"Священик РПЦ - безмовний раб": розповідь православного диякона, що став католиком
  • Втр, 30/12/2014 - 15:18

У 2011 році Єкатеринбурзьку єпархію РПЦ приголомшив гучний скандал: ієродиякон Кирило (Григор'єв), викладач Єкатеринбурзької духовної семінарії, колишній ведучий телепередачі «Союз», без попередження зник з країни і, як пізніше стало відомо, перейшов у католицтво. Провчившись в Латинській Америці, він переїхав на Україну, де став служити в греко-католицькій церкві, що знаходиться в гострому конфлікті з Московською патріархією. Тепер отець Кирило повернувся в Єкатеринбург, будучи вже греко-католицьким священиком. В інтерв'ю «Політраді» він розповів про переконання  всередині РПЦ, про свій перехід в католицтво і про відмінності між греко-католицькими та православними священиками. При цьому отець Кирило підкреслює, що все сказане - його особиста думка, а не офіційна позиція католицької церкви.

- Отець Кирило, з чого почалося ваше знайомство з християнством?

- Свою тягу до християнства я відчув у католицькому костелі до семінарії. Я зайшов туди, коли був інфантильним підлітком, проте налагодити спілкування з католицькими священиками я посоромився. Те, що називають воцерковленням, я пройшов у православній семінарії і відразу ж занурився в середовище православного духовенства. Я думаю, що такий шлях був по-своєму хороший, оскільки у мене до семінарії не було стереотипів про священство. Тобто я побачив православне священство відразу з середини, не завжди з привабливої сторони. Побачив ставлення з боку високопоставлених священиків до семінаристів як до нелюдів, як до безкоштовної робочої сили. Особливо явним воно стало за архиєпископа Вікентія (Морарі). Я поступив в перший рік, коли він прийшов на Єкатеринбурзькую катедру. Перший час все ще було стримано, потім все гірше і гірше. За 5 років навчання у мене склалося певне уявлення, що таке православний священик. Але під час навчання це не викликало якогось бунту, це сприймалося як належне, оскільки я не знав, що може бути інакше.

- У вас ця ситуація не відбила бажання стати священнослужителем?

- Ні, не відбила. Не знаю чому. Я пояснюю це релігійним терміном «покликання». Я хотів бути священиком незважаючи ні на що. Тому пішов за фахом.

- Ви розраховували, що з часом в РПЦ зміниться ставлення до священиків?

- Я не сподівався, що зміниться. Я розраховував, що витримаю, що я адаптуюся до цієї ситуації, але цього не сталося. Коли я став в семінарії дияконом, мені ширше відкрилося життя православного священства. Несправедливе ставлення архиєрея до священиків, яке я відчував і на собі.

- А в чому проявлялася ця несправедливість?

- Це проявлялося в елементарному самодурстві архиєпископа. Я не чув, щоб він цікавився, як у священика справи, які в нього виникають потреби, як він молиться. Архиєрея цікавило наскільки у нас довга борода, довге волосся. Елементарно за більш менш акуратну стрижку доводилося отримувати від архиєрея по голові.

Я бачив, як страждали інші священики, особливо з сіл і маленьких міст. Їх піднімали на єпархіальних зборах, у присутності священиків і мирян, і починали публічно лаяти, як підлітків. Я вважаю, що це приниження, коли архиєрей піднімає людину і каже: «Ось ти отець такий-то. Ану вставай». Це відсутність етики та елементарного виховання. Не можна лаяти священика при священиках і мирян. Архиєрей може йому висловити щось один на один.

Через роки можу точно сказати, що в православній церкві ні про яке відношенні єпископа як батька до своїх священиків мови бути не може. Це відношення деспота до своїх рабів. Священик в РПЦ - це навіть не найманий робітник. Це безмовний раб. Це данник, який повинен збирати данину для архиєрея. Успіхи священика в РПЦ оцінюються не його пасторською діяльністю, а по його фінансовій діяльності. Паства тут виступає лише як джерело доходів для церкви.

- Це прямим текстом говорилося?

- Ні. Це ясно давалося зрозуміти на єпархіальних зборах. На кожну церкву був певний податок. Священик був зобов'язаний його сплатити. Якщо в нього не виходило, він ставав неблагонадійним. По суті, фінансова діяльність священика була єдиним критерієм для його оцінки.

- З вас теж вимагали збирати податок?

- Мене ця проблема не торкнулася. Я був дияконом, у диякона немає своєї пастви. Після прийняття сану залишився в семінарії. Мене взяли як успішного студента. Спочатку я був асистентом викладача, потім вже сам викладав літургіку протягом трьох років.

- Коли ви зацікавилися іншою церквою?

- Як я вже казав, вперше я побував у костелі до семінарії, а потім вже в ході навчання налагодив спілкування з католицькими священиками. При цьому такого упередження, яке могло виникнути до католиків в результаті навчання, у мене не було.

- У семінарії закладалося упередження до іновірців?

- Сама система навчання, ті курси, які нам читали, прямо налаштовували молоду людину - семінариста на якусь неприязнь до католиків. Католики подавалися як вороги православ'я, як кати. Греко-католики - це взагалі було щось страшне, ще гірше, ніж хрестоносці. У мене ж була можливість порівняти РПЦ і католицьку церкву. Я міг прийти в костел і побачити, що там нікого не вбивають і навіть погано про православ'я не говорять.

Я спілкувався з католицькими священиками. Став спілкуватися навіть з католицьким єпископом. Тоді я ще не знав їхнього нутра, але в католицькому священстві мені стала імпонувати манера спілкування, тобто це абсолютне прийняття. Не було такої злої критики, як у РПЦ до католиків. Підкуповував високий рівень загальної культури та ерудиції католицького духовенства. Католицький священик культурно на порядок вище православного, оскільки західна система виховання духовенства, налагоджена століттями, дається взнаки. Більшість  православних священиків не мають навіть спеціальної освіти, просто взяті мужики від плуга, які перенесли свої радянські комплекси і мислення в РПЦ. Елементарно не всі обрізають нігті і дотримуються особистої гігієни. Це, звичайно, стосується не всіх православних священиків.

- Ви намагалися говорити про католиків з православними семінаристами або священиками?

- Так, намагався. За це в семінарії я заслужив репутацію ледве не єретика, особливо коли намагався критикувати суто православні обряди і звичаї. Наприклад, за сумнів у тому, що сходження «благодатного вогню» в Єрусалимі дійсно є дивом. Мені відразу говорили: «Ти католик-єретик, йди звідси». Хоча були такі семінаристи, з ким виходило говорити на ці теми. Виникають не стільки симпатії до католицтва, скільки соціальний протест проти нелюдського ставлення до священика в РПЦ. На цьому тлі прокатолицькі погляди можуть виникнути як вираження соціального невдоволення: «Тут погано, а в католицькій церкві інакше».

- Коли ви прийняли рішення перейти з РПЦ в католицьку церкву?

- Це рішення визрівало довгі роки ще зі старших курсів семінарії. Хоча я збирався стати православним священиком, але не виключав, що коли-небудь в далекій перспективі я стану католиком. Але мені як людині дуже не подобалося ставлення, яке відчувало на собі православне священство. Я міг би, напевно, терпіти, але, знаючи інший спосіб життя і відносин між єпископом і священиком, я вже не міг залишатися в РПЦ. Звичайно, можна було б і змиритися з навколишньою дійсністю. Потихеньку служити і отримувати якусь зарплату. Але тоді це означало б піти наперекір своїм переконанням. Сама система тебе або ламає, і ти стаєш злим, лукавим, підлим, або тебе ця система викидає. Я відчув, що мене ця система почала викидати. Я не «заточений» під клірика РПЦ.

Я вірю, що в православній церкві багато священиків, як і я, мучаться і страждають. Але вони не знають іншої альтернативи і залякані, тому що, як вчать в РПЦ: «Істинна церква - це тільки православна церква. Все інше - там немає порятунку». Тобто будь-яка інша церква для такого священика - згубна.

- Ви говорили кому-небудь про свій відхід з РПЦ?

