Священик із Луганська: «Бог зберіг наш храм для того, щоб в ньому продовжували молитися люди»
  • Птн, 08/05/2015 - 18:20

Вже шістнадцятий рік поспіль в Луганську душпастирює о. Михайло Ющишин, вихованець Івано-Франківської духовної семінарії УГКЦ. Попри складну військо-політичну ситуацію, яка зараз панує на території усього Донецького екзархату до складу якого входить Луганськ, священик продовжує своє служіння тут, в парафії Царя-Христа. У розмові священик розповідає про теперішнє життя УГКЦ на Луганщині та про виклики його душпастирства.

Отче, а як зараз розвивається наша Церква в Луганську?

Якщо говорити про парафію Царя-Христа, в якій я душпастирюю, то мушу зазначити, що храму тут немає. У 2000 році за допомогою німецьких жертводавців вдалося купити будиночок для проживання священика тут.  З огляду на те, що земельну ділянку нам не давали, з цього будинку зробили капличку.

Прикро визнавати, однак до початку мого служіння тут змінилося багато моїх попередників. Знаєте, в Луганську наша парафія була зареєстрована ще 1992-го року, саме тоді, коли тут були громади тільки УПЦ МП і УПАЦ. Тому, я вважаю, що через неуважність до розвитку нашої Церкви тут ми втратили багато часу, так і не звівши величного храму. Доречі, на цих землях було багато  лемків. І їм вдалося своїми силами збудувати храми, тому вони шукали своїх священиків. Однак, попри те, що тут наших священиків було дуже мало, зараз у цих храмах служать православні отці. Серед місцевостей, де живуть лемки - с. Переможне, яке розбомбили нещодавно градами.

А де ще є греко-католицькі священики і парафії тут?

Крім Луганська греко-католицькі парафії існують в Красному Лучі, Алчевську, Сєверодонецьку, Кремінному (тут будується каплиця) та Антрациті (де панують донські козаки). Із Антрацита наш священик зараз виїхав, бо існувала загроза його життю. В самому Луганську було засновано чотири парафії, з них – одна діюча зараз, в якій я і служу.

Хто вам допомагає тут душпастирювати? І взагалі хтось чимось допомагає?

В Луганську я служу сам. Сусіди у нас дуже добрі, хоча самі вони – росіяни. Вони свідомі того, що ми - Церква, тому ставляться до всього, що відбувається з ними поруч із пошаною. За цей час я багато пережив, але, дякувати Богу, наша каплиця - ціла і неушкоджена. Якось було й так, що бронетранспортер під’їхав до храму. Ті хто були в ньому, вийшли, помолилися, перехрестилися і поїхали далі. Загалом, за цей час  нас ніхто не турбував і ніхто не погрожував. Влітку, коли тут точилися запеклі бої, я  виїхав до Галичини. Потім, Бог попровадив і показав мені безпечні дороги до моєї парафії назад. Після цієї моєї тривалої відпустки, в грудні, коли я знову переступив поріг свого храму, у мене ноги мало не підкосилися з радощів. Бо не міг повірити, що я знову тут. Знаєте Луганщина – Луганщині не рівня. З однієї сторони Луганщина окупована, а з іншої є й українська Луганщина. З цієї протилежної окупованої сторони наразі душпастирюю я один священик із УГКЦ.  

Чи багато людей приходить до храму?    

На цьогорічне Різдво на Літургії було 15 парафіян. Це старші люди, які залишилися і доглядають за будинками. Зазвичай, в неділю приходить 7-8 людей. Якщо поглянути в минуле, то за мирних часів у Різдвяний час в храмі було близько 80 людей, а на Пасху навіть 150. На наші богослужіння приходять і вірні УПЦ КП. Тепер на цих теренах є і православний священик, корінний луганчанин.

Які є потреби зараз у вас для нормального служіння тут?

Гуманітарної допомоги, нажаль ми ще не отримували. Зараз йдеться про те, щоб зареєструвати БФ «Карітас» у Сєвєродонецьку, щоб можна було отримувати гуманітарку і допомагати людям. Допомога часом приходить від простих людей. Наразі, мені дуже потрібно авто, бо доводиться здійснювати служіння у різних сторонах Луганщини.

Плануєте тут залишатися і надалі?

Буду залишатися тут із людьми, допоки це буде можливо. Бог зберіг наш храм, гадаю, для того, щоб у ньому продовжували молитися люди.

Розмовляла Руслана Ткаченко


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць