісусова, допомагає нам в осягненні праведного стану через щире покаяння!

Дякую вам, любим християнам нашої Церкви, за вашу молитву, віру, жертовність та за активне уболівання над долею України! Висловлюю вам подяку за щиру працю у віднові церкви та навколо неї! Хай Бог прийме кожну вашу лепту, труд, старання про красу Божого храму! Господи, благослови цих добрих людей рясними духовними дарами й винагороди гідним здоров’ям!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
 
 
12 жовтня 2014 р. Б. храм Святого великомученика Димитрія с. Оброшино