Слово Митрополита Львівського у день празника Святих верховних апостолів Петра і Павла

2Кр 11,21-12,9; Мт 16,13-19.

Всечесні отці,
Преподобні сестри та достойні молільники,
гарно бачити вас у храмі під час цього святкового моління, повних Божого духа та відвертої готовності служити Господу й здобувати Царство Небесне. Коли апостоли  у перших часах християнства вибирали дияконів, тоді звернулися до громади, щоб вибрали: «… сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрості…» (Ді 6,3). У служінні Богові, кожній людині, надзвичайно важливо це, щоб у повноті благословенного духа виконувати Божу волю. Людина, багато із людей, не завжди готові повністю віддатися в руки Бога, пізнавати й творити його волю. Часом, особи йдуть до цього дуже повільно, або взагалі не бажають виконувати чужу волю, включаючи й Бога. У Святому Писанні можна легко спостерегти те, що учні, які слідували за Сином Божим, не швидко та не з повним довір’ям вникали у його навчання, хоч слухали його слів, але часто, не розуміли їх. Наприклад, коли Спаситель повторював багато разів про дуже прості речі, також, свої муки й воскресіння з мертвих своєю силою, апостоли без задуми виявляли свою готовність на усе, хоч цього далеко не розуміли (пор. Мт 16,11). Учні Христові голосно й швидко виголошували своє бажання померти з любов’ю до Ісуса (пор. Мр 14,29-31), але, коли прийшов час проби усі повтікали, залишаючи самого Ісуса Христа з озброєною юрбою (пор. Мр 14,50). Багато із людей полюбляють хизуватися своєю відвагою та силою, коли ж приходить випробовування та свого роду небезпека, – мужність  пропадає, особи втікають, не сказавши жодного слова. Людина - дуже непевна у своїх рішеннях, виборі та дії. Заявляє одне, а чинить зовсім протилежне. За словами святого апостола Павла: «Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю» (Рм 7,15). Якщо людина будує свою духовність по своїй волі, а не за Господнім велінням, необхідно пам’ятати, що у певному часі  приходить хвиля випробовування, як сказано у Писанні: «… Води хлинули на той будинок, і миттю він упав і був геть зруйнований» (Лк 6,49). Господь піддає душу суровим випробовуванням, у яких вона може розчаруватися.
    
Наше життя слід приближувати до рівня вимог Святої Церкви, яка ставить нам перед очі святих верховних апостолів Петра і Павла. Їхнє життя та виховання з самого дитинства булидуже різні. Симон (Петро), простий рибак, що працював від своєї юності, найбільше вночі, ловлячи рибу, як засіб утримування та існування сім’ї. Інший учень Христа, який не бачив Господа, святий апостол Павло, заявляв: «… до членів Синедріону: Браття, я сам із фарисеїв, син фарисея!...» (Дi 23,6). Цей Савло, по наверненні до Бога Павло, мав добре релігійне виховання, бо був добре обізнаний у Святому Писанні, однак, не пізнав Христа, був засліплений, навіть переслідував прихильників Сина Божого. Так чинив до часу аж поки з Господнього веління «… луска впала з Савлових очей, і він знову прозрів. Він устав і охрестився» (Дi 9,18). Павло зібрався переслідувати учнів Христа, а Господь називає його обраним знаряддям, який повинен  «його ім'я донести до поган, царів та до людей ізраїльських» (пор.  Дi 9,15). Люди мислять по-своєму, а Бог, знаючи лихі думки особи, мимо того, пропонує людині дорогу спасіння. Подібно й Петро, учень Христа, відрікся Господа (пор. Лк 22,57), але згодом почув слова воскреслого Сина Божого: «… коли ти був молодий, ти вдягався сам і йшов, куди тобі заманеться, та постарівши, простягатимеш руки свої і хтось інший одягатиме тебе й вестиме туди, куди ти не схочеш» (Iв 21,18). Це означало, що Ісус заповідав своєму учневі Петрові мученицьку смерть. І той прийняв радо такий вид смерті, помираючи розіп’ятим на хресті вниз головою, як сам про це просив. Святого апостола Павла усікли мечем, як городянина міста Риму. Дуже по-різному складалося життя цих святих осіб у відношенні до Бога, у певний час свого життя переслідували й відрікалися Господа, але прийшов час, у якому вірно служили Богові, багатьох навертали до Господа та віддали своє життя з любові до нього. Це - два дорогоцінні камені віри, рубін й смарагд, що в останній хвилі свого життя не похитнулися, лише покірно свідчили, що вони свідки Сина Божого, очікуваного Месії. Багато було фарисеїв, подібно, як апостол Павло, але вони не ставали на дорогу спасіння, лише переслідували Христа. На багатьох сторінках Святого Писання знаходимо розповіді про фарисеїв, які підступно діяли проти Ісуса, вони, як представники синедріону, також, засудили його на смерть (пор. Мт 26,59;66). Із життя святих апостолів Петра і Павла необхідно вчитися того, щоб бути свідками Христа, не знеохочуватися, підніматися з гріха, коли людина духовно впала і повертатися до віри, коли хтось відрікся Христа. Богові ніколи не пізно служити, поки б’ється серце, взивати до нього о прощення прогрішень та щиро каятися за промахи у житті. Хай святі апостоли Петро й Павло навчають нас зростати в любові до Бога та ближніх, заступаються перед Господом за нашу кращу долю і всієї України!

