Товариство Ісуса - єзуїти
  • Птн, 15/03/2013 - 18:08

Святіший Отець Франциск до свого призначення єпископом-помічником Буенос-Айреса належав до Товариства Ісуса – Чину, який в Україні більше відомий як оо. Єзуїти. Тож пропонуємо Ваші увазі публікацію про цей Чин Католицької Церкви.

Формула Інституту Товариства Ісуса, затверджена Папою Юлієм ІІІ 21 липня 1550 р.

«Хто прагне служити як Божий воїн під стягом хреста у нашому Товаристві, яке бажаємо визначати іменем Ісуса, а також служити одному лишень Господові та Церкві, Його нареченій, під проводом Римського Понтифіка, Христового намісника на землі, склавши урочистий обіт чистоти, повинен пам'ятати те, про що йтиметься далі.

Він є членом Товариства, заснованого головно з такою метою: докладати особливих зусиль задля оборони і поширення віри та задля поступу душ у християнському житті й науці через прилюдне проповідування, виклади та інші різновиди служіння Божому слову, а також через духовні вправи, навчання дітей і неосвічених осіб правдам християнської віри та духовну потіху Христових вірних під час сповіді та вділення інших Святих Таїнств.

До того ж він має завжди бути готовим помирити відчужених, зі співчуттям поставитися до тих, хто перебуває у в'язниці чи у шпиталі, і здійснити будь-які інші справи милосердя залежно від того, що виявиться на той момент кориснішим для примноження Божої слави та загального добра. Щобільше, він повинен чинити так абсолютно без користі для себе, не приймаючи жодної плати за свою працю під час здійснення всіх згаданих справ.

Крім того, нехай кожен також дбає про те, щоб аж до кінця життя мати перед очима перш за все Бога, а опісля – сутність зазначеного інституту, який є для нього своєрідним шляхом до Бога; нехай щосили намагається сягнути цієї мети, що її поставив перед ним Бог, кожен, одначе, згідно з дарованою йому Святим Духом ласкою та ступенем свого покликання ... »

Ким є сьогодні єзуїти і яким є їхнє завдання у Церкві?

Мета нашого Товариства полягає у поширенні віри та зміцненні авторитету Церкви через місіонерство, проповідництво, просвітництво, інтелектуальний розвиток та діяльність у соціальних структурах для підтримування суспільної справедливості. Для цього орден має відпрацьовану століттями систему богословсько-апологетичної, культурно-освітньої та організаційної роботи для Католицької Церкви.

Члени Товариства Ісуса поділяються на шість категорій: новиків, схоластиків, єзуїтських братів, духовних коад'юторів, професів трьох обітів і професів чотирьох обітів. Вищим керівником є Генеральний настоятель, якого пожиттєво обирає Генеральна конгрегація ордену.
Територіально душпастирська праця Товариства Ісуса сьогодні відбувається у вісімдесят п'яти провінціях та тридцятьох регіонах, які охоплюють 127 країн світу. Сьогодні Товариство Ісуса налічує приблизно 20 тисяч членів. Окрім місійного і душпастирського служіння наші священики викладають у тридцяти трьох власних університетах і двохстах школах різного типу, видають книги та понад тисячу газет і журналів п'ятдесятьма мовами, a загальний річний наклад наших видань сягає 150 мільйонів примірників.

Товариство Ісуса – Історія

1. Початки Товариства Ісуса

1539 року десять друзів у Господі – священиків, які походили з різних країн Європи, вирішили міцніше виразити свій братерський зв'язок. Вони встановили Товариство Ісуса, новий монаший чин, в якому на шляху євангельських порад убогості, чистоти та послуху хотіли краще служити Богові та людям. Папа Павло ІІІ 1540 року підтвердив основу майбутнього статуту Товариства.

Спочатку це була лише невеличка спільнота студентів, що почала збиратися у Парижі на початку тридцятих років 16 століття довкола Ігнатія Лойоли. Цей іспанський лицар і дворянин, за походженням баск, народився 1491 року. Маючи близько 30 років він був важко поранений на війні з французами, захищаючи фортецю Памплони. Його перевезли до родинного замку, де він залишився надовго прикутий до ліжка. Не маючи що робити, він попросив рідних дати йому почитати лицарські романи, які йому дуже подобалися. Але в будинку знайшлися лише дві книжки: «Життя Христа» і «Життя святих». Читаючи їх більше з нудьги, аніж з цікавості, він почав замислюватися над своїм життям. Що далі, то більше він відчував прагнення наслідувати святих, про яких читав, і менше бажання він мав продовжувати таке життя, яке він мав раніше. Терпіння й читання зробили з нього нову людину. Одужавши, він відмовився від придворної та військової кар'єри, склав свій меч до вівтаря Богородиці, віддав дорогі шати жебракові та став убогим паломником. Деякий час він пробув затворником у печері монастиря в Манрезі, де зазнав багатьох Божих ласк та просвітлень від Святого Духа. Плодом цього періоду стала книжечка «Духовних вправ», в який Ігнатій намагався занотувати ті свої духовні досвідчення, які б могли принести користь й іншим людям. Це прагнення «допомагати душам» стало вирішальним в його житті. Після Манрези Ігнатій подався до Святої Землі – здійснити прощу до святих місць, а також проповідувати Євангеліє невірним. Однак там він зустрів непорозуміння місцевої церковної влади, яка не хотіла можливих проблем з мусульманами, які могла б спричинити діяльність цієї безперечно духовної, але ще дещо невиваженої людини. Отже, Ігнатій був змушений повернутися до Іспанії. Бажання краще «допомагати душам» врешті привело паломника до усвідомлення потреби отримати ґрунтовну освіту. Спочатку він почав навчатися в Іспанії – в Барселоні та Алькалі, але там в нього виникли проблеми з інквізицією. Вона двічі починала проти нього розслідування і двічі його виправдовувала, не знаходячи в його діяльності нічого поганого. Однак його обмежили у викладанні духовних вправ, доки він не здобуде освіти. Згодом (1528 р.) він опинився в Паризькій Сорбоні.

