Публікації

Цей епізод з «Історій з історії УГКЦ» про чудотворну ікону також є свідченням того, що багато з того, що ми називаємо чудом Божим та Божим милосердям здійснюється і через посередництво людини — через її життєвий вибір, чин і жертовність. Ця історія — про Деревнянську ікону Божої Матері й ієромонаха ЧСВВ, завдяки якому вона збереглася.

Історії артефактів, пов’язаних із Церковою, — це майже завжди зрізи часу, подібні до кілець у стовбурі дерева: у них, як у лінзі, збираються свідчення про події і людей, про дух часів і зарубки, які вони залишають. Одна з таких «Історій з історії УГКЦ» — про статую Діви Марії на Марійській площі у Львові: від часів Габсбургів до незалежності України.

Синод Франциска не навчився нічого від синодів східних Церков – вважає Сандро Маджістер, вказуючи на спротив одного із греко-католицьких єпископів проти порядку денного «синодальності», який поширює чинний Папа.

Відомий ватиканіст посилається на слова Франциска, які він сказав, повертаючись із Монголії: «Синод не є моїм винаходом. Це Павло VI на завершення Собору зрозумів, що західна Церква втратила синодальність, в той час як східна її віднайшла».

Травень 1989 року. Красною площею у Москві крокують у ризах Єпископи та отці Української Греко-Католицької Церкви — Церкви, що перебувала під забороною. Священники УГКЦ відбували ув’язнення на Сибіру. Ті, що залишилися, правили богослужіння у приватних будинках вірян, у лісах — якомога далі від пильного ока КДБ.

14 вересня Церква святкує одне з дванадцяти найбільших свят літургійного року – Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. У 2023 році завдяки календарній реформі вперше це свято в УГКЦ, ПЦУ та РКЦ випадає в один день – у цьому ще більше проявляється його торжественність.

Ушановують Господній Хрест величним празником, якому передує богослужбове приготування, а сам день свята на спомин про страждання Спасителя є днем строгого посту. Ім’я цього празника носить чимало храмів, серед яких – три святині у Львівській громаді.

- «Патріарх Йосиф був людиною великої віри, сильної віри і такої віри, яка виливалася на тих, із ким він спілкувався – на всю Церкву: у гоніннях, у переслідуваннях. Він працював дуже віддано, своє життя проводив, маючи глибоку побожність, любов до Бога, любов до ближнього. Одне слово, він мав релігійну і духовну мотивацію. Він був справжнім духовним провідником»

Вшановуючи 400-ліття від дня смерті священномученика Йосафата, маємо нагоду більше дізнатися про цього відомого в цілому світі і мало відкритого в Україні українця, людину, яка здійснила глобальну зміну в історії нашої Церкви. На жаль, значимість діяльності цього видатного церковника досі не є належно оцінена в суспільстві.

Про постать священномученика Йосафата, його вплив на формування духівництва сьогодні та важливі кроки, які має зробити наша Церква для популяризації його діяльності поспілкувалися з Архиєпископом і Митрополитом Львівським Ігорем.