У цей  святковий день ми посвятили вашу церкву, бо такий обряд може довершити тільки єпископ. Звичайно, що будова церкви чи святині Господові – це велика честь для громади, будівничих та жертводавців. І для її краси та міцності необхідно бути щедрими. Хто вкладає свою працю, вміння, розум, кошти в будову храму, такі приготовляють собі місце у Небесному Царстві. Маємо на увазі, що ті особи старатимуться жити у мирі з Богом, бо нічого само собою не стається. Коли Соломон будував храм, то старався про найкращі будівельні матеріали та прикраси до нього. Книга Царів стверджує: «Увесь храм обклав він золотом, увесь храм до кінця та й увесь жертовник, що був перед всесвятим, покрив золотом» (1Цар 6,22). Для цієї будови цар використовував міцне каміння та кедрове дерево. Так глибоко розумів мудрий монарх важливість будівлі для Господа, якого не обіймає цілий всесвіт. І дуже точно описано в ту давнину про час будову цього храму: «У четвертому році, в місяці Зів, була закладена основа храму, а в одинадцятому році, в місяці Бул - восьмий місяць року - скінчено храм у всіх його частинах і за всім його задуманим розподілом. Будував його Соломон 7 років» (1Цар 6,37-38). Усе було вчинено найкраще в будівництві храму і визначні люди з різних країв приїжджали, щоб подивляти й захоплюватися цією святою будівлею.

Достойні сестри і брати, ви також спромоглися на будову цієї церкви, яка служить вам уже кілька років. Певні особи, що в якийсь спосіб приймали участь у будові уже відійшли до вічності, примирені з Богом отримали вічну нагороду за свою вірність. Дякую усім тим, хто своїм, навіть найменшим старанням та бажанням причинилися до будови цієї церкви! Хай Господь винагородить усім рясними духовними дарами, добрим здоров’ям, а у вічності – постійною радістю! Старайтеся про красу цього храму, а найкращою прикрасою будуть ваші чисті душі! Прикрашайте свій храм гарними живими квітами, слідкуйте за чистотою, щоб церква була завжди вимита, очищена від павутиння, пороху та усяких непридатних речей. Не приносьте ніколи домашніх ікон у церкву, - тут необхідні гарні церковні ікони та добрий стінний чи навісний  розпис. Не споглядайте на когось, хто про це не дбає, а чиніть від себе те, що можете зробити з любові до Господа в цій святині. Моліться у ці дні, особливо до Божої Матері, щоб мир та спокій запанували у нашій Україні! Хай Господь у всьому вам благословить!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
 
 12 липня 2014 р.Б., освячення храму в с.Будьків Звенигородського протопресвітеріату.