Слово Митрополита Львівського на 19-ту неділю по Зісланні Святого Духа
  • Нед, 03/11/2013 - 23:58

Слово Митрополита Львівського на 19-у неділю по Зісланні Святого Духа

2Кр 11,31-12,9; Лк 6,31-36.

Достойні сестри й брати,
щиро вітаю усіх вас, дорогих, любих, світосяйних молільників нашого собору, які глибоко й покірно молитеся на цій Службі Божій. Дякую вам, що приходите з вірою та за вірою у церкву, подібно просите, як батько хлопчини благав Ісуса Христа: «… Вірю, поможи моєму невірству!» (Мр 9,24), - так і ви звертаєтеся Господа про скріплення віри. Немає такої людини, щоби не могла збільшувати  та поглиблювати своєї віри, бо й самим апостолам Ісус Христос чинив докори: «… Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?…» (Мр 4,39). У іншому випадку, коли апостоли не могли вигнати злого духа із хлопчини, Господь повідомив їх, що «через вашу малу віру» ви - нездібні прогнати злого духа. Месія пригадав їм, що, навіть мала віра здібна гори переносити (пор. Мт 17,20). Дуже важливо, щоби не тільки уважати чи називати себе віруючими людьми, але, щоби посідати цю віру й практикувати її в повному значенні цього слова. Людина, яка вірить, спокійно живе вірою, віддавшись цілковито в руки Бога. І, коли на правдиво віруючу людину приходять різні тяжкі випробування, подібно, як це було зі святим Іовом, що втратив своїх дітей, слуг, худобу та інше майно, він не оскаржував нікого, лише повторяв: «… Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім'я Господнє буде благословенне!» (Іов 1,21). А потім сам сидів на гноїщі увесь у струпах, з-під яких просочувався гній та докучливо свербіло тіло. Побожний Іов не нарікав, лише покірно та з гідною подиву мужністю терпів, хоч з допуску Божого диявол знущався над ним, щоб захитати його віру в Бога. Віра – велика духовна сила людини, яка провадить її певною духовною дорогою до зустрічі з Господом та настановляє християнську душу на праведний шлях виконання Божої волі. Знаємо, що наше життя обмежене, коротке на землі та специфічне тим, щоб не втрачати з поля зору того, що попереду нас чекає вічне життя радості або смутку, яке цілковито залежить від вільного вибору кожної людини. Це – радість і сум, захоплення і страх, бо нам відомі наші духовні слабості та непостійність. Кожна християнська душа має велике поле праці, щоб звершувати бездоганне життя й приближатися до вічності по нагороду. Як це не просто зрозуміти: нагорода або покарання, вічне, невмируще й незмінне. Людині властиве забувати про вічне, їй ближче перейматися теперішньою ситуацією, зробити вигідним та комфортним своє життя на даний час, щоб віддаляти думку про майбутнє життя у вічності. В такий спосіб особа попадає у пастку й може дуже наразити своє життя на безоглядну небезпеку. Щасливі ті люди, які реально дивляться на життя і в кожному дні вбачають свій перехід у безсмертність. Невідомо, до як мудрих осіб належимо ми, конкретно «я», коли йдеться про готовність до вічного життя? А це – незмінна правда, яка повинна надихати нас жити праведно та згідно Заповідей Божих.

У євангельському уривку, сам Син Божий говорить про те, що люди звикли любити тих, хто їх любить, обмінюватися з такими добром та позичати тим, хто віддасть. І Господь твердить, що це рівень грішників, які подібно поступають. Він закликає своїх поклонників любити ворогів, позичати без очікування на віддачу та завжди чинити їм добро, незважаючи на їхнє гірке ставлення й відношення до їхніх доброчинців. Це – ступінь віруючої людини, яка не нарікає на тих, хто її кривдить, зневажає та не відзивається добром до неї. Бо правдиво віруюча людина старається завжди чинити добро в ім’я Боже, в ім’я Божої  любові та його закону, незважаючи на невідповідне ставлення до неї. Мабуть, Господь у цьому вбачає переміну світу на краще, бо вплив добра, жертвенної любові, безпосередності й прихильності до злих, все-таки залишає якийсь добрий слід. Як навчає святий апостол Павло: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рм 12,21). Жити праведно й правильно – велике мистецтво, яке завжди оплачується, бо оправдає людину у вічності.