- Крім своїх рідних нікому. Мій від'їзд збігся з періодом двовладдя, коли пішов Вікентій і його місце зайняв митрополит Кирило (Наконечний).  До мене не було нікому діла, оскільки в цей час в єпархії проходили кадрові перестановки. Я нікому нічого не сказав і поїхав

- Чому не стали розповідати?

- Не хотілося зайвих складнощів. Якби про це дізнався митрополит Кирило, мене б почали тягати до нього на килим, лізти під шкіру. Мені зайві допити були ні до чого. Рішення було прийнято, і мені було нецікаво виправдовуватися за нього перед православними ієрархами. З РПЦ до католиків почали б писати листи, що до вас переходить такий-то. Я цілком реально побоювався і за свою репутацію. Могли елементарно написати на мене наклеп. Для Російської православної церкви це цілком реально, від них можна було чекати всього. Я знаю одного священика, який недавно втік з сім'єю з Росії, побоюючись за своє життя. Щоб уникнути скандалу, який РПЦ могла направити проти католиків і зіпсувати з ними стосунки, мене вирішили перемістити в Латинську Америку.

- З якої причини було необхідно їхати так далеко?

- Щоб навіть не намагалися якось шукати і впливати на мене і на тих людей, які мене прийняли в католицьку церкву. Якби я поїхав в країну, яка межує з Росією, то РПЦ могла написати єрархові який мене прийняв. А тут відіслали так далеко, що будь-який діалог вже був утруднений.

- Як у Єкатеринбурзької єпархії відреагували на ваш відхід з РПЦ?

- За словами моїх друзів, в єпархії розпочався канонічний процес. Мені хотіли заочно заборонити  священнослужіння. Відразу знайшлися відповідні канони. Взагалі, правозастосування в РПЦ - це окреме питання, дуже схоже на російське судочинство. Про канони в РПЦ згадують тільки тоді, коли потрібно когось стерти в порошок. У цьому випадку відразу починають згадувати всі Вселенські і помісні собори, застосовують усі покарання. Я не знаю, чим закінчився мій процес. Може мені і заборонили. Наскільки я зрозумів, з часом це заглохло. Я для всіх зник. На церковний суд мене не викликати. В Московський патріархат це все так і не пішло. Я просто пропав. Через півроку, бачачи, що якихось негативних наслідків не настає, я вже продовжив навчання в греко-католицькій семінарії в Україні.

- Чому греко-католицька? Адже спочатку йшлося про католицизм?

- Греко-католицька церква - це теж частина католицької церкви. Я вирішив зберегти свій обряд, оскільки я довгі роки служив як православний диякон, це стало моєю традицією. Греко-католицька церква має свого патріарха в Києві, який підпорядковується папі Римському.

- У вас не було розчарувань, коли ви познайомилися з серединою греко-католицького священства?

- Ні. Не було. Я всього три роки в греко-католицькій церкві, але перше, що мене підкупило, там дійсно єпископ для священиків батько. Єпископ може насварити, навіть покарати, але це не перетворюється на цькування священика, як в РПЦ. Православний єпископ поки зі світу священика не зживе, не заспокоїться. Це як кровна ворожнеча.

Мені доводилося разом сидіти з патріархом греко-католицької церкви, я вільно висловлював при ньому свої думки і бачення з тих чи інших питань. Таке ставлення було до всіх священиків.

- Після повернення в Єкатеринбург щось для вас змінилося?

- Я багатьох друзів втратив через перехід. Люди, які вважали мене зрадником, визнали за краще припинити зі мною спілкування. Хоча були і ті, хто з розумінням поставилися до мого вибору, що для мене було несподіванкою. Я пояснюю це тим, що є люди, які замислюються про несправедливість, яка є в РПЦ. Я вважаю, що риба шукає де глибше, а людина де краще. Нічого поганого немає, щоб знайти для себе ту церкву, ту спільність, яка найбільше відповідає твоїм поглядам і баченню людських відносин, таке співтовариство і ту церкву, де ти себе можеш повністю реалізувати.


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць