Тарчізіо Бертоне: життя і служіння
  • Пон, 18/11/2013 - 15:05

Частина I. Дім, сім'я, покликання

Тарчізіо Бертоне народився в Романо Канавезе, на крайній півночі Італії, в регіоні П'ємонт. У цьому маленькому місті й зараз проживає лише близько трьох тисяч жителів. Походження Бертоне схоже до Пароліна, який теж народився в крихітному містечку на півночі, але у Венето. Обидва народилися зимою, але Тарчізіо, п'ятий з восьми дітей, з'явився на світ у ніч з 1 на 2 грудня 1934 р., тоді як Паролін – 17-го січня.

Батьки Тарчізіо були фермерами та побожними католиками, і невипадково хрестили дитину ім'ям Тарчізіо П'єтро Еваз. Церква знає мученика св. Тарчізіо, якого вбив розлючений натовп у ІІІ столітті н. е. під час переслідування християн імператором Деціем за те, що не погодився віддати Євхаристію, яку ніс, ховаючи під плащем, для декількох ув'язнених християн. Цей святий – покровитель міністрантів і руху «Католицька дія». Батько Бертоне, який був видатним членом цієї організації, дав синові ім'я на честь покровителя. П'єтро – ім'я батька. Еваз – ще один святий, пам'ять якого припадає на день народження Тарчізіо. Він був першим єпископом в Асті 265 року. Пізніше його замучили до смерті (в інших джерелах – обезголовили ще з 145 людьми) в Казалі, єпископом якого він теж іноді називається. Хрестили Бертоне 9-го грудня в парафіяльній церкві св. Петра і Солютора.

Батько майбутнього кардинала був єдиним у крихітному Романо Канавезе, хто виписував ватиканську газету «L'Osservatore Romano». «Він був для села мало не священиком», – жартує кардинал. Він був дуже побожним і мав відмінний смак у музиці. Мати Тарчізіо, Пієрина, була також дуже релігійною жінкою, залученою в кілька благодійних та соціальних організацій, мала «бойовий» характер і потяг до політики. Вона була активним членом популярної партії Дона Луїджі Стурцо, глави «Католицької дії». Вона любила відвідувати ралі, де бійки були звичайною справою. Пізніше вона доклала багато сил до перемоги Християнських Демократів Альчіде де Гаспері. У часи фашизму вона ніколи не платила збори партії за Тарчізіо або його братів.

Про юність Бертоне говорять різне. То він із сусідськими хлопцями грав кулями від «Маузера» та «Штайна», які залишилися після війни, то хотів стати інженером у власному селі. Сам Бертоне каже, що мав пристрасть до іноземних мов і, можливо, міг би стати перекладачем або, хто його знає... дипломатом. Але коли в 14 років Тарчізіо пішов вчитися до коледжу Вальдокко в Турині, салезіанець о. Алессандро Гістольфі запросив його на ретрит під час канікул, а там запропонував увійти в монашу родину Дона Боско. «Я добре пам'ятаю дату», – говорить Бертоне. – «Це було 3-го травня 1949 року, через день після катастрофи біля пагорба Суперга, яка занепокоїла весь Турин» (Прим. авт. – У цій катастрофі загинула одна з великих команд місцевого «Ювентуса»). Тарчізіо дав згоду, але батькам сказав лише 24-го травня, в день Діви Марії Помічниці Християн. «Вони не стояли на заваді. Навпаки. Вони, звичайно, були трохи здивовані, але не заважали. А от коли в мене була криза, бо новіціят виявився для мене гнітючим місцем, саме мої батьки запропонували все спокійно і стійко обміркувати. Дякую Господу, я тоді прийняв правильне рішення», – згадує Бертоне.

Частина ІІ. Салезіанець. ІІ Ватиканський Собор

У конгрегацію, засновану св. Іваном Боско (Товариство Св. Франциска Сальського), Тарчізіо Бертоне вступив 3 грудня 1950 року. А священиком став тільки за десять років, 1 липня 1960 року, його скерували на навчання до Салезіанської Теологічної Семінарії в Турині, а після цього – до Риму, в Папський Салезіанський Університет, де він захистив дипломну роботу на тему «Управління Церквою в задумах Бенедикта XIV – Папи Ламбертіні», закінчив ліцензіат і докторат з канонічного права. Науковим керівником Бертоне був кардинал Дон Альфонс Марія Штіклер (1910–2007), австрійський богослов-салезіанець. Ще два інших вчителі-салезіанці молодого Тарчізіо були кардиналами – Антоніо Марія Хавьерре Ортас, колишній Префект Конгрегації з дисципліни Таїнств, який вів у Бертоне екклезіологію, і Розаліо Хосе Кастільо Лара, Голова Комісії з перегляду Канонічного Права. Цікаво й сумно, але всі три кардинали-салезіанці пішли з життя одного й того ж року – 2007-го.

«Під час навчання я проводив мало часу в бібліотеці», – згадує Бертоне. – «У той час я прагнув більше пастирського служіння. Я організовував ретріти для молоді, курси підготовки до шлюбу, був залучений у світ соціуму і політики. Під час ІІ Ватиканського Собору ми, молоді люди, вирішили, що можемо бути не тільки спостерігачами за його ходом, а й активними діячами, чому ні?»

Молодий Тарчізіо всіма силами намагався проникнути в Собор св. Петра, щоб послухати живий голос Отців Собору. Також він зібрав групу молодих семінаристів, які допомагали єрархам з усім – від підтримки при ходьбі (найкращий шлях потрапити на Собор, адже хто ж вижене юного монаха, який старому допомагає) до розносу конфіденційних документів, і навіть... для збору підписів проти рішення Папи Римського! Його організували кардинали Депфнер і Сюненс, незадоволені відстрочкою у голосуванні з Декларації «Dignitatis Humanae» (Гідність людської особи). Вони зібрали близько тисячі підписів, стоячи біля двох Соборних кафе – бару Йони, та бару Авви. Але Папа Павло VI відхилив апеляцію. І правильно вчинив, на думку Бертоне.

«Як я запам'ятав назви барів Собору? Та просто коли ми приходили пішки від Віа Марсала, де були наші тимчасові салезіанські квартири, те, що було в цих кафе, – кава, сендвічі, круасани – було для нас справжнім благословенням... І все безкоштовно» – сміється Бертоне, якого прозвали Кардинал Усмішки.

Частина ІІІ. Курія, Рим, Ратцінгер

У 1967 році починається новий етап у житті Тарчізіо Бертоне – робота і викладання в Римі. Після короткого періоду в рідному П'ємонті, де він викладав моральну теологію, його повернули до Риму для роботи в Папському Салезіянському Університеті. Не встиг Тарчізіо влаштуватися, як помер бельгійський юрист-священик Дон Густав Леклерк, і Бертоне попросили очолити також і Факультет Канонічного Права, де майбутній кардинал викладав кілька предметів до 1991 року. З 1978 року до обов'язків о. Бертоне додалося викладання в Папському Латеранському Університеті. Роботи було багато, бо Бертоне взяли в групу, яка проводила останню ревізію Кодексу Канонічного Права. На прохання кардинала Ратцінгера Бертоне доносив нововведення ККП також до Східних Церков.

Ось як згадує про Бертоне його колега з ордену Дон Умберто Фонтана: «Справжній салезіанець... Організовував суворі гри у футбол (Бертоне завзятий уболівальник «Ювентуса»). Літніми вечорами – барбекю біля стін Університету з грилем і пляшкою хорошого вина...». Правда, визнає Тарчізіо, влітку непогана і пляшка холодного пива.

У Курію Тарчізіо увійшов у 1980-і роки, займав пости консультанта в різних дикастеріях, 1989 року його запросили до групи ректорів католицьких вузів, які займалися розробкою тексту майбутньої Апостольської Конституції «Ex corde Ecclesiae» («З Серця Церкви», про католицькі коледжі та університети).

Приблизно в цей же час Бертоне вперше зустрічає Йозефа Ратцінгера, вже кардинала, главу Конгрегації Доктрини Віри, консультантом в якій Бертоне призначили 1984 року. Разом з ним він проводить перемовини з бунтівним братством Св. Пія X – «лефевристами».

У 1990 році, з ініціативи Держсекретаря Агостіно Казаролі, Бертоне бере участь у роботі Європейської Комісії «Демократія через Закон», що заснувала Рада Європи. Головним завданням було допомогти країнам, які тільки нещодавно вийшли з-за «Залізної Завіси», із законами і Конституцією.

Але це все були робочі моменти. А 1 серпня 1991 року Іван Павло II підніс Тарчізіо Бертоне до гідності Архиєпископа Верчеллі.

«Це була велика честь для мене, очолити найстарішу Архиєпархію П'ємонту, стати спадкоємцем св. Еусебіо, друга св. Атаназія, разом з яким він боровся проти поширення Аріанської єресі в 4 столітті...» – згадує кардинал. Тієї ночі Бертоне замкнувся у себе в кімнаті й студіював «Житіє св. Еусебіо».

А незабаром відбулася найбільша антимафіозна операція в історії Італії – «Чисті руки», коли багато політиків у міській раді Верчеллі були заарештовані. Бертоне попросив дозволу відвідати ув'язнених у бараках Фінансової Поліції. А коли вийшов звідти, видав відоме комюніке, в якому описав радість простих людей через прибуття заарештованих. «Ілюзія перемоги закону була знищена жорстокою, галасливою​​, кричущою ейфорією, негідною людей і послідовних християн».

«Усі радники були визнані невинними, але не люблю, коли зі справедливості роблять видовище, чи це у світі чи в Церкві. У той час, будучи головою церковної Комісії  «Справедливість і Мир», я підписав два документи («Законність, справедливість, моральність», 1993 р. і «Соціальна держава та навчання соціальній поведінці», 1995 р.), в яких особливо наголошувалося на потребі більшої чесності в управлінні державою».

У 1995 році Бертоне призначили на посаду Секретаря в Конгрегацію кардинала Ратцінгера, що започаткувало їхню міцну дружбу і довгу спільну роботу. У цей час колишня Інквізиція випустила кілька важливих документів, серед яких найскандальніший – «Dominus Iesus» (2000), про вселенськість Христа, який критикували високі чини Церкви. Дійшло до того, що Папа Римський Іван Павло II після ланчу пообіцяв, що під час «Ангелуса» скаже, що документ схвалений і прийнятий. Так і сталося.

Також відбулися дві важливі подорожі: на конференцію єпископів (СЕLAM) в мексиканську Гвадалахару в 1996 і в 1999 році – в Сан-Франциско, де зібралися єпископи Північної Америки та Океанії. Серед них, до речі, був і той, хто замінив Ратцінгера на чолі Конгрегації 2005 року – кардинал (тоді Архиєпископ) Вільям Левада.

У 2000 році Бертоне та Ратцінгер, з дозволу Святішого Отця, опублікували офіційну версію РКЦ з приводу так званої Третьої Таємниці Фатіми, яка довгий час залишалася закритою від усіх, і породила масу домислів – обрання і смерть Івана Павла I, замах на Папу Войтилу, 11 вересня ... Навіть зараз немає однозначного трактування. Наприклад, знавець Біблії Л. В. Кожина висував версію, що це – бачення захоплення заручників у Будьоновську, який раніше називався Святий Хрест, 1995 року бойовиками, а люди в білих одежах – лікарі. А прийшли ці «солдати» зі знищеного війною Грозного (зруйноване місто у баченні). Були постріли, кулі, кров і жертви...

Але в чому всі сходяться, так це в тому, що головна мета всіх пророцтв Фатіми – навернення Росії та передоручення її Непорочному Серцю Діви Марії. Особливо це було актуально для СРСР, бо Третя Таємниця може трактуватися і як бачення ГУЛАГу...

Частина ІV. Гострі питання в Генуї

А кар'єра Бертоне йшла вгору. 10 грудня 2002 р. він став Архиєпископом Генуї, 2 лютого 2003 року Бертоне входить у цьому званні у Базиліку Сан-Лоренцо.

«Я не очікував призначення, але прийняв його з суто салезіанським ентузіазмом. Для мене це була велика честь, мене покликали очолити такий древній і престижний діоцез, стати спадкоємцем таких знаменитих людей, як Джузеппе Сірі та Томмазо Реджіо...» – згадує Тарчізіо.

У цей час Бертоне коментував матчі, сказав, що Церква може зробити виняток у своїй позиції з клонування в разі Софі Лорен, але це все було веселим фоном. Набагато серйознішою була позиція його і його єпархії в деяких важливих питаннях:

1) Проти війни в Іраку

«Я лише переконано повторив позицію Папи Римського і Святого Престолу. І час показав наскільки пророчою вона була. Коли цей бідний італієць Фабріціо Кватроччі був убитий (​​страчений «Зеленими бригадами»), його сім'я попросила мене організувати і провести похорон, я не міг відмовити, і його провели в катедральному Соборі. Але я також попереджав, що виводити наші війська ще рано, існує небезпека для мирного населення...» – хвилюється Тарчізіо Бертоне, згадуючи жахливий фінал захоплення чотирьох італійських заручників в Іраку. Кватроччі був співробітником охоронної фірми.

2) Проти сучасної фінансової системи

«Я вже не раз наводив слова відомих учених і цілих єпископатів: міжнародні кредити Світового Банку і МВФ треба заборонити. Кредити стають лихварством, і так від країни до країни, вони позбавляють людей всіх прав, які були дані їм від природи. Деякі технократи, особливо транснаціональні корпорації Світового банку та Валютного фонду, ввели неприйнятні умови для бідних верств населення, такі як обов'язкова стерилізація або зобов'язання закрити католицькі школи...».

3) Відносини з мусульманами в Італії

«Іслам – це делікатне питання.. Я завжди говорив, що людську гідність віруючих мусульман має бути збережено та захищено, а також тих, хто проживає на нашій території. Тому я не проти будівництва мечетей тут, в Італії. Можливо, ми навіть зможемо домогтися взаємності для християн в ісламських країнах. І я навіть не виключаю, що в майбутньому в італійських школах будуть уроки ісламської релігії, якщо вони будуть збігатися з нормами нашої Конституції, буде нагляд за викладачами, змістом лекцій і аналогічний контроль над викладом католицтва. Але я передбачаю, що це буде дуже важко зробити».

4) Сприяння Церкви Генуї у втечі фашистів до Південної Америки

«Щоби відповісти на ці ганебні звинувачення, на жаль, досить поширені за допомогою SECOLO XIX, ми роздрукували 50 000 спеціальних копій газети «Settimanale Cattolico» («Католицький Тиждень»), які повністю складалися з документальних підтверджень необгрунтованості звинувачень. Але не тільки це. Історична Комісія, наскільки я чув, збирається довести жорстку прямолінійність Генуезької Церкви в той час».

Скандали, футбол, молодь, різкі та веселі висловлювання... Генуя вирувала, а Тарчізіо Бертоне чекали нові подорожі.

Він почав з місцевих парафій і за час служіння в Генуї відвідав практично кожну з них. Приділяв багато часу соціальній та благодійній роботі, особливо в шпиталях Госліна і Гальера, де глава Церкви Генуї є президентом. Але Генуя – це також відкрите світу місто, місто моряків та подорожувальників. Бертоне знову відвідує Латинську Америку,  цього разу – Перу й Аргентину, де компактно живуть громади лігурійці (вихідці з Лігурії, де розташована Генуя). Далі – в передмістя Санто-Домінго (Домініканська Респ.), Гуарікано, провідати місію, а звідти – на Кубу, на прохання єпископа Санта-Клари, де за допомогою єпархії К'яварі місію треба було тільки заснувати.

Зустрівшись з кубинським кардиналом Хайме Лукасом Ортегою і Аламіною та іншими прелатами, Бертоне також побував на аудієнції у Фіделя Кастро, який висловив бажання зустрітися з італійським Архиєпископом. Команданте навіть передав Папі запрошення на Кубу: «Він Папа, який мені подобається. Я зрозумів це, коли побачив його обличчя, обличчя ангела». Бертоне теж попросив Фіделя зустрітися з кубинськими єпископами, вперше після десяти проблемних років. Що і сталося 16 листопада 2005 року.

Частина V. Кардинал, Держсекретар

А вже 21 жовтня, всього за сім місяців після минулого підвищення, Тарчізіо Бертоне став кардиналом, йому вручили кардинальську шапку і перстень. Титулярною церквою для нього стала Санта-Марія Аусіліатріче ін віа Тусколана. У квітні 2005 року Бертоне брав участь у конклаві, який обрав його друга і начальника Йозефа Алоїза Ратцінгера на престіл св. Петра, зробивши його Бенедиктом XVI .

У цей же час Бертоне знову виходить на світову авансцену з критикою Хелловіна, а особливо – бестселера Дена Брауна «Код да Вінчі», який найближчий помічник Ратцінгера звинуватив у «прагненні дискредитувати Церкву шляхом підтасовок і фальсифікацій. Існує небезпека, що легковірні люди можуть прийняти за істину фантастичні твердження, що містяться в романі», – висловив побоювання кардинал у бесіді з журналістами.

І ось 22 червня, в день початку Великої Вітчизняної Війни, Тарчізіо Бертоне, який різко виступав проти будь-яких воєн, новий Папа призначив другою людиною у Ватикані – Державним Секретарем. Він обійняв посаду, правда, лише 15-го вересня.

«Святіший Отець ще в грудні 2005 року запитував мене, чи хочу я прийняти таку пропозицію. Після періоду роздумів і молитов я погодився. Тоді Папа вирішив, що 22 червня 2006 року – саме час, щоб оголосити про це», – так коментує Бертоне процес свого призначення.