Дякую представникам УМХ, які прийшли до цього собору, щоби спільно помолитися у рамках святкування 80 років цієї організації. Добра молодь, кожна одиниця, це – немовби пахуча квітка, дорогоцінний камінь, діамант, що прикрашує світ усюди, де вона з’являється. Молодь – теперішнє і майбутнє Церкви! «Українська молодь — Христові» була заснована Митрополитом Андреєм Шептицьким в 1933 році. Сьомого червня того ж  року відбулося велике свято УМХ у Львові, на яке прибуло близько 50 000 молоді. Це святкування відбувалося з нагоди проголошення у Католицькій Церкві 1900-ої річниці смерті і воскресіння Ісуса Христа. Потім був час радянського періоду, розуміється організація ця не діяла, а відновилася тільки, за часу виходу УГКЦ з укритої діяльності. Першим головою відновленого УМХ був пан Теодор Ґудзяк. На даний час, ця організація поволі діє та розвивається.

Мені вдалося переглянути послання Митрополита Андрея «До Української молоді» написане у 1932 році. Він хвалив їх за те, що бачив у молодих людях зріст любові до Батьківщини та зріст принести за неї жертви (пор. Митрополит Андрей «До Української молоді» Пастирські послання 1918-1939, вид. 2009 стр. 98). Не промовчував й цього, щоб не сказати про негативи та пересади в осягненні доброї мети. Митрополит вказував, що «найкраща ціль не освячує лихих засобів». Не підтримував того, що молоді люди вважали за мудре нав’язувати свої погляди іншим, забуваючи про толерантність, бо ці «буйно ставили свої думки вище всіх старших». Він закликав до того, щоби покірно думати про себе. Дуже турбувався Митрополит тим, що віра присипалася у серцях молоді, що не була досить живою й не цінилася як велика християнська чеснота. Він написав: «… далекий від правди той, хто про себе думає, що він великий та могутній» (там же, стр. 100). Митрополит Андрей звертався до молодих людей, які потерпіли за Батьківщину, щоб не спочивали на лаврах та не думали, що тепер  необхідно Батьківщині славити їх. Він написав: «Служба любові, мої дорогі, не знає лаврів, як довго жертва ще не повна, а жертва одної хвилини не заступить довголітньої муравлиної праці» (там же, стр. 101). Митрополит бачив успіх тоді, коли людина постійним трудом гідно виконує свої обов’язки, також, коли достойно служиться своєму народові. Він твердив: «… буває, стають недостачами, Ваша енергія - марнування сил, Ваша буйна запальність – шкідливою пересадою» (там). Слуга Божий просив, щоб сумлінно враховувати помилки, коли любиться свій народ, це необхідно бачити (див. Митрополит Андрей «До Української молоді» 1932).

Хоч ми тепер знаходимося у дещо іншій ситуації, як це було у 1932 році, однак, багато із повчань Митрополита актуальні сьогодні. Як багато навчилися б наші політики зі слів цього праведного Мужа, коли б прийняли до серця ці правдиві й глибокі слова. Бажаємо нашій Молоді, насамперед, сильної віри в Бога, мудрості, щирої та розважливої любові до своєї Батьківщини та свого народу, не ціною критики інших. Про мудрість Писання так говорить: «З-за неї матиму славу в громаді і, бувши молодим, - пошану в старших» (Мудр 8,10). Очевидно, що молодь цінна в очах Бога та людей, бо усі, хто досягнув поважніших років, колись втішалися молодим віком. Хай Господь благословить нашу молодь, благословить організацію УМХ, кожну особу, що приналежна до неї, дає вам світлий розвиток, силу духа, доброго здоров’я, щоб поважні віком особи раділи  вашими успіхами. Поручаю вас, представники УМХ, в опіку Матері Божої та бажаю добрих вирішень питань вашому зібранню! Хай Господня сила огортає усіх!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

3 листопада 2013 р. Архикатедральний собор Святого Юра, м. Львів.

Джерело: www.ugcc.lviv.ua