Слово Митрополита Львівського на четверту неділю Великого посту
  • Пон, 31/03/2014 - 09:56

Слово Митрополита Львівського на четверту неділю Великого посту

Євр 6,13-20; Мр 9,17-31; Еф 5,9-19; Мт 4,25-5,12.  

Ісус Христос любить своїх людей і нікого не відштовхує від своєї любові. Йому відома людська духовна слабість більше, як її пізнають люди у собі. Коли після потопу залишився живим лише Ной та його сім’я, усього вісім осіб, також плазуни, звірі та птиці, що були на кораблі, Бог промовив: «… помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був» (Бут 8,21). Людина не відає про свої помисли, а Господь говорить, що її думки лихі від раннього дитинства. Мимо великого людського зла, Бог пообіцяв, що більше не буде винищувати людей так, як був допустив попередньо, тобто, відчинив завіси неба для дощу й дозволив воді усіх погубити. Гріх був превеликий і Творець не бажав, щоби він ширився у народі, бо за нерозкаяними гріхами стоїть вічне велике терпіння. Господь дає людині час, щоби вона обдумала своє життя, покаялася за промахи, примирилася із Богом й стала на спасенний шлях проживання.

Одного разу Спаситель сходив із певними учнями з гори, внизу точилася суперечка інших учнів Учителя з книжниками. Христос вникнув та поцікавився про що так галасують на рівному місці. Один відізвався з-поміж зібраних, що він тепер привів до нього свого сина, бо Ісусові учні не були у силі вигнати злого духа, який знущався над дитиною. Господу не сподобався такий підхід його учнів до справи, називаючи їх «невірним родом». А тим часом, приведений до Ісуса хлопець перевертався по землі, запінившись на устах. Ісус нав’язав розмову із батьком й дізнався, що це задавнена проблема. Зневірений неуспішною дією учнів, батько з недовірою звертався до Господа, щоб допоміг їм, родині, коли це у його силі. Не казав тільки про хлопця, бо нещастя дитини стало мукою для всієї родини і оздоровлення хлопця, означав спокій для тих, хто був близьким до нього. Коли Ісус угледів непевність, невіру в батька до Бога, то сказав йому, що «все можливе тому, хто вірує». Чоловік відчув помилку та свою малу віру, швидко зорієнтувався й просив Господа, щоби зарадив його невірству. Усе Христом було поставлено на рівень віри: учням, також, бракувало віри, а до того, для учнів Ісус додав ще й молитву та піст, для батька – віра була підставою оздоровлення його сина. Учні не приготувалися до вигнання диявола через молитву, яка мала б перерости у віру, а піст надавав би ще більшої вартості молитві. Добре, що батько відразу признав своє недовір’я до Бога та з простотою благав Ісуса, щоб підніс його у вірі. Чоловік упокорився перед тим, у кого він просив допомоги: віри та оздоровлення сина. Йому не прийшлося довго чекати, бо Христос наказав глухому й німому дияволові покинути юнака, який так кинув хлопцем об землю, що присутні подумали: він – мертвий. Ісус нахилився над молодою людиною, взяв за руку та підвів його. Було покінчено з нечистим духом, який опанував юнаком. Не знаємо того, як сталося заволодіння хлопцем, але відомо, що злі духи існують та до цього часу опановують певних осіб, можна сказати, багатьох осіб, яких вони мордують та бажають довести до згубного кінця. Учням, які згодом залишилися сам на сам з Христом, Спаситель повідомив, що для вигнання нечестивих сил необхідно достойно приготуватися молитвою та постом, покладаючись цілковито на Бога. Добрі лікарі часто допомагають у лікуванні тіла, однак, вони безсилі вилікувати людину, в якій помістився злий дух. Одного разу, перебуваючи у містечку Східниця, ми зустріли 80-тирічну бабусю, яку вилікував лікар за 20 тисяч гривень, однак, такий лікар не зміг би вигнати злого духа і за 20 мільйонів доларів. Постає питання: чи такий лікар, який вимагає у літної жінки таких великих для неї грошей, не опутаний злим та захланним духом, а старенька бабця, лише хворіла тілом? Як чуємо тепер у просторі, що хабарництво, мимо пролитої крові на майдані у Києві, продовжує успішно процвітати у нашому суспільстві. Можливо, із кровавими грішми, хабарники впускають нечистого духа до свого серця, який не кидає їх у вогонь та воду, не трясе ними та не перевертає по землі, але чинить таких осіб немилосердними, глухими та німими на людське горе, тим самим й на Бога. Прийти часом у церкву, скласти побожно руки й кинути більшу лепту від убогої вдови у скарбничку (пор. Мр 12,42; Лк 21,2), не оправдує нечестивого та захланного життя людини. Користуватися посадою, займати місце в уряді, це – мало б означати гідне служіння своєму народові, а не диктуванням та вимагання коштів за вчинену послугу.? Набуті нечесним способом й кривдою гроші та багатства Януковича В., Пшонки В., Клюєва А., Захарченка В. та їм подібним, не приносить у вічності щастя, навпаки – терпіння й нещастя. Бо покривдження вдів та сиріт кличе про помсту до неба! Таких, покинутих й забутих в Україні дуже багато, нараховуються мільйони. Гордовиті та зухвалі люди не зважають на біду мільйонів, вони б їли золоті батони та «жували б срібних рябчиків», якби тільки могли. Ніхто не сміє легковажити свого життя, жити кривдою й погордою інших, бо тих, що плачуть, Господь називає блаженними (пор. Лк 6,21), «… ті, що чинять гріх та кривду, зникнуть з усієї землі» (Тов 14,7).

Слід згадати, що цього року ми святкуємо 25-ту річницю виходу нашої Церкви із укриття. Тодішня влада, радянська, кривдила духівництво та вірних УГКЦ, особливо, починаючи з сорокових років минулого століття. Книга «Нескорена Церква», що написав київський професор В. Сергійчук (2001р.), оперта на архівних матеріалах, ясно показує, як тодішнє МДБ, високі представники радянського уряду та російська православна церква, ліквідували нашу Церкву. Це робилося шантажем, розбоями, застрашуванням, арештами, вивезенням у далекі райони просторої Росії. Мимо того, читаємо цинічний вислів із архівних документів уповноваженого ради справ релігійних культів: «Ввиду того, что бывшая униатская (греко-католическая) церковь самоликвидировалась еще в 1946 году…» (в Западных областях УССР) («Нескорена Церква В., Сергійчук 2001). У цій книжці знаходимо архівні матеріали повні неправди та безсоромності, що писали радянські представники влади проти нашої Церкви, єпископів, священнослужителів, чернечого стану та вірних УГКЦ. Була розгорнута ціла медійна компанія, доступна на той час, щоб поганити нашу Церкву. Щось подібного чинить теперішній російський уряд проти України, бо розгорнута ціла війна брехні у «Засобах масової інформації» і порушення цілісності території України, показуючи, які «гидкі» українці, а які «чудові та дбайливі» російські проводирі держави. Повторюється непримирима політика розроблена давніми російськими царями проти нашої держави. А ми, більшість нашого простого люду, уповаємо на Бога, молимося віримо у силу Божу. Не бажаю нічого говорити про наших політиків… Хай кожна особа щось доброго у ім’я своєї держави чинить від себе!  Минулої неділі я був у Чікаґо в нашій церкві святих Володимира і Ольги, де наш люд, також, ревно молиться за Україну, уболівають та тривожаться сучасним станом у нашій державі. Хай Господь нам допомагає, а пресвята діва Марія захищає нас своїм небесним омофором!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

30 березня 2014 р.Б. Архикатедральний собор Святого Юра, м. Львів.

Джерело: www.ugcc.lviv.ua