Упродовж навчання він давав духовні вправи та здобував нових друзів, які утворили невелику неформальну спільноту. 1534 року в каплиці на Монмартрі Ігнатій і ще шість товаришів дали обітницю після закінчення навчання вирушити до Святої Землі, щоби проповідувати серед невірних, а якщо б з якихось причин це було неможливим, то піти до Риму і віддати себе у цілковите розпорядження Верховному Первосвященикові, щоб він направив їх туди, де вважатиме, що Церква матиме найвищу потребу. Цей день став днем духовного народження Товариства Ісуса, хоча до його формального заснування ще залишалося п'ять років.

Скінчивши навчання, друзі, як вирішили, зустрічаються у Венеції, де шукають нагоди виїхати до Святої Землі. Але почалася війна з турками і через те не було жодного корабля, який би туди вирушав. Отже, упродовж 1536 та 1537 років вони перебувають у Венеції та інших місцях північної Італії, де присвячують себе проповідуванню та служінню хворим у шпиталях. Остаточно переконавшись в неможливості від'їзду, друзі вирішують виконати другу частину своєї обітниці, тобто віддати себе у розпорядження Папі. Павло ІІІ поставився до такої пропозиції дуже прихильно й дав дозвіл на висвячення тих членів товариства, які ще не були на той час священиками, а також й Ігнатія. 1538 року друзі перебираються до Риму, де відразу присвячують себе проповідям і сповідям, праці з найбільш нужденними, але також теологічним дискусіям при папському дворі.

І, нарешті, 1539 року, після сорока днів молитов і дискусій під час Великого посту, товариші вирішили створити новий монаший чин, який назвали Товариство Ісуса. Першим настоятелем одноголосно обрали св. Ігнатія.

Як вже було зазначено, перші єзуїти від початку присвячували себе піклуванню про бідних, хворих та пригноблених, а також навчанню людей істин християнської віри. Коли вони заснували новий чин, то особливим способом віддали себе у розпорядження Папі, щоб він міг їх посилати туди, де Церква мала найбільш нагальні потреби. Згодом їхня діяльність поширилася на три дуже важливі в той час сфери:
• Місіонерська праця поза Європою;
• Шкільництво і освітня діяльність;
• Зміцнення католицької віри в тих європейських країнах, де розповсюджувалась Реформація.

2. «Золота доба» Товариства
Упродовж першого століття свого існування Товариство зазнало визначного розвитку, зокрема у галузях науки і освіти. Значно збільшилась кількість колегій. Хоча вони й були для ордену деяким тягарем, але також привели до зростання чисельності членів Товариства та його впливу у суспільстві. 1565 року орден нараховував 2000 членів, а 1615 року, коли помер п'ятий генерал ордену – 13112.

Тривала й місійна діяльність. Єзуїти з'являються в Індії, Китаї, на Філіппінах, у Конго, Ефіопії, Північній та Південній Америці. Багато з них намагалося допомогти американським індіанцям, які зазнавали жорстокого ставлення європейських колонізаторів. У цьому дусі заснували відомі «редукції» у Парагваї.

Великого успіху єзуїти досягли в Азії. 1614 року понад мільйон японців були християнами (до того, як християнство зазнало переслідування в цій країні). У Китаї єзуїти отримали від імператора право проголошувати Євангеліє завдяки своїм знанням у галузі астрономії, математики й інших наук.

Успіхи Товариства впродовж першого століття його існування спровокували проти єзуїтів суперництво, заздрощі й інтриги. У багатьох випадках боротьба ставала настільки запеклою, що орден опинявся на межі свого існування. Упродовж доби, охопленої рухом таких найбільш контроверсійних ідей, як янсенізм, квієтизм, Просвітництво єзуїти брали участь у всіх богословських суперечках. Але ці наукові баталії, в яких прославляли себе богослови й філософи, не повинні затьмарювати працю євангелізації, яка ніколи не припинялася. У XVII та XVIII століттях у різних європейських країнах зростає кількість «народних місій», метою яких був розвиток християнської освіти там, де населення, будучи номінально християнським, насправді не було катехизовано.

Опозиція Товариству з боку великих католицьких монархів Європи (Іспанії, Португалії, Франції) змусили папу Климента XIV розпустити орден 1773 року. Останній генерал ордену був ув'язнений у римській тюрмі, де за два роки помер.

3. Товариство у ХIХ та XX століттях
Орден був скасованим упродовж сорока років. Закрилися колегії, місії, були зупинені найрізноманітніші апостольські починання. Єзуїтів приєднали до єпархіального духовенства. Однак, з різних причин, Товариство продовжувало існувати в деяких країнах: в Китаї та Індії, де збереглося кілька місій, в Прусії і, насамперед, в Росії, де Катерина ІІ відмовилася оприлюднити декрет Папи. Таким чином, структури Товариства на території Російської імперії змогли існувати та діяти і надалі.

Товариство Ісуса відновив Папа Пій VII 1814 року. Знову почалася традиційна апостольська праця. Колегії пережили новий розквіт. За умов промислової революції провадилася значна робота в галузі технічної освіти. Коли наприкінці ХІХ століття з'явилися рухи мирян, єзуїти взяли участь у керівництві ними.

Тривала інтелектуальна діяльність, утворювались нові періодичні видання. Важливою ініціативою стало створення центрів суспільних досліджень для вивчення нових соціальних феноменів та впливу на них. 1903 року створили організацію «Народна дія» («Action Populaire ») для того, щоби сприяти зміні соціальних і міжнародних структур та допомогти робітничим і селянським масам в їхньому колективному розвитку. Багато хто з єзуїтів займався фундаментальними дослідженнями в галузі природничих наук, що зазнали стрімкого розвитку у ХХ столітті. З цих вчених найбільш відомим є палеонтолог Пьєр Тейяр де Шарден.

Єзуїти розпочали діяльність також у світі масової комунікації. Вони працюють на радіо Ватикану з часу його заснування і до сьогодні.

Друга світова війна стала для Товариства, як і для цілого світу, перехідним періодом. У післявоєнний час виникають нові починання. Єзуїти беруть участь у створенні «робітничої місії»: священики працюють на заводі, щоб розділити умови, в яких живуть робітники і зробити Церкву присутньою там, де її ще не було.

Розвиваються теологічні дослідження. Французькі єзуїти вивчають богослів'я Отців Церкви і розпочинають перше наукове видання праць грецьких та латинських отців, яке приходить на зміну старому виданню отця Міня – це видання «Християнські джерела». Праця над ними триває і до сьогодні. Інші богослови стають відомими у зв'язку з Другим Ватиканським Собором: о. Карл Ранер у Німеччині, о. Бернард Лонерган, який викладав у Торонто та Римі.

Інша важлива сфера – екуменічна діяльність, якій надав потужного імпульсу Другий Ватиканський Собор. Одним з піонерів у цій галузі був о. Августин Беа (згодом кардинал).

Після Собору Товариство дійшло висновку про необхідність внесення змін до свого способу дій. 1965 року скликали 31-у Генеральну конгрегацію, яка обрала нового Генерального настоятеля о. Педро Аррупе та замислилася над деякими потрібними змінами (формація, спосіб апостольства, функціонування Товариства тощо).
За 10 років о. Педро Аррупе вирішує зібрати 32-гу Генеральну конгрегацію, щоб глибше замислитися про місію Товариства в сучасному світі. Ця конгрегація, що затвердила у своїх декретах головне значення місії «служіння віри», як це визначила ще 31-а конгрегація, висунула також й інше завдання – участь Товариства Ісуса в боротьбі за справедливість у світі. Ще до того багато хто з єзуїтів, ніби виходячи за межі свого й без того різноманітного покликання, залучався до суспільної діяльності заради встановлення більш справедливого соціального строю та захисту прав людини. Але те, що раніше вважалося справою окремих членів, віднині ставало церковною місією ордену нарівні з місією протидії атеїзму. Тому 4-ий декрет, прийнятий конгрегацією, мав назву «Наша місія сьогодні: служіння віри і сприяння справедливості».

Багаторазово було висловлено, що разом із зникненням віри в Бога, зникає й повага до людини, що гуманізм і соціальна справедливість мають християнське коріння. Але вперше в історії Церкви монаший орден поєднав у своєму служінні ці дві місії: захист віри і захист людської гідності та сприяння встановленню справедливості всюди, у всіх частинах світу, серед усіх народів незалежно від їхнього віросповідання, культури, політичного устрою, етнічної та расової приналежності.

Сьогодні у Товаристві Ісуса є близько 20000 членів у 85 провінціях у 127 країнах світу.

Товариство Ісуса – Духовність

1. Духовність св. Ігнатія Лойоли
Якими є основні елементи духовної спадщини святого Ігнатія? Першим з