Апостолу Петру була дана обітниця Спасителя: «Ти - Петро (камінь), і на цьому камені я збудую Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» (Мт. 16,18). Павло, «що працював більше інших апостолів» (пор. 1 Кор. 15,10), проявив себе як видатний місіонер, свідок віри, богослов. Саме йому Церква завдячує початком широкої місії серед поганських народів Римської імперії. З цієї причини за святим Павлом з давніх часів утвердилося ім'я «апостола поган» («апостола народів»). За давнім церковним переданням, обидва первоверховних апостоли прийняли смерть в Римі. Апостол Петро - ймовірно в 64 р., котрого розіп'яли вниз головою; апостол Павло - в 67 р., котрого обезголовили поза міською межею, на Остійскій дорозі.

Урочистість святих апостолів Петра і Павла, яку Римська Церква почала відзначати не пізніше IV століття, існує і у Візантійській традиції. Свв. Петра і Павла споминають разом у літургії вже з перших століть. У IV столітті в Сирії пам'ять Петра і Павла вшановували 28 грудня, у Вірменській Церкві - 27 грудня, а у несторіан спомин Петра і Павла припадав на другу п'ятницю після Богоявлення. Дата 29 червня, схвалена Римською, а потім і Візантійською Церквою, пов'язана з перенесенням мощей святих 29 червня 258 року з місць первісного поховання в катакомби. Після перемоги християнства в Римській імперії їх повернули назад: мощі апостола Петра - до Ватикану, де вони нині спочивають у крипті під вівтарем собору Св. Петра, а мощі апостола Павла - на Віа Остіенсіс. У червні 2009 року Папа Бенедикт XVI офіційно оголосив, що мощі, віднайдені в ході реставраційних робіт під вівтарем базиліки «Св. Апостола Павла за мурами», з великою ймовірністю і справді належать Апостолу народів. Цей висновок був зроблений на підставі досліджень за допомогою найсучасніших наукових методів.

День спомину апостолів Петра і Павла має найвищий літургійний статус - торжество. Церква наказує своїм вірним у цей день брати участь у св. Літургії. Пожертви, зібрані в католицьких храмах цього дня, йдуть на потреби Католицької Церкви в усьому світі («для здійснення благодійництва Святішого Отця»).

На занятті курсів парашутистів прийшов час ставити питання інструктору ... Один з курсантів запитує: - А якщо мій головний парашут не розкриється, а потім і запасний не розкриється, то скільки у мене буде часу, щоб що-небудь зробити, перш ніж я вдарюся об землю? - Все життя ...

Так було і з тими, кому присвячене сьогоднішнє свято. Вони пережили щось подібне до того, про що говорив курсант-парашутист. Коли вони зустріли Ісуса, то, хоч у них залишалося вже не дуже багато часу, їх життя зазнало фундаментальних змін.

Св. Петро, ​​який сповідує свою віру, який так сильно хоче померти з Ісусом, і той самий Петро, ​​який зрікається свого Вчителя. Яким великим переживанням стала для нього та зустріч з Ісусом на березі Галілейського Моря! Господь, питаючи про любов, змінює Петра назавжди. З цієї хвилини Петро свідчить, Петро ділиться Христом, Петро ділиться любов'ю.

Св. Павло, який вивчав Писання, якому здавалося, що він знає Бога і тому він вбивав в ім'я Бога і робив це з великим завзяттям. Він навіть був переконаний, що Бог хоче від нього саме цього. Поки одного разу не зустрів Бога - Христа. Яким глибоким переживанням для нього стала ця зустріч! І не тому, що сам Ісус вказав йому на його гріх, а від того, що Павло випробував на собі Боже милосердя. І з тієї пори невтомно проповідував Воскреслого Ісуса. До часу або не на часі - проповідує кожній людині, яку зустрічає.

Сьогодні перед нами стоять дві великі постаті нашої Церкви. Подякуємо Богові за приклад їхнього життя, бо в ньому ми знаходимо надію. Нам тільки потрібно, як цим святим, добрим подвигом зберігати віру. Нам тільки потрібно, як цим святим, правильно використовувати кожну мить нашого життя. Не потрібно перевіряти, чи добре складені наші парашути, бо ми прямуємо до Отця. Потрібно лише правильно розпорядитися тим часом, який дав нам Бог - усім життям.

Священик Мирослав Давлевіч, CSsR

За матеріалами Sibcatholic.ru