Святий папа Іван Павло ІІ про «Гідність людини» згідно вчення святого Василія Великого
  • Чтв, 30/07/2015 - 13:42

Безумовно, світло тринітарного таїнства не відсуває в тінь слави людини, навпаки, незвичайно підносить її і звеличує. Бо людина не є суперником Бога, вона й не здатна порівнювати себе з Ним. Бог ніколи не залишить її в розпачі, у самотності. Людина – відблиск Бога, Його образ.

Тому, чим більше ясніє Бог, тим більше Його світло відбивається в людині; чим більше вона звеличує Бога, тим більше підноситься її гідність.

Таким чином Василій звеличив гідність людини: її всю він вшановує стосовно Бога, тобто вона від Нього походить і в Ньому має свою мету.

Щоб пізнати Бога, людина дістала від Нього розум, а щоб жити, згідно з Його законом, дістала свободу. І власне тому, що людина є Його образом, вона перевищує все, що відносимо до природи, і є «славнішою від неба, від сонця, від зоряних тіл. Яке ж тоді небо називається образом Бога Всевишнього?»

Власне тому слава людини по суті зумовлюється її відношенням до Бога. Людина тільки тоді осягає повноту своєї «царської» гідності, коли стає зрілою; вона справді стає собою лише тоді, коли пізнає і любить того, заради кого має розум і свободу. Вже перед Василієм чудово висловився святий Іриней: «Славою Бога є жива людина; а життям людини є споглядання Бога» [1]. Жива людина, сама по собі, є славою Бога, як промінь Його краси, і має «життя» тільки тоді, коли черпає його з Бога, в особистих взаєминах з Ним. Зазнати «неуспіху» в цьому завданні означало б для людини зрадити власне покликання, а, отже, заперечити й принизити власну гідність [2].

Що ж тоді є гріх, як не це? Хіба ж і сам Христос не прийшов оновити і повернути свою славу тому Божому образу, яким є людина, чи пак, тому образові, який людина «затемнила гріхом» [3], «зіпсула» [4] і «розбила» [5]. «Власне тому, - твердить Василій словами Святого Письма, - Слово стало тілом, і оселилось між нами» (Ів 1,14) і настільки принизило себе, що «стало слухняним аж до смерті, смерті хресної» (див. Флп 2,18) [6].

Так тоді, людино, «усвідом свою велич, зваживши ціну, яку за тебе заплачено, поглянь на ціну твого викупу і збагни свою гідність!» [7]. Отже, гідність людини є в таїнстві Бога і водночас у таїнстві хреста: це той Василіїв «гуманізм» або, можна простіше висловитися, християнський гуманізм.

З Апостольського листа з нагоди 1600-річчя смерті святого Василія Великого

[1] – Псалом 48//PG.- 29. – 449 с.
[2] – Проти єресей 4, 20, 7.
[3] Проповідь про зло // PG. – 31. – 333a.
[4] – Псалом 33 // PG. – 29. – 334в.
[5] – Про хрещення 1,2
[6] – Див. Псалом 48.
[7] – Там само.