Собор 12 апостолів
  • Суб, 13/07/2013 - 00:31

Собор святих славних і всехвальних 12-ти Апостолів Христових святкували віддавна. Свята Церква, величаючи кожного з 12-ти апостолів в різні пори року, з давніх часів встановила їм загальне святкування наступного дня після пам'яті славних і первоверховних апостолів Петра і Павла. Святий благовірний цар Костянтин Великий (306 - 337) побудував в Царгороді храм на честь святих дванадцяти апостолів. Згадки про здійснення цього святкування зустрічаються в IV столітті.

Перелік дванадцяти апостолів, у більш-менш однаковій послідовності з наступних новозавітніх текстах: Мт. 10, 2-; Мк. 3, 14-; Лк. 6, 13- та Ді. 1, 13-.

Петро (Симон, Кифа) – син Йони (Мт. 16, 17 тощо), жив разом з дружиною, братом Андрієм та тещею (Мк 1, 29-31) в селі Бетсаїда (Вифсаїда), де заробляв собі на прожиток риболовлею – правдоподібно, разом із Заведеєм, Яковом та Іваном (Мт 4, 21). Свого часу послідував за проповіддю Івана Хрестителя, а вперше зустрівся з Христом за покликом свого брата, Андрія. Саме Ісус назвав його Кифою, що по-єврейськи значить Петро (лат. „скеля”). Разом з Яковом, Іваном та Андрієм він увійшов у число перших покликаних Христом учнів. Товаришить Ісусові практично в усіх – славних і трагічних – моментах Його земного життя. Надзвичайно цінним є його євангельське всідчення про Ісуса (Ів. 6, 66-69), проте в момент Христових страстей він зраджує йому (Ів. 18, 12-17). Як людина, посідав усі виразні прикмети (позитивні і негативні) дуже імпульсивної людини (Мт. 14, 28). Після дару П'ятидесятниці був загально визнаний в якості голови апостольського збору та більше ніколи не виявляв сумнівів та нерішучості стосовно виконання своїх апостольських обов'язків і повноважень. Був одним із протагоністів великої полеміки, котра виникла в часах після мучеництва Стефана, коли християни були змушені полишити Єрусалим та розсіятися по всій території Середземномор'я, поширюючи межі Церкви далеко поза територію Палестини. Питання, яке турбувало тоді апостолів, полягало в тому, чи потрібно було християнам, новонаверненим із числа поган, спершу приймати на себе обов'язки виконавця Мойсеєвого закону, тобто ставати юдеями перед тим, як прийняти св. Тайну Хрещення. Спочатку Петро був прихильником власне цієї точки зору, однак апостольський досвід місії Филипа у Самарії переконав його у протилежному (Ді. 8;10-11). Другий виток цієї дискусії розпочався з початком проповіді Павла та Варнави у Антіохії. На першому соборі апостолів у Єрусалимі Петро, за підтримки Якова, відкрито проголосив принципи релігійної свободи кожної людини (Ді. 15, 1-29). Однак після своєї подорожі до Антіохії він, виглядає, дещо змінив свою думку, почавши підтримувати думки „юдейської” частини первісної християнської громади, за що і отримав на свою адресу справедливий докір Павла (Гал. 2, 11-21). Згідно з Переданням, Павло досягнув Рима, де і завершив своє земне життя, впавши жертвою переслідування Нерона. Його тіло покоїться в базиліці святого Петра в Римі, збудованій на місці поховання тіла Святого. У відповідності до думки більшості вчених, євангельська оповідь Марка є, великою мірою, результатом розповідей святого апостола Петра. Його основне літургійне поминання звершується в день 12 липня за новим стилем, разом із урочистим святкуванням пам'яті святого апостола Павла.

Андрій – рибалка з Бетсаїди (Вифсаїди), брат Петра. Пізніше проживав у Капернаумі та був учнем Івана Хрестителя, який і показав йому Ісуса, назвавши його Агнцем Божим. Приступивши до Христа, переконався, що Той і дійсно є Месією-Спасителем. Він же і привів до Христа свого брата Петра (Ів. 35-44). Часто його ім'я згадується в контексті запитань апостолів до свого Вчителя і Господа (наприклад, Мк. 13, 3-4). Саме він приводить до Христа греків, котрі хотіли запізнатися зі Спасителем (Ів. 12, 22), та хлопчака із хлібинами та рибою (Ів. 6, 8). У відповідності до Передання, загинув мученицькою смертю у Патрасі ахейськім, розіп'ятий на хресті у вигляді букви „Х”, оскільки вважав себе негідним бути прибитим до хреста, який нагадував знаряддя Христових мук. Від його імені цей хрест є широко знаний як „андріївський”. Літургійне поминання святого апостола Андрія здійснюється дня 13 грудня за новим стилем.

Яків , син Заведея, – молодший брат Івана, батько яких був професійним і вправним рибалкою (Мк. 1, 20), а мати звалася Соломією і була, ймовірно, сестрою Пресвятої Богородиці (Мт. 27, 56; Мк. 15, 40; 16, 1; Ів. 19, 25). Таким чином, Яків був родичем Господнім по плоті. Він працював разом з Андрієм та Симоном-Петром (Лк. 5, 10), і в той час був покликаний стати учнем Христовим (Мт. 4, 21). В Євангелії його ім'я, зазвичай, згадується разом із Іваном, у парі названих Ісусом прізвиськом „Воанергес”, тобто „сини грому”. Свідок Господнього Преображення (Мт. 17, 1-2) та молитви в Оливнім саду (Мт. 26, 37). Був замучений в часах правління Агрипи (Ді. 12, 1-2). Сталося це, приблизно, у 44 році. Пізніше його тіло було забране учнями та перевезене до Йоппії, а звідти – Ірії. Опісля їх було перенесено до величавого собору в м. Компостелла (в Іспанії), де вони спочивають і до нині. Літургійна пам'ять його звершується дня 13 травня за новим стилем.

Яків , син Алфея, – згаданий в числі „дванадцяти” всіма авторами синоптичних Євангелій (Мт. 10, 3; Мк. 3, 18; Лк. 6, 15 та Ді. 1, 13), за церковним переданням, після зішестя Святого Духа проповідував в Юдеї, Едессі, Тирі, Газі, Елевтерополі і в сусідніх містах, а також і в Персії. Пізніше поніс світло віри і до єгипетської землі. Загинув мученицькою смертю в приморському палестинському місті Острацині, будучи розіп'ятий на хресті після довготривалих і жорстоких бичувань. Літургійне поминання святого апостола Якова Алфеєвого звершуємо дня 22 жовтня за новим стилем.

Обидвох Яковів не слід плутати із третім Яковом, Клеоповим (Ів. 19, 25), одним із „семидесяти”, мати якого, Марія, була однією з тих жінок, котрі слідували за Христом аж до самого Його розп'яття, – одним із братів Господніх (тобто дво- або трирідних Ісусових), котрий увірував уже після воскресіння Христового (1 Кор. 15, 7) та був обраний предстоятелем Єрусалимської громади християн (Гал. 1, 19; 2, 1-13; Ді. 15, 4-34; 21, 18-19). Згідно з церковним Переданням, він був одним із назореїв та мав прізвисько Справедливий”. Помер, убитий фарисеями та книжниками, і являється ймовірним автором послання Якова (його пам'ять святкується дня 5 листопада за новим стилем).

Іван , брат Якова, - син Заведея (про його відношення до родини Ісуса - див. вище). Також і він був вправним рибалкою, який займався своїм промислом на водах Галилейського озера (Мк. 1, 19). Учень Івана Хрестителя, від якого, разом з Андрієм Первозванним, братом Петра, і дізнався правду про „Божого Агнця” Христа (Ів. 1, 35), Якого визнають своїм вчителем без тіні сумніву у їх сумлінні (Мк. 1, 20). В будь-якому разі, на сторінках Євангелія важко знайти причину їхнього прізвиська – „Воанергес”, тобто „сини грому” (можливо, - Мк. 3, 17; Лк. 9, 49 і далі). Знаємо лишень, що, разом із своєю матір'ю, Соломією, вони були дещо більш амбіційними в плані власної вивищеності з-посеред інших апостолів (Мк. 10, 35 і далі). Іван, разом із Яковом та Петром, був одним із трьох найбільш наближених до Христа апостолів (Мк. 5, 37; 9, 2; 14, 33 тощо), на його особливіше місце в апостольському зборі вказує і близькість до Ісуса в часі тайної Вечері (Ів. 13, 23), а вірність Возлюбленного Учня Христового підтверджується і тим, що він одинокий з-поміж усіх апостолів послідував за Христом аж до самого місця Його розп'яття, де отримав від Ісуса особливе завдання опікуватися і дбати за Його Матір (Ів. 18, 15; 19, 27). Він першим прибіг до гробу Христа, заледве дізнавшись про те, що там немає Його тіла, одначе „віддає” право увійти туди першим апостолові Петрові (Ів. 20, 1-10). Після зішестя Святого Духа проповідує разом із Петром (Ді. 3, 1) і разом із ним терпить перше ув'язнення (Ді. 4, 1-22). Майже завжди, за винятком короткотривалої подорожі до Самарії (Ді. 8, 14), перебуває в Єрусалимі, саме тому є присутнім при „справозданні” з першої місійної проповіді Павла (ДІ. 15, 6; Гал. 2, 9). Згідно з Переданням, пізніше від перемістився до малоазійського Ефесу, де розпочав активну апостольську діяльність, довголітньо утверджував у вірі також і Пергамську, Смирнську, Тіатирську, Сардійську, Філадельфійську і Лаодикійську церкви. Помер власною смертю в глибокій старості (по досягненні 100 літ) на острові Патмос, серед Егейського моря, куди був засланий Домітіаном після різноманітних мук у Римі і де написав книгу Об'явлення або Апокаліпсис, останню із своїх п'яти писань (Євангеліє та три послання). Його літургійну пам'ять святкуємо дня 9 жовтня за новим стилем.

Пилип (Филип) – не Пилип-диякон (Ді. 6, 5), літургійне поминання якого звершуємо дня 24 жовтня; житель Бетсаїди (Вифсаїди), як і Андрій та Петро, був покликаний Ісусом у Бетанії (Вифанії), пізніше покликавши до Нього і Натанаїла (Ів. 1, 43-48). Євангеліє згадує про нього також і в контексті чуда нагодування Христом п'ятитисячного натовпу при Тиверіадському озері (Ів. 6, 5-6) та в часі останньої Вечері Христа зі Своїми учнями (Ів. 14. 8-10). Після дару П'ятидесятниці Пилип навчав у своєму рідному місті, а пізніше проповідував також і в Греції, Парті та Аравії, звідки перейшов до африканської Ефіопії (Нубії). Після цього морем переплив до Азота (між Єрусалимом і Аскалоном), а відтак вирушив до Ієраполя в Сирії, де, творячи силу різних чудес, навернув велику кількість поган. Перейшовши Сирію, Азію, Лібію та Мізію, зустрівся з Варволомієм, а потім перейшов до Ієраполя у Фригії. Із-за навернення на правдиву віру багатьох місцевих поган, його було ув'язнено та жорстоко мучено, внаслідок чого він і закінчив своє праведне життя. Тіло святого апостола Пилипа було пізніше перенесено до Рима, а часточки його мощів знаходяться сьогодні у почитанні вірних в Константинополі, Парижі, Флоренції, Тревірі і Празі. Його літургійне поминання звершуємо дня 27 листопада за новим стилем.

Варфоломій – найправдоподібніше, одна і та ж особа, що і Натанаїл, народжений у Кані Галилейській, названий Христом „справжнім Ізраїльтянином”, хоча і вірив у те, що „нічого доброго із Назарету вийти не може” (Ів. 1, 45-51). Разом із іншими учнями, він також був у човні на ловитві риби після воскресіння Ісуса (Ів. 21, 2). Після зіслання Святого Духа він трудився в південній Аравії та Ефіопії та, згідно з деякими свідченнями, проповідував також і в Індії. Постраждав мученицькою смертю у вірменському місті Єровандашеть (Арванополь), розіп'ятий на хресті догори головою зі спущеною шкірою та побитий палицями. Його мощі спочатку спочивали у Нефергерді месопотамському, а пізніше були перенесені до міста Дара. Після завоювання цього міста персами, домовину з мощами було вкинуто в море. І так вони чудесним чином потрапили до острова Липарі, поміж Італією та Сицілією, звідки їх, по кількох століттях, було перенесено до Беневенту, а потім – до Рима. Літургійне поминання святого апостола Варфоломія звершуємо дня 24 червня за новим стилем, разом із святом святого апостола Варнави.

Тома (Хома, Фома) – рибалка із Галилеї, знаний нам більше завдяки Євангельській оповіді Івана. Його ім'я, як і інше його прізвисько „Дідім”, означає одну і ту ж саму дійсність – „близнюк”. Особливо знаний нам своїми непевностями та сумнівами (Ів. 14, 5; 20, 24-25), проте коли Ісус вирішує прямувати до Ветанії (Вифанії), до хворого Лазаря, саме Тома рішуче промовляє: „Ходімо також і ми, щоби померти разом із Ним”, на противагу всім іншим, котрі хотіли перестерегти і утримати Христа від цього, як їм здавалося, нерозсудливого вчинку (Ів. 11, 16). Після П'ятидесятниці, проповідував в Палестині, Месопотамії, Ефіопії, між партянами та персами. За Переданням, помер мученицькою смертю в Індії, неподалік міста Мадрас. Цікаво, що сусіднє місто Маліпура ще до недавніх дні було загально знаним серед місцевого населення під іменем „міста святого Томи”. Мощі святого апостола спочили на індійській землі, а трохи хгодом їх частину було перенесено до Рима та Едеси. Його літургійну пам'ять звершуємо дня 19 жовтня за новим стилем.

Матей (Левій) – син Алфея, митар. Виконував свій уряд на митниці торгового шляху, який сполучав сирійський Дамаск та міста середземноморського узбережжя, поблизу Капернаума. Саме там, за свідченням синоптичних Євангельських оповідей (Мт. 9, 9-13; Мк. 2, 14.18; Лк. 5, 27-28), його і „застало” покликання Ісуса. Згідно з Традицією Церкви, його апостольська діяльність стосувалася, першочергово і майже виключно, євреїв, про що яскраво свідчить написане ним же Євангеліє, за що неодноразово перетерпів від своїх соплеменників різноманітні наруги і бичування. Опісля перейшов до Ефіопії та Персії, а закінчив біг свого земного життя у сирійському місті Ієраполь, де був заживо спалений невірними. Його святкування літургійно празнуємо дня 29 листопада за новим стилем.

Тадей (Левій, Фаддей, Юда Яковів, Юда Тадей) – син Марії Клеоповії, тітки Пречистої Діви Марії, а отже – брат Господній, подібно до Якова (пізнішого єпископа Єрусалима, одного з 70-ти апостолів – див. вище) та Симона Зилота. Євангельську згадку про нього маємо в Мт. 10, 3; Мк. 3, 19; Ів. 15, 21-23 та Ді. 1, 14-15. Сам же апостол є автором коротенького соборного послання, котре увійшло до канону Святого Письма Нового Завіту. За церковним Переданням, після Зішестя Святого Духа, проповідував в Юдеї, Галилеї, Самарії, Ідумеї, Аравії, Сирії, Месопотамії, Персії, Едесі та Вірменії, де, за одним із передань, і помер мученицькою смертю, прив'язаний до дерева та розстріляний з лука. Його літургійне поминання звершуємо дня 2 липня за новим стилем.

Симон (Кананіт, Кананій, Зилот) – за одним із передань, родич Господній, на весіллі якого у невеличкому галилейському селищі Кана Ісус і здійснив чудесне перетворення води на вино (Ів. 2). За одним із свідчень, за свою ревність у проповідуванні віри у Воплоченого Месію, а за іншою версією – за те, що був учасником так званого повстання зилотів, отримав прізвисько „Зилот” (тобто „ревний”, „ревнитель”). Після Дару П'ятидесятниці, впродовж довгих 20 років проповідував Євангеліє у Єгипті та Персії. Саме там, в місті Сунамур, разом з апостолом Юдою, за намовою поганських жерців Зароєса і Аффанія, був поставлений перед судом у місцевому капищі. На появу апостолів, ідоли впали, а розгнівані погани, вивівши апостолів за місто, за одним із передань, по-звірячому розпиляли пилою святого Симона Зилота та усікли мечем голову святого Юди (стосовно іншої версії щодо смерті останнього – див. вище). За іншим же переказом, після проповіді у Персії він перейшов аж до Британії, де і помер, будучи розіп'ятим на хресті. Пам'ять святого апостола Симона літургійно святкуємо дня 23 травня за новим стилем.

Маттій – обраний до числа дванадцяти апостолів після зради Юди Іскаріота (Ді. 1, 12-26). Походив із коліна Юди, а родився у місті Вифлеємі. Був покликаний Христом в числі перших учнів, тож став одним із 70-ти апостолів. У відповідності до церковного передання, проповідував в Юдеї та сирійському місті Антіохія, а також у Тіані та Синопі, що в Кападокії. Там потерпів ув'язнення, з якого чудом врятувався неушкодженим за допомогою св. ап. Андрія Первозванного (див. вище). Пізніше проповідував на березі Понту в Амазії, Едесі та Севасті (Себасті), а також у Македонії та Ефіопії. За одними свідченнями, постраждав мученицькою смертю в місцевості Кольхіс, що в ефіопському краї, натомість інші стверджують, що був замучений в Єрусалимі, за первосвященика Ананії, чи не відразу після смерті святого апостола Якова, впавши каменований жидами на місці, названім Бетласкила (Вифласкила), що перекладається як „дім побитих камінням” або „дім вкаменованих”. Мощі святого апостола Маттія спочивають у Римі, в базиліці Санта Маріа Мадджіоре, а його літургійне поминання звершуємо дня 22 серпня за новим стилем.

За матеріалами http://old.ugcc.org.ua