Слово Митрополита Львівського в день празника Введення в храм Пресвятої Богородиці
  • Срд, 04/12/2013 - 21:07

Слово Митрополита Львівського в день празника Введення в храм Пресвятої Богородиці
 
Євр 9,1-7;  Лк 10,38-42;11,27-28
 
Достойні сестри і брати,
 
на даний час триває напружене положення у нашій мирній Україні. Наш народ неприхильний до боротьби, розбоїв та непокори. З  нього радше, знущаються могучі цього світу, а люди витримують ці надуживання, глум та різного способу зневаги. Звичайно, що життя кожної людини обмежене на землі, прийде визвольна смерть, після якої душа перейде Божий суд та отримає вічну нагороду або покарання. Люди забувають або відкидають правду про Господню справедливість, про Божий суд, але це - неминучі речі, бо людина покликана Богом до життя і Господь є той, хто установив правила життя. Певна частина людей так переосмислюють своє життя, що вони бажали б, навіть, за кривду і неправду отримати нагороду, але в Бога це неможливо, бо він - справедливий Суддя. Ми з вами спішимо кожного дня до щасливої вічності, тому стараймося, щоб наше життя було згідне з волею Бога, що полягає на дотримуванні Божих Заповідей. Цього Кодексу ніхто не змінить й відповідальності за нього не уникне, це правило установив Господь, тому воно зобов’язує усіх.

Святкуємо празник Введення у храм пресвятої Богородиці, що означає - початок життя пречистої Діви Марії при Єрусалимській святині. Жити при святині, на перший погляд, означало благодать, але, коли туди приводили діток, яким виповнилося 3-4 роки й залишали їх на постійний спосіб життя до віку 14-15 років, тоді, це – трудна й неспокійна справа для душі дитини та батьків. Ми б це назвали дитячим садком, в якому жили дівчата від третього року життя, але на відміну від життя сучасних дітей у садочках, ті діти мешкали постійно при святині й не бували у рідному домі. Звичайно, що багато із тих малих дітей плакали, що їх залишали на виховання іншим особам і то на тривалий час. Традиція твердить, що батьки пресвятої Богородиці привели її  на виховання у святиню в трирічному віці. Там віддали її в руки священика Захарії, за традицією, - він був батьком святого Івана Хрестителя. Звичайно, що малі діти виховувалися у випробуваному порядку і на них ще не можна було накладати будь-яких обов’язків. Їх привчали до певного способу життя, навчали молитися, дрібних послуг, слідкували  й виховували благородний характер. Згодом, підростаючи, їм доручали ручну працю при святині. Так дівчата перебували, приблизно, до 14-15 років, потім виходили заміж. Про пресвяту Діву Марію традиція здогадується, як про особливу дівчинку, яка від малого віку любила довго молитися, була простою, покірною, спостережливою, слухняною, повною пошани й любові для своїх наставників та собі рівних. Вона не шукала хвальби, за словами святого Амвросія, мало говорила та нічого не вдавала. Це був певний звичай посвячувати малих дітей Богові, віддаючи їх комусь на виховання, бо пам’ятаємо, що дочка фараона, коли знайшла дитину в коші на воді, віддала немовля для годування й виховання, забравши згодом Мойсея до себе в двір (пор. Вих 2,5-10). Сам Господь звертався до вибраного народу такими словами: «… Первенця з дітей твоїх віддаватимеш мені» (Вих 22,28). Анна, дружина Елкани, довго не мала дітей, коли Бог дав їй сина Самуїла, привела малого хлопця до священика Елі, сказавши: «…  я й віддаю його Господеві: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!...» (1Сам 1,28). Іов скаржився перед Господом: «Сиріт від грудей відривають, беруть у заклад дитину в бідних» (Іов 24,9). Праведник говорив про що інше, бо протягом віків траплялося так, що дітей забирали силою у батьків й виховували їх так, як бажали могутні. Ми роздумуємо про Марію, що стала матір’ю Сина Божого, приготовляючись до цього материнства від дитинного віку. Марія цього не знала, ані батьки, ні вихователі у святині, це було відомо самому Господу, який дбав про це Дитя-Марію, щоб було свято приготоване до діла, яке він передбачив від віків. Тому Марія, хоч мала дівчинка, давала велике свідоцтво чеснот своїм життям старшим особам, тим, хто виховували її та усім іншим, що були близько неї. Вона, як благородна та глибоко любляча Бога, спішила до своєї тітки Єлизавети, щоб послужити їй, довідавшись від ангела, що ця у старшому віці стане матір’ю (пор. Лук 1,36-40). Коли Марія була у Кані Галилейській на весіллі, вона зауважила неспокій у господарів весілля, тому звернулася до Ісуса: «… Вина в них нема» (Ів 2,3). Марія, Божа Мати, продовжує допомагати усім, хто звертається до неї в необхідних справах!
 
Любімо Марію, матір Господа, просімо її про необхідні духовні дари для себе особисто та для спасіння наших ближніх. Особливо молімо її у ці дні про спокій й мирне розв’язання усіх справ на добро у нашій Україні. Прославляймо нашу Небесну Матір не тільки у церкві та нашими молитвами, але будьмо вірні їй нашим благородним життям на кожному місці та у всякий час! «Діви, Діву і матері Матір прийдіть сьогодні прославити, як непорочну жертву і ту, що Бога породила, всі світло її прославмо» (Утреня Введення,  ірмос 5-ої пісні), - гідно відгукнімося на цей заклик пісні із Утрені. Уважно промовляймо знані молитви на честь Матері Божої, просімо її у всіх наших потребах з великою надією, що вона розуміє нас й допоможе у нашій необхідності! Хай ім’я Марії, Богоматері, завжди буде у нашому серці та у наших устах!  

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

4 грудня 2013 р. Б. Архикатедральний собор Святого Юра. м. Львів

Джерело: www.ugcc.lviv.ua