Святе Передання [Вчимо Катехизм УГКЦ]
  • Срд, 23/10/2013 - 19:57

«Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх, пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасіння; Ти дав нам закон на поміч й ангелів поставив охоронцями. А коли прийшла повнота часу, Ти говорив до нас через самого Сина Твого, що Ним Ти і віки сотворив»

(Анафора Літургії святого Василія Великого)

Бог Отець, Який об’явив Себе через Свого Сина, Святим Духом дарує Своє життя вірним у Церкві. Це благодатне діяння Святого Духа, Який усім тим, що живуть у сопричасті з Богом, об’являє Істину і життя у ній, називаємо Святим Переданням. Бог, який «хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тм. 2, 4), тобто до Ісуса Христа (див. Йо. 14, 6), відкриває людям «тайни, сховані від початку світу» (Мт. 13, 35), а Його слово залишається непохитним і незмінним: «те, що Бог об’явив на спасіння всіх народів, те й найласкавіше так уклав, щоб воно зберігалося непорушним вічно і було передане всім поколінням»[1]. Отже, Христос має бути проповідуваний усім народам і всім людям, щоб таким чином Об’явлення дійшло до всіх кінців землі.

Суттю Святого Передання, згідно зі святим Іринеєм Ліонським, є те, що у всіх християн одна і та ж сама віра, через яку вони стають причасниками Божого Життя: «Всі приймають одного і того ж Бога Отця, вірують в один і той же самий здійснений задум воплочення Сина Божого, знають один і той же дар Духа, зберігають одні і ті ж самі заповіді, і дотримуються одного ж і того ж устрою Церкви, і очікують того самого пришестя Господа і визнають те ж саме спасіння всієї людини – душі і тіла»[2]. За свідченням Cвятого Василія Великого, Святе Передання, якого «навчив нас Господь, проповідували апостоли, дотримувалися Отці, утвердили мученики»[3], охоплює все те, що нам передане від самого Христа, вчення Апостолів і віру Церкви. Він же зазначає, що «з догматів, збережених у Церкві, одні маємо у вченні, викладеному у Писанні, а інші, які дійшли до нас через апостольське Передання, ми отримали у тайновведенні. І ті, й інші мають однакову силу в ділах благочестя […]. Хто відкидатиме неписані звичаї, то пошкодить Євангеліє в головному і зведе проповідь до самих лише слів без жодного змісту»[4]. Святий Василій пов’язує Святе Передання з літургійним життям, зазначаючи, що воно, окрім сповідування віри у Пресвяту Тройцю, охоплює і знак хреста в обряді прийняття катехумена, поставу в молитві – повернення на Схід, відречення від Сатани і його влади, триразове занурення під час Хрещення, стояння на недільному богослужінні, Епіклезу в Євхаристії, благословення води і єлея тощо[5].

Апостольське Передання

Слово Об’явлення Христос доручає своїм апостолам: «Слова бо, Тобою [Отцем] Мені дані, Я їм дав, і сприйняли вони їх […]. Слово твоє я передав їм» (Йо. 17, 8; 14). Церква продовжує апостольське посланництво в передаванні Божого Об’явлення. Вона покликана проповідувати та тлумачити його. Для цього Христос дарував Церкві Святого Духа, Який настановляє її на всяку істину (пор. Йо. 16, 12). Церква передає Боже Об’явлення двома шляхами: усно – «за допомогою апостолів, які усним проповідуванням, прикладами й установами передали те, про що вони дізналися з уст Христа, живучи з Ним і бачачи Його дії, або те, чого вони навчилися від Святого Духа»[6]; і письмово: «тими апостолами і людьми з їх оточення, які, теж натхнені тим же Святим Духом, передали в письмовій формі Звістку Спасіння»[7].

Христос обирає апостолів і посилає їх проповідувати Слово: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи […], навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20). Отримавши це посланництво в день Христового Вознесіння та силу Святого Духа в день П’ятдесятниці, апостоли починають проповідувати Христа й свідчити про нього: «Оцього Ісуса Бог воскресив, – ми всі цьому свідки» (Ді. 2, 32). Подібно до Вчителя, апостоли передають Христове Євангеліє своїм учням в живому слові проповіді, закликаючи зберігати його: «Бережи добре передання за допомогою Духа Святого, який живе в нас» (2 Тм. 1, 14).

Апостоли передали нам «все, що Ісус робив та що навчав від початку» (Ді. 1, 1). Про це свідчить і святий апостол Павло, звертаючись до вірних у Солуні: «Тож стійте, брати, і тримайтеся передань, яких від нас навчилися чи то усно, а чи листовно» (2 Сл. 2, 15). Церква завжди закликала християн залишатися вірними навчанню Апостолів і таким чином зберегла незмінність Святого Передання, а тим самим і вірність Ісусові Христові. Суть Передання полягає саме у вірному слідуванні за Христом у Церкві у всіх поколіннях аж до кінця часів. Святе Передання є незмінне, тому що його змістом є Ісус Христос, Який той самий вчора, сьогодні і навіки (пор. Євр. 13, 8).

Вірність Переданню

Неперервність Передання здійснюється в літургійному житті Церкви, у вченні Святих Отців, які свідчать Істину не за людськими спогадами, але маючи живий і безперервний досвід Святого Духа. Постійність цього досвіду у християнській спільноті є запорукою нашої вірності навчанню апостолів, спадщині Святих Отців, учительству Церкви, що й укріпляє нас у надії на обітницю прийдешнього віку. Вірність Переданню є вірністю новому життю в Христі, переданому Святим Духом апостолам, відтак єпископам, пресвітерам, дияконам і всім вірним.

Перші християнські спільноти зберігали і передавали апостольське навчання, проповідували Боже Слово та жили ним (пор. Флп. 2, 6-11), постійно перебуваючи «в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді. 2, 42). Зокрема, «ламаючи хліб», християни пізнавали сповнення Євангелія та присутність серед них Христа (див. Лк. 24, 31), й одночасно звіщали прихід прийдешнього віку, живучи в цьому світі, але не будучи «від цього світу» (пор. Йо. 15, 19; 17, 14). ці слова можна застосувати вповні і до сьогоднішньої Церкви, яка продовжує в собі апостольське Передання. Вона не перестає закликати людей, на зразок апостола Петра, до покаяння і хрещення, завдяки яким вони отримають дар Святого Духа, тому що «для вас бо ця обітниця, і для дітей ваших, та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог» (Ді. 2, 39). Передсмак тих подій і приходу Царства Божого вірні мають у Пресвятій Євхаристії, в якій здійснюється зустріч і сопричастя Бога і людей. Це і є зміст Передання, яким Церква жила в апостольські часи, яким живе сьогодні й буде жити в прийдешньому віці.

Святе Передання і Святе Письмо

Церква вірує і навчає, що «Святе Передання і Святе Письмо тісно між собою пов’язані та взаємодіють. Обидва, випливаючи з того ж Божого джерела[...], прямують до однієї й тієї ж мети. Бо Святе Письмо є Словом Божим, під натхненням Божого Духа записаним на письмі, а Святе Передання – Слово Боже, Христом Господом і Святим Духом доручене апостолам, передане в усій повноті їх наступникам, щоб, просвічені духом істини, вони це Слово своїм проповідуванням вірно зберігали, викладали та поширювали»[8]. Зa Святим Письмом Церква визначає істинність усного Передання, а Передання, своєю чергою, пояснює і тлумачить Святе Письмо. Усне передання, виражене в ученні Святих Отців, зокрема, на вселенських і помісних Соборах. Ось чому Церква навчає приймати з вірою та шанувати як Святе Письмо, так і усне Передання.

________________________________________

[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 7.

[2] Пор. Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 20, 1.

[3] Василій Великий, Гомілія 24. Проти савеліан, Арія і аномеїв, 6.

[4] Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфіхолія, єпископа Іконійського, 27, 66.

[5] Див. Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфіхолія, єпископа Іконійського, 27, 66.

[6] Катехизм Католицької Церкви, 76.

[7] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 7.

[8] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 9.

Катехизм УГКЦ «Христос – Наша Пасха», 30-37.