Слово Митрополита Львівського на Світлий вівторок
  • Чтв, 09/05/2013 - 21:41

Слово Митрополита Львівського на Світлий вівторок

Ді 2,14-21; Лк 24,12-35.

 

Цими днями, особливо роздумуємо про велику правду Христового воскресіння, про обставини, осіб, які переживали той час, події, що були безпосередньо зв’язані з Господом. Тогочасних первосвящеників, книжників та фарисеїв дуже тривожили успіхи проповідуванням слова Божого Ісусом. Ці, неприхильні Ісусові Христові люди, із заздрістю міркували про діяльність Христа: «Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього…» (Ів 11,48). Страх старшини перед вірою людей в Христа, перед зростанням його авторитету прискорено спонукував їх до того, щоб найшвидше розправитися з ним. Цікаво, що представники юдейської старшини не мріяли спілкуватися із Христом, не пізнавали його науки, не бажали приймати за правду його чудесних оздоровлень хворих людей, лише плекали у собі люту ненависть до нього. Їхня мрія збулася. Спіймали Ісуса, вірніше, він сам віддався їм добровільно в руки, не чинив опору, навіть просив, щоб ті відпустили його апостолів й не чинили їм жодної шкоди (пор. Ів 18,8). Трудно усвідомити: який добрий і благий Господь! Люди уявляли собі Бога, як суворого володаря, який тільки карає. Його неможливо бачити й збагнути, а це підтверджує Спаситель: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив» (Ів 1,18). Завдяки Сину Божому маємо іншу уяву про велику доброту, милосердя, ласкавість, щедрість та ніжну любов Небесного Отця до кожної людини. Бо з любові до нас: «Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, - як же разом із ним не подарує нам усього?» (Рм 8,32). Такі чудові слова написав святий апостол Павло у своєму листі до римлян. І Бог любить нас не тому, що людям видається, ніби ми його любимо. Людина нічого доброго не вчинила Господу, бо йому жодного добра не бракує. А людина –  через те, що чинить добро, присвоює собі, ради великого Божого милосердя та його прихильності, спасіння й любов до Бога. Святий Іван євангеліст навчає наступне:  «Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що він полюбив нас і послав Сина свого - примирення за гріхи наші» (1Ів 4,10). Усе добро обертається навколо нашого Господа, а люди добрі лише тому, що цим добром наділяє їх всемогутній Господь.

 

Святий апостол Лука описав події, які довершилися у Єрусалимі із Сином Божим, що прибув із неба спасати усе грішне людство. Як люди прийняли Бога? Яку любов проявили до свого Спасителя й рятівника народів від вічного покарання? – Розіп’яли свого Бога на хресті, знущаючись над ним, а це - знак ненависті, цілковитий брак любові до свого Творця. Ось – такі люди. Із згаданих євангельських розповідей дізнаємося, що апостоли, найближчі друзі Христа, яких він навчав, яким пояснював святі Писання, говорив про свою смерть й воскресіння, не приймали цього поважно, просто, не вірили в це. А ще більше, вони самі прийняли участь у цьому, щоб його видати в руки ворогам, потім, відректися його, а інші з них покинули Ісуса, повтікали, коли на нього напала озброєна ватага. Господь багато разів казав учням своїм, що один із них видасть його в руки ворогам, хтось відречеться, а для решти: «… Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада» (Мт 26,31). Чи хто із народу наважиться заявляти про праведність й вірність Господу, коли такі колони Церкви захиталися й рухнули!? Усі близькі до Христа принишкли, поховалися, коли його схопили в Оливному саду. Що ж казати про їхню віру в його воскресіння? – Не вірували учні, навіть тоді, коли жінки переконалися, що гріб порожній, а про воскресіння Христа, розповідав їм ангел Божий, для апостолів ж, ці слова видавалися пустим верзінням і вони не повірили (пор. Лк 24,11). Учні Христа мали інші погляди на життя та свої плани, а найбільше це, що він мав визволити Ізраїль і їм заживеться краще (пор. Лк 24,21). Їхні плани ніби під землю провалилися, дійшли до повної безнадії, наступила криза віри в учнів Господніх, коли Спасителя схопили. Воскреслий Христос, який долучився в дорозі до двох своїх учнів, що прямували в Емаус, слухав їхніх розповідей про себе. Показав велику терпеливість та любов до них від їхньої розмови. Коли Клеопа й інший учень замовкли, Син Божий почав їм пригадувати та вияснювати пророцтва, лагідно дорікаючи за їхню «повільність серця у вірі». Господь виразно сказав свої розчарованим учням: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» (Лк 24,26). Хтось недавно сказав, що в церкві навчають про існування вічного щастя, але добре не вказують шляху як туди дійти. Ця особа примкнула до певної церковної групи, які мають свої зібрання, моляться, роздумують про Бога, вічні правди й практикують християнське життя. Трапляються такі особи в Церкві, які чогось шукають й добре, що шукають Господа й спасіння у його спільноті. Священики, коли голосять слово Боже у церквах, навчають, що - добре, а, що - зле у Божих очах. Вказують на те, як позбуватися зла, пропонують й заохочують до покаяння, до практики частого святого Причастя; заохочують, щоб молитися, читати Святе Писання, приходити на спільні моління Служби Божої у церкву в неділі та свята тощо. Хіба ми не чуємо з уст священика, що клясти, красти, обмовляти, провадити аморальний спосіб життя, говорити неправду і т.д. це – зло, яке віддалює людину від Бога та вічного щастя?! А допомагати ближнім, прощати їм вчинені помилки, жити християнською вірою, дотримуватися Божих Заповідей та приписів святої Церкви – дорога до вічного щастя. Людині, за словами Ісуса Христа, необхідно багато чого навчитися у своєму житті, витерпіти, прийняти себе такою, як вона є й подібно відноситися до ближніх, щоб увійти у вічне щастя. Два учні віддалялися від місця, де воскрес Христос, віддалялися від віри та від Бога. Але Господь-незнайомець не залишив їх в такому стані, приблизився до людей, щоб їх знову привернути до віри, щоби вони  покинули розчарування й не шукали легкої дороги до вічного щасливого життя. Необхідно «страждати, щоб увійти в славу». Потрібно озиратися на своє життя, спостерігати за його історією й не лякатися того, що воно, можливо й пооране грубими скибами. Є милосердний Бог, який усе добре залагодить. Зустріч з Господом дала учням силу і вони, хоч змучені денним подорожуванням, радо поверталися в Єрусалим, до місця Христового воскресіння. Тепер вони були особами іншого духа, людьми, що поверталися до глибокої віри в Бога. Господь змінив їх. З більшістю вірних стається щось подібного, бо людина шукає вигіднішого життя, бажає уникнути терпіння. Їй видається, що спосіб побожного життя не приведе до добра. Господь показує, що через страждання необхідно входити у вічну славу! Хай важкі духовні шляхи нашого життя не лякають нас. Приймімо себе у Господньому дусі такими, як ми є. Потрібно прокинутися із духовної сплячки, щоб осяяло нас світло Христового воскресіння (пор. Еф 5,14). Хай пресвята Марія допомагає нам долати труднощі з надією на Господа!
+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

07 травня 2013 р.Б. храм Воскресіння ГНІХ (м. Львів, вул. Городоцька, 319а)

Джерело: http://www.ugcc.lviv.ua