Тарчізіо Бертоне третій в історії Держсекретар Ватикану, що належить до монашого згромадження. Та й то перший з них, Джузеппе Оріоль, конвентуальний францисканець, лише виконував обов’язки Держсекретаря 1848 року, їх змінилося четверо, поки крісло на довгі 30 років знову не зайняв Джакомо Антонеллі. Другий – Варнава (орден клириків св. Павла) Луїджі Ламбрускіні, який очолював Курію 10 років, з 1836 до 1846 року. До речі, перед тим як стати «прем'єром Ватикану», Луїджі теж був Архиєпископом Генуї.

Але навіть на піку своєї кар'єри Бертоне знаходив щаблі, щоб рухатися вгору. 4 квітня 2007 року – Кардинал-Камерленго, глава Ватикану під час Порожнього Престолу, 10 травня 2008 року – кардинал-єпископ Фраскаті.

Події сучасності знову підштовхували Бертоне до гострих висловлювань та захисту Церкви. І почалося це вже наступного дня після вступу на посаду.

1) Ратцінгер і мусульмани

16 вересня 2006 р. Одна лекція в Регенсбурзі. Світовий скандал. Слова Папи Бенедикта XVI пояснює його Секретар.

«Позиція Папи стосовно ісламу однозначна і виражена в документі «Nostra Aetate», – обережно починає Бертоне.

«Слова Мануїла II Палеолога, які Папа вжив, були використані лише в академічному контексті», – пояснює кардинал. – «Ці слова були чіткою мотивацією проти релігійного і фанатичного насильства. Папа щиро жалкує, що деякі уривки з його лекції могли бути образливими для почуттів правовірних мусульман. Вони сприйняли їх зовсім не так, як припускав Понтифік».

2) Нова біографія Пія XII

5 червня 2007 р. На прес-конференції, присвяченій виходу нової книжки про Папу Пачеллі, Бертоне захищає Понтифіка часів Другої світової, а всі нападки на нього називає «чорною легендою, нападом на здоровий глузд і на раціональність», яка «стала настільки міцною, що навіть подряпати її є важким завданням». Бертоне визнав, що політика Пія XII в засудженні нацистів була «обережною».

3) Відлучення наркодилерів

14 січня 2009 р. Кардинал Бертоне заявляє, що Церква прийме більш рішучу позицію щодо торговців наркотиками, аж до відлучення від Церкви. Напередодні поїздки до Мексики Бертоне описав ситуацію з наркоторгівлею як «катастрофу».

4) Ватілікс

Найбільший скандал у РКЦ 21-го століття зробив своєю головною метою кардинала Тарчізіо Бертоне! «Неетичною журналістикою, духом ворожості щодо Католицької Церкви» назвав цей процес кардинал-камерленго.

«Деякі журналісти прагнуть пограти в Дена Брауна», – сказав Бертоне в інтерв'ю. – «Вони вигадують байки і повторюють старі легенди». У той самий час, коли Тарчізіо робив цю заяву, Ватикан розслідував витік секретних документів з апартаментів Папи Бенедикта XVI і доставку їх журналістам. Серед паперів є непрямі свідчення корупції та боротьби за владу в Римській Курії. Уся ця акція під назвою «Ватілікс» може бути спрямована на те, щоб обмежити владу Держсекретаря Ватикану, кардинала Тарчізіо Бертоне, і в підсумку, змістити його з посади.

«Факт в тому, що є зла воля, яка хоче посіяти розбрат між співробітниками Папи», – відрізав кардинал. Кінець дискусії.

5) Остання Літургія Папи Ратцінгера

13 лютого 2013 р. Два тижні та один день до зречення Бенедикта XVI. Попільна середа. Це сумний день якраз відповідає назві свята: остання Літургія Ратцінгера як Понтифіка. Бертоне виголосив промову.

«Ми не були би чесними, Ваша Святосте, якби сказали, що сьогодні немає смутку в наших серцях. Останніми роками Ваше вчення було вікном, відкритим Церкві та світу. Через це вікно лилися промені істини і любові до Бога, щоб просвітити нас і зігрівати під час наших духовних пошуків, особливо коли згустилися хмари. Усі ми усвідомили, що глибока любов Вашої Святості до Бога і Церкви, яка спонукала зробити цей крок, показує таку чистоту розуму, таку сильну і вимогливу віру, що це вимагає разом з силою смирення і лагідності також великої мужності, і все це зазначено в кожному етапі Вашого життя і служіння».

31 серпня Папа Франциск прийняв відставку Держсекретаря, кардинала-єпископа, салезіанця Тарчізіо Бертоне.

 

Анатолій Максимов

За матеріалами http://icatholic.ru