Слово Митрополита Львівського на неділю Блудного сина
  • Нед, 28/02/2016 - 18:37

1Кр 6,12-20; Лк 15,11-32.

Достойні й дорогі молільники, час летить невпинно. Не так давно, минулого року, ми читали у церкві чудову притчу про «Блудного сина» і сьогодні, знову, ця ж неділя, тільки уже у 2016-ому році.

Чуємо про трьох персонажів: батька та двох його різних синів, яких він любив, бо він – батько, що не вміє не любити. І любить, також тоді, коли сини ним легковажать, не слухають, чинять бунт проти нього, покидають його, відвертаються від нього… А він виходить, виглядає, очікує, любить, вірить, що вони прийдуть до нього та житимуть спільно в любові. Батько, навіть, не очікує, щоб сини у спеціальний спосіб перепрошували його, бо його любов та милосердя – вищі понад провини та покаяння синів.

Примирення необхідне його невірним синам! Батько не вміє гніватися, грозити та ненавидіти, він уміє любити й  прощати. Тато хоче переконатися про усвідомлення синами помилок та очікує дрібку прихильності й покаяння, трішки пам’яті про його доброту. Він усе прощає, милосердиться, забуває кожну невдячність відносно себе… Ніби не рахується зі собою, лише бажає, щоб його дітям було добре, щоб їхнє життя було щасливе та праведне в Божих очах!

Два його сини, у свій спосіб, не дуже рахуються з ним, добрим отцем. Один забрав частку свого майна, віддалився від батька, щоб усе втратити, живучи «на широку ногу». Інший залишився біля нього, стверджував, що служив батькові та не переступив заповіді, але був сконцентрований на собі, друзях та козеняті, що ставив вище любові батька та свого брата. Не вмів прощати, заздрість й самолюбство полонили його серце, загнівався тяжко на брата й батька. Не сприймав добрих слів свого отця, егоїзм заводнив його духа. Не хотів увійти в батьківський дім, волів залишатися назовні зі своїми духовними проблемами, хоч почув пропоновані батьком зміни: прийняти відчинену любов вітця. Однак, замкнувся у собі, жаліючи брату та присутнім гостям влаштованого батьком бенкету.

Батько радів, що молодший син схаменувся, покаявся й повернувся до отецького дому, брат, не міг простити й сприйняти того, хто повернувся розкаяним. Можливо думав про маєток, мав особисті плани, не рахувався з думкою батька, очікував на його смерть, який ще жив і мав право усе змінити.?

В цій притчі змальовані два різних типи людей, які проживають у світі.

Одні, які помиляються, чинять життєві промахи, піддаються спокусам, але опритомніють, розуміють свою провину, не лякаються Божого милосердя, лише, користають з нього. Інші – певні себе. Уважають, що їхнє життя гідне подиву, похвал та прикладу до наслідування. Не мають, у своїй задумі, з чого каятися, бо «не переступили заповіді», думають, що спасаються своїми силами і уважають, що Бог їм щось завинив. Живуть невдоволені, маючи претензії до Господа. А Бог їх любить, очікує, щоб вони увійшли з ним в праведний контакт, прийняли його милосердя та любов, бо їхнє мислення про себе завищене й помилкове.

Старший син був близький до батька фізично, мешкав у одному домі, але показалося, що духом далекий від правди й праведності. Ісус Христос вложив багато мудрості в цю притчу, щоб кожна людина розпізнала себе, не переоцінювала своїх можливостей, не уповала на свої діла, лише, розраховувала на Господа, його милосердя, який найкраще знає людське серце та духа, що глибоко заховані у тілі. 

Необхідно встати разом із молодшим і заблудлим сином, та піти до люблячого людей Небесного Отця й признати перед ним свою неміч, безсилля у ділі спасіння душі. Каятися й відважно просити прощення, тим більше, що цей рік проголошений «Роком Божого милосердя». Не потрібно чинити багато: трішки покаяння. Дозволити Господу, щоб взяв  за мізинець – решту він довершить найкраще. Не лякатися Божого милосердя! Пророк парафразує Господні слова: «… Праведність праведного не врятує його, коли він провиниться, і безбожність безбожного не пошкодить йому, коли він навернеться від своєї безбожності…» (Єз 33,12).

Господь чинить більше, виглядаючи кожну людину, щоб виливати на неї своє милосердя, обійняти любов’ю та обдарувати радістю прощення. Він не вміє відкидати людини та відвертатися від неї, бо завжди очікує, щоб грішник ставав праведним, а ті, хто у кращому духовному стані - хай вдосконалюють його завдяки Господнім дарам!

Святий апостол Павло, додаючи відваги мешканцям міста Коринт, пригадав наступне: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи» (2Кр 1,3). Боже милосердя необхідно приймати у своє життя, бо Господь очікує на кожну людину. Автор псалмів проголошує: «Бо ти, о Господи, добрий і ласкавий, і повний милосердя до всіх, що тебе прикликають» (Пс 86,5).

Молімося до милосердного Бога, щоб помилував нас, прощав усім провини, бо цього потребує увесь людський рід. Потрібно пам’ятати на слова молитви до матері Божої: «Радуйся царице мати милосердя…» і довіряти, що вона заступиться за нас перед своїм Сином, а нашим Богом.

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

28 лютого 2016 р. Б. Архикатедральний Собор Святого Юра