Святі Іване Хрестителю, Апостоли Петре і Павле, навчіть нас бути добрими християнами!
  • Птн, 07/07/2017 - 12:06

У першій половині місяця липня ми святкуємо і молитовно згадуємо таких великих святих, як Іван Предтеча і Хреститель Господній та апостоли Петро і Павло. Святий Іван готував шлях приходу Ісуса Христа і проповідував, що має прийти Месія. Апостол Петро удостоївся бути тим апостолом-скелею, каменем, на якому Господь вирішив побудувати свою Церкву: незважаючи на його упадки і немочі, він є призначений «утверджувати братів у вірі». Апостол Павло, не знаючи особисто Ісуса Христа, удостоївся бути прирівняним до найближчих учнів Ісуса і, після раптового навернення, все своє життя посвятив, щоб проповідувати Ісуса Христа. Для нас християн, ці троє святі також мають особливе значення і вчать нас, у ці непрості часи сьогодення, що означає бути правдивими християнами.

Коли ми чуємо ім’я Івана Хрестителя, перше, що приходить на думку – це подія про Хрищення Ісуса. Дійсно, саме Іван удостоївся христити нашого Господа, хоч в один момент засумнівався в цьому, сказавши: «Мені самому треба христитися в Тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт, 3,14). Іван був чоловіком простим, віддано виконував свою місію, яку отримав від Господа. Він сам каже про себе: «Я вас хрищу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити йому взуття» (Мт 3,11). Ми Його називаємо предтечею, бо він готував дорогу Господню і готував людей до приходу Месії. Яким способом він це робив? Він проповідував, що треба плекати в собі чесноту покаяння і дбати про навернення. Чого лише варті його слова-реакція на людське лукавство і «показуху»: «Покайтеся, бо наблизилося Небесне  Царство» і «Гадюче поріддя! Хто вас навчив втікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння… кожне дерево, що не приносить плоду, зрубають і в вогонь кинуть» (Мт 3, 2.7-10).

Святий Іван нагадує нам християнам, що ми повинні завжди дбати про дух покаяння і то не лише в час посту, оправдовуючи себе, що ми б’ємо поклони, але повсякчасно каятися за кожне погане слово, за кожну недобру думку, за кожен лукавий погляд, за вчинене зло. Каятися – означає, визнати свої помилки – в родині, на роботі, хто б ми не були – священики, парафіяни, батьки, матері, діти, лікарі чи вчителі. Лише визнання своїх помилок перед Богом і перед людьми, дає нам особливу благодать навернення. Ми, як християни покликані приносити «плоди, гідні покаяння». Хто крав, хай перестане красти і віддасть накрадене. Не має можливості це зробити відкрито, вже і зараз, хай зробить це таємно, через діла милосердя. Хто обманював і говорив неправду, нехай перестане це робити, бо всяка брехня – від диявола, який є «батьком лжі» і хто говорить неправду є дитиною диявола (пор. Ів 8,44). Іван Христитель закликає нас до покаяння і поки людина живе на цім світі – має нагоду покаятися і навернутися. Для християн чеснота покаяння необхідна, тому, хто чує за собою гріхи, повинен висповідатися і направити заподіяну шкоду – принести «плід, гідний покаяння».

Апостол Петро – це ще один Велетень духовного життя. Він був покликаний Господом Ісусом: «Йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата… і мовив до них: «Ідіть за мною, а вас зроблю рибалками людей» (Мт 4,18). Петро разом з іншими учнями пішов за Ісусом, слухав Його проповіді, бачив чуда, які чинив Ісус, можна сказати, що жив в апостольській спільноті. В один момент Ісус запитує учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» (Мт 16,13) і «На вашу ж думку, хто я?» (Мт, 16,15). І тут ми чуємо відповідь саме Симона Петра: «Ти – Христос, Бога живого Син», на що Ісус відповідає: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. То ж і я Тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву, й що пекельні ворота її не подолають» (пор. Мт 16, 16-20). Отже Христос після того, що Петро визнав Його божество через особливу благодать, дає Йому особливу місію: на ньому будує Церкву і його призначає головним Пастирем, бо згодом скаже до Петра: «О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк 19,31-32), а коли Петро згрішив, відрікся Ісуса, то Він просто запитав його тричі «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?», на що Петро відповів: «Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!» (пор. Ів 21,15-18). Оця визнана любов Петра до Господа стає утвердженням того, що саме Петро є правдивим головою Церкви Христової.

Апостол Петро багато чого нас навчає у духовному житті – йти відразу за Господом, коли Господь нас кличе служити Йому; вчить нас визнавати Божество Ісуса Христа і не боятися захищати цю правду перед тими, які по наших вулицях сьогодні цю правду заперечують. Апостол Павло каже: «Вважайте, щоб ніхто вас не збаламутив філософією та пустим обманством, за людським переданням та за первнями світу, а не за Христом. У ньому бо враз з людською природою живе вся повнота божества» (Кл. 2, 8-9). І сьогодні наступники апостола Петра – єпископи Рима є тими каменями, на яких тримається Церква Христова, є тими Пастирями, які утверджують нас у вірі, є тими апостолами, які, незважаючи на людські немочі і гріхи (бо всі люди є грішні), покликані вести люд Божий до Царства Божого.

І особливо цінною є особа апостола Павла. Він, спочатку Савло, бувши завзятим противником християн, за дозволом первосвященика відправився до міста Дамаск, щоб там продовжувати переслідування християн. Коли він був у дорозі, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я - Ісус, що його ти переслідуєш. Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити» (Ді. 9, 3-6). Павло навертається і всі свої сили скеровує на проповідь Ісуса Христа. Він посвячує своє життя для Христа до тої міри, що в один момент він скаже: «Таж я готовий не тільки бути зв'язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім'я Господа Ісуса» (Ді. 21,13).

Для нас, християн ХХІ століття, також є дуже важливо мати таку силу волі, яку мав апостол Павло, який не соромився Христа, який старався навертати людей до Христового Стада – Церкви Христової. Апостол вчить нас любити Церкву Христову, за єдність Церкви дбати і словом і ділом, захищати Її. Апостол Павло себе не шкодував для служіння у Церкві Христовій і тим самим вчить і нас, духовних осіб та вірних мирян працювати для Церкви Христової – жити і служити Церкві, а не просто час від часу ходити до храму і тим себе заспокоювати.

Дорогі наші боголюбиві християни! Сьогодні, коли неодноразово чуємо про поділи церковні, про розбрати між священиками чи між парафіяльними спільнотами, про розколи і непослухи, які виявляють вірні чи священики своїм єпископам, Патріарху і Папі і які, інколи, сильно ранять і наші церковні спільноти та церковну єдність, стараймося згадати про трьох «липневих» святих і їхні чесноти: про чесноту покаяння, якої нас навчав Іван Хреститель, про чесноту вірності Церкві, основаній на Петрі і про чесноту ревності у проповіді Христа та життя у Церкві Христовій, якою жив апостол Павло.

Святі Іване Хрестителю та верховні апостоли Петре і Павле, моліть Бога за нас і за нашу Церкву.

о. Йосафат Бойко, ВС

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць