Софія КЕРНИЧНА: «Треба допомогти молодим людям зберегти віру» | Католицький Оглядач 
Софія КЕРНИЧНА: «Треба допомогти молодим людям зберегти віру»
  • Пон, 05/02/2018 - 20:20

Сучасна молодь, чим вона живе, до чого прагне? Однозначної відповіді сьогодні не знайти. Адже живемо в епоху великих змін, стрімкого технічного прогресу, економічного та морального занепаду, міграції. Видається, що й одвічне протистояння - батьки-діти посилюється. У цій круговерті важко молодій людині віднайти свій шлях у житті, розпізнати дарований Творцем талант. Як не зневіритися, знайти силу працювати над собою, бути сучасним і не втрачати гідності, наша розмова з молодим науковцем та практикуючою християнкою Софією Керничною.

 - Софіє, розкажи про себе…

 - Я тернополянка. Навчалася в Українській гімназії ім. Івана Франка, опісля вступила на Юридичний факультет Тернопільського національного економічного університету, згодом продовжувала навчання в аспірантурі Інституту держави і права НАН України, а зараз продовжую навчання в Польщі. Ще в гімназії вступила до Пласту, а будучи студенткою, стала членкинею Товариства українських студентів-католиків «Обнова».

 - Чому серед християнських спільнот ти вибрала «Обнову».

 - Про «Обнову» моя мама почула від своєї товаришки і порадила мені приєднатися до цього товариства. Через знайомство моєї мами з п. Марією Городецькою, я потрапила на Сарепту «Обнови» в Зарваницю. Олесь та Володя Городецькі познайомили мене з обновлянкою Софійкою Гриценко (нині Липовецькою), яка ввела мене у таємничий світ «Обнови». Мені так сподобалося, що ми з Товариством стали нерозлучними.

- Чим “Обнова” є для тебе особисто?

 - Це ціла епоха в моєму житті. Я в ній пройшла всі етапи членства: від симпатика – до дійсного члена і тепер до сеньйора. У цьому Товаристві я росла, вчилася, набувала досвіду і самостверджувалася. Товариство є світоглядним місцем формування студента греко-католика. Його мета полягає в об’єднанні української християнської студентської молоді, щоби через самоосвіту та просвітницьку діяльність сприяти її духовному, національному та фаховому розвитку на основі правд Христової віри. Духівники Товариства завжди нас спрямовували до духовного розвитку. У нас було багато цікавих семінарів від філософсько-богословських тем до економічних і медичних. Словом, у Товаристві ми мали гарну нагоду зростати духовно та інтелектуально. Крім того, коли була референтом зовнішніх зв’язків, вчилася комунікувати з людьми, налагоджувати співпрацю – така собі «маленька дипломатія», яка спонукала мене вчити іноземні мови, оскільки «Обнова» була і надалі є членом міжнародних організацій, з якими ми активно співпрацюємо. У Товаристві мені також вдалося попрактикуватися як юристу. Це був мій перший професійний досвід.

 - Що особисто для тебе означає вірити?

 - Віра для мене й полягає у прийнятті факту існування Бога, якого ми не бачили та існування якого ми не можемо повністю довести. Це прийняття для мене відбувається щоденно, у тому числі при промовлянні «Символу Віри…». Сказати Богу «так» чи «ні» – це теж щоденний вибір і відповідь на Його «дар віри». Вірити у повсякденні означає спілкуватися з Ним в молитві, приймати Його у Святих Тайнах, довіряти Йому, надіятися на Нього.

  - Серед твоїх друзів є лише християни?

  - Більшість моїх друзів – християни, але є серед них мусульмани, євреї, індуїсти і навіть атеїсти. Їм цікаво довідатися про мою Церкву, а мені про їхні вірування. З однієї сторони – це розширює світогляд, а з іншої – це «практичний курс» навчання не лише терпимості, а й поваги до представників інших релігій. Але в більшості ми все ж спілкуємося на ті теми, які нас пов’язують. Що стосується моїх друзів-атеїстів, то мені важко було повірити, що при сучасному різномаїтті релігій і вірувань ще можуть існувати атеїсти. Спочатку в мене було величезне бажання навернути їх до Бога. Я шукала і різні наукові підтвердження існування Бога, ділилася досвідом віри, наводила приклади чудесних зцілень, а потім зрозуміла, що найбільше, що я можу зробити – це молитися за їх навернення і довірити цю справу Богу.

 - Чому ти навчаєшся у Польщі?

 - Мені простіше продовжувати навчання в Польщі, ніж в Україні. Польща пропонує велику кількість наукових програм, стипендій і дає зелене світло тим, хто хоче розвиватися в цьому напрямку. Словом, у Польщі можна торувати собі дорогу, маючи відповідні знання, бажання і потенціал.

 - У чому  різниця між навчанням в українських та польських вишах?

 - Польща давно поборола корупцію в освіті. І в цьому є принципова відмінність між навчанням в українських та польських вишах. Там немислимо, щоби студент чи докторант торував собі дорогу за допомогою хабарів чи зв’язків; ціняться лише знання. Сподіваюся, що в Україні теж скоро буде поборено корупцію і цінуватимуться передусім знання.

 - Україна і наша Церква постали перед новим викликом – міграції. З України молодь масово виїжджає за кордон для навчання і пошуку кращої долі і починає втрачати свою національну та християнську ідентичність. Що, на твою думку, може змінити ситуацію на краще?

  - Це правда, молодь з України масово виїжджає за кордон, найбільше, мабуть, до Польщі, де є зараз близько 2 мільйонів українців. Там навчається понад 20 000 студентів з України і їх кількість щороку збільшується. Частина українців втрачає свою національну ідентичність. Це часто пов’язане з їхнім бажанням асимілюватися з місцевим населенням. Є непоодинокі випадки, коли українці, приїжджаючи в Польщу, не шукають української церкви, а йдуть одразу до польської. Трапляються також випадки, коли молоді сім’ї не хочуть віддавати дітей до української школи, а лише до польської, мотивуючи це тим, що в майбутньому їх дітям буде простіше здобувати освіту в польських вишах. Отже, втратити ідентичність справді просто, важче її зберегти. Але все ж можливо при бажанні. Як на мене, все залежить від того, наскільки ця національна чи християнська ідентичність була сформована в молодої людини перед її виїздом за кордон. Якщо була добре сформована, то вона сама шукатиме українське середовище і максимально намагатиметься зберегти свою тотожність. Особисто в мене не було проблеми з тим. Я шукала за кордоном – українську церкву, а разом з нею знаходила й українське середовище. На офіційній сторінці УГКЦ є дуже корисні лінки –інтерактивна карта УГКЦ, де вказуються адреси церков, контакти душпастирів, розклади богослужінь, інша корисна інформація. А щоб змінити ситуацію на краще слід працювати над формуванням дітей ще в ранньому віці, щоби вони себе відчували приналежними до своєї церкви і національності

 - А поняття гідність, людяність,, мораль - це архаїзми чи принципи, за якими маємо жити?

 - Як на мене, ці поняття ніколи не можуть застаріти. Вони є невід’ємними рисами Людини з великої літери. Блаженніший Любомир часто наголошував, що його мрія в житті – бути Людиною. І став нею. Після зустрічі з ним – люди відходили кращими. Його Блаженство мав власну гідність, шанував гідність інших і вчив нас це робити. Тому не вважаю ці поняття застарілими, а принципами, на основі яких маємо будувати собі дорогу в майбутнє.

 - Кожне покоління традиційно докоряє своїм дітям: «Ми у вашому віці були не такими», ви - «втрачене покоління»… Чи це про нашу молодь?

 - Це залежить, з якої точки зору на це покоління дивитися. Ясна річ, що молодші завжди інші. Але це нормально. Світ змінюється, відбувається науковий, технологічний прогрес, а відповідно і міняються покоління молодих людей. Вони є просто інші, ніж їх попередники. В них теж є ідеали. Тому до них треба шукати інші підходи, інші методи, щоб достукатися до їхніх сердець.

 - Ти обрала фах юриста, з однієї сторони це перспективно - добрі фахівці в цій галузі завжди у попиті та й матеріально забезпечені. Однак, ні для кого не є секретом, що ця професія досить корумпована. Як тут бути юристу практикуючому християнину?

 - Бути юристом-християнином в Україні – це, справді, виклик, це постійна боротьба. Тож важливо в ній не здатися і не піддатися.

  - На твою думку, яка сьогодні найбільша загроза для молоді?

 - Думаю, що найбільшою загрозою є втрата віри та зневіра. Молоді люди зараз надзвичайно розумні, в них великий багаж знань, вони багато досягають в науці, але їм часто бракує віри. Патріарх Йосиф Сліпий колись писав, що «віра й наука – це два крила, якими підноситься людський дух у безкраї простори. З зарання людської історії вони вели людину впродовж віків як два невідлучні товариші, усовершували її знання, мораль і життєві вимоги». Тому потрібно допомогти молодій людині зберегти віру, а тим, хто її почав втрачати, допомогти відновити і повернути те друге крило, аби вона могла повноцінно літати і здійматися у «безкраї простори».

  - Щоб ти побажала своїм ровесникам?

- Блаженніший Любомир казав, що «ми мусимо бути високоякісними людьми і над тим треба працювати». Керуючись  мудрими настановами Блаженнішого Любомира, бажаю своїм ровесникам намагатися бути високоякісними людьми, а для цього зичу їм багато молитися, читати, думати, мріяти, працювати, а ще, як навчав Патріарх Йосиф Сліпий: «Великого бажати» і «бути відважними»!

- Щиро дякую за розмову і нехай усе задумане в житті з волі Божої здійсниться!

розмовляла Надія ШПОДАРУНОК


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць