Спільні форми церковного діалогу – існують
  • Птн, 29/03/2013 - 10:41

Українській греко-католицькій церкві та Римо-католицькій церкві в Україні не вдалося досягти єдиної позиції у справі тексту листа до вірян щодо Волинських подій 1943 року, у результаті яких від рук українців загинуло, за різними оцінками, кілька десятків тисяч поляків. Про це вже повідомлялося в попередніх числах «НС». Чи це означає, що дорога до спільних форм ушанування жертв – закрита?

«Ми хочемо заліковувати рани минулого, щоб вони нам не отруювали майбутнього. Наше майбутнє – у спільному житті в родині європейських народів», – так ще в січні наголошував блаженнійший Святослав Шевчук, предстоятель Української греко-католицької церкви (УГКЦ), стосовно спільного послання духівництва УГКЦ та Римо-католицької церкви в Україні з приводу річниці Волинської трагедії. Але вже 6 березня у Варшаві архиєпископ Мечислав Мокшицький, римо-католицький митрополит львівський, голова Конференції римо-католицьких єпископів України, оголосив, що цього спільного послання – не буде. Як пояснив, єпископатам не вдалося досягти єдиної позиції в цьому питанні.

– Лист, який підготувала УГКЦ, не порушував суті справи, в ньому не йшлося про конкретні речі. Це були тільки загальні слова. Синод греко-католицьких єпископів не погодився на наші пропозиції змін у цій заяві. У зв’язку з цим ми вирішили, що латинська сторона не буде підписувати цього листа, – сказав він у розмові з Католицьким інформаційним аґентством.

Про які саме «конкретні речі» йдеться? Греко-католицька сторона, за словами владики Мокшицького, говорила про «братовбивство», що, на думку латинського архиєпископа, припускає вину кожної зі сторін. Римо-католицьким владикам в Україні не подобалася й думка про те, що Волинська трагедія «виникла з деяких взаємних образ українців та поляків». На думку частини єпископів латинського обряду в Україні (як наголошував у «НС» о. Стефан Батрух, «це лише думка кількох римо-католицьких єпископів, а точніше екстремального радикального кола, з яким пов’язаний згаданий митрополит»), автори намагалися продовжити у своїх проектах звернення «досить популярну в націоналістичних колах України лінію зіставлення злочинів проти обох народів». Їх також непокоїть, що у зверненні нема засудження головної, на їхню думку, причини трагедії, – ідеології націоналізму, створення єдиної національно держави без «окупантів». Єпископи латинського обряду теж переконані, що автори небезпечно вдаються до «різних евфемізмів» стосовно волинських подій, уникаючи таких окреслень, як винищення, геноцид, етнічні чистки.

Заявам латинського владики дивується Олег Турій, завідувач кафедри церковної історії Українського католицького університету. «Коментувати робочі документи, які ще не були оприлюднені – це щось, що, на мій погляд, виходить за межі етики поведінки», – каже він і застерігає від надто емоційного підходу до справи: «Про проблемні історичні події мають говорити ті люди, які можуть оперувати фактами, а не емоційними оцінками».

У прес-відділі УГКЦ о. Ігор Яців повідомив, що предстоятель Церкви, блаженнійший Святослав, зв’язався з представниками Римо-католицької церкви в Україні, і наголосив: Синод УГКЦ видасть окреме звернення, а митрополит М. Мокшицький, у свою чергу, повідомив про окреме від УГКЦ звернення його Церкви.
Уже через кілька днів, 11 березня, звернення Синоду УГКЦ було оприлюднене на офіційному сайті Церкви з коментарем предстоятеля. У всіх парафіях греко-католикам це звернення зачитано 17 березня, у прощенну неділю, коли в усіх християн прийнято просити вибачення.

«Політично зумовлене маніпулювання обставинами цієї трагедії і затята непримиренність людських сердець поодиноких осіб або груп можуть лише роздмухати пригаслий вогонь міжнаціональної ворожнечі. (…) Братовбивство 1942–1943 років на Волині потребує насамперед християнської оцінки, бо тільки вона може дати відповіді на моральні дилеми, якими супроводжувався цей конфлікт, і оздоровити пам’ять.(…) Бажаємо продовжувати справу примирення двох братніх народів – польського й українського – задля взаємного прощення в ім’я справедливості», – почули віряни УГКЦ.

О. Турій не виключає, що спільний документ обох церков був би кращим рішенням:
– Кожна Церква може висловлюватися щодо певних подій, чи то сучасності, чи минулого, і не потребувати іншої сторони. Якщо була ідея спільного документа – я це схвалюю. Я вважаю, що було б краще, якби з’явився спільний документ. Якщо до нього не дійшло, а тим більше навколо нього розпалюється певний скандал – то прикро.

Через те, що не вдалося досягти спільного звернення УГКЦ та РКЦ в Україні, уболіває й о. Ігор Яців. «Адже ми є два братні народи, сини одної Католицької церкви», – наголошує блаженнійший Святослав. І тому отець Ігор дивиться в недалеке майбутнє з певним оптимізмом:
– Виходячи з того, що є зараз, такого [спільного звернення – іі] не планується. Але, я думаю, і митрополит Мокшицький теж бачить, якими є реакції на його позицію. То, можливо, буде спроба щось змінити. Може бути, наприклад, не форма звернення, а якийсь молитовний заклик за прощення. Такі форми існують, – переконаний о. І. Яців.

Джерело: www.nasze-slowo.pl