Слово Митрополита Львівського з нагоди 20-ої річниці від посвячення наріжного каменя під будівництво церкви у Вінниці
  • Чтв, 30/05/2013 - 18:25

Слово Митрополита Львівського з нагоди 20-ої річниці від посвячення наріжного каменя під будівництво церкви у Вінниці
Ді 10,34-43; Ів 8,12-20.
Преподобні отці,
Дорогі, любі та милі сестри і брати,
дуже приємно мені бачити ваші погідні, мирні, допитливі та осяйні обличчя. Висловлюю вдячність отцю Григорію та братії ченців Воплоченого Слова, що запросили мене молитися спільно з вами, відзначаючи 20-ту річницю посвячення каменя під будівництво церкви, яке здійснив владика, світлої пам’яті, Филимон Курчаба. За двадцять років на цьому місці, де стояв літак, як музейна річ та був неупорядкований майданчик, де вигулювали собак й росла трава - відбулися великі зміни: стоїть гарна церква, також, прикраса міста Вінниці. Ця святиня – дім живого Бога, у будівництві якого, приймали участь, у свій спосіб, багато осіб із вас та ваших рідних. Сюди  ви прибуваєте помолитися із сім’ями, стаєте пліч-о-пліч, щоб заносити моління до Всевишнього, благаючи у нього необхідного милосердя для себе та ближніх. Цей храм служить для того, щоб поєднувати ваші душі з Богом, примирюватися з ним, сповідуючи щиро свої прогрішення. Усі потребуємо прощення! Тут отримуєте спокій душі, бо можете краще й щиріше виразити свої почуття та представити ваші потреби Господові. Нам необхідна Божа допомога, його дар, ласка, щоб гідно верстати сторінки нашого життя, примирюючись із Господом, тому що чинимо різного роду духовні беззаконня. Ми – не святі, часто помиляємося, тому потребуємо духовного джерела, щоб очищувати наші душі.  Очевидно, що прогрішення чинить тіло, але керівництво походить від безсмертного духа, якого дарував нам Бог. Хоч духа отримуємо від нашого Творця, однак, Господь залишає йому вибір, волю, дух є вільний, тому так стається, що тіло, світ та злі сили наклонюють нашого духа чинити беззаконня. Необхідно нашими молитвами завжди прибігати до Господа, просячи у нього помочі, щоб перемагати зло. яке пропонує нам нечистий дух, наш ворог. З ворогом неможливо укладати договору, бо він шкідливий для людини. Проти усього нечестивого необхідно постійно воювати! Потрібно також розуміти нашу неміч та схильність до помилок. Святий апостол Павло дивуючись собі так твердив: «Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю» (Рм 7,15). Великий праведник, вірний апостол,  відчував у своєму нутрі неабияку духовну боротьбу зі злом, яку провадив за освячення й спасіння душі. Це духовне зло називаємо, також, темрявою, бо воно, немов накриває духа, ізолює від Божого світла. Спаситель стверджував: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів 8,12). Христос – світло, яке розганяє темряву беззаконня, визволяє духа від пут диявола, оживлює людину до вічного щасливого життя, до тривання у його благодаті, виводить душу із заблудження.

 

Юдейська старшина, книжники, садукеї та фарисеї не любили Ісуса Христа. Вони його переслідували та старалися спіймати Христа на чому-небудь. Бажали перекреслити його навчання, вказуючи, що його свідоцтво неправдиве. Ісус Христос довів юдеям, що він – не один свідок, що його Небесний Отець свідчить за нього, теж відомо, що у Святому Писанні знаходимо багато пророчих місць, що описували пророки про Месію, яким показався Христос. Це – велике свідчення, великі свідки! Мимо того, знаходилися люди, які не бажали прийняти Ісуса Христа за Бога, інші не могли збагнути його Господньої величі, щоб так просто перебувала серед них. Старшина юдейська домагалася від Ісуса того, чого самі не знали. Не приймали його за Бога, бо він був сильніший в усьому за них, крім того, його необхідно було слухати, а в такий спосіб вони  втрачати свій авторитет. Свідоцтво чудес й навчання Ісуса Христа були очевидні і старшина юдейська, разом із вченими у Писаннях не були в силі нічого протиставити. Спаситель звертав їм увагу, що їхні судження про людей за тілом, а він наголосив, що не судить нікого, теж і старшину й інших. Святий Іван Золотоустий, пояснюючи слова Христа: «Ви судите за тілом …» (Ів 8,15), говорить: «… звідки я прийшов, туди й відходжу, - до істинного Бога. А ви не знаєте Бога, тому судите по тілу… Мойсея ви признаєте достовірним, як у тому, що він говорить про других, так і в тому, що говорить про себе; Христа – ні. Це означає судити по тілу» (св. Ів. Золот., Бесіда LII на Ів п.3). У дискусіях із фарисеями та подібними їм, Ісус посилався на свідоцтво свого Отця. Святий І. Золотоустий, посилаючись на слова Христа про «свідоцтво двох людей», говорить, що для людей це має значення, а для Бога -  ні. А Христос і його Отець, що свідчив про Ісуса, означало не тільки те, що два, але й те, що вони однієї ж і тієї суті (див. св. Ів. Золот., там же п.3). Людям неможливо збагнути Бога, - необхідна віра, повірити в нього, бо Ісус Христос давав очевидні свідоцтва про себе, як Бога. Ми з вами щасливі тим, що віримо й зростаємо у вірі в Бога. А вірити, не означає мати в руки, а - бути переконаним у серці про існування Бога, довіряючи навколишньому свідоцтву та Писанням, які нам відомі про нього. Будьмо завжди вдячні Господу за великий дар віри, який він вкладає в душу людини. Цей дар необхідно берегти та розширювати, плекати й дорожити ним. Сам Спаситель стверджував: «Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого» (Ів 3,18). Хай Господь укріплює нашу віру! А ми зі свого боку стараймося, глибоко практикувати святу віру, щоб вона була у нас завжди жива й діяльна, щоб були видні Господу наші добрі діла, які присвоюють освячення та спасіння нашої душі, о дарує Бог. 

 

Прийміть знову мою вдячність, пошану, признання та любов! Дякую вам за глибоку практику святої віри, за тривання у ній та змагання у її скріплені! Пам’ятаймо про багатьох тих, хто був з нами, молився у цій церкві, а тепер у вічності радіють вічним щастям. Не забуваймо у наших молитвах й тих осіб, хто, можливо, чимось зневірився й залишив Церкву, хай Господь дарує прозріння та щире навернення. Любіть свою Церкву, дорожіть її членством, гідно, на ділі показуйте, що ви сини і дочки живого Бога та його святої Церкви! Хай Господь благословить усіх вас духом миру, взаємним розумінням, любов’ю та постійною наснагою чинити добро! Прошу вас про коротеньку молитву: одне «Господи помилуй», - за що щиро вдячний вам. Дуже люблю вас, пам’ятаю, із зворушенням згадую про вашу доброту та любов, яку ви свідчите Богу, святій Церкві та мені дарували, як тодішньому вашому душпастирю. Хай Господь буде у ваших серцях! Поручаю усіх вас покрову пресвятої Богородиці!
+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

30 травня 2013 р.Б. м. Вінниця.

Джерело: www.ugcc.lviv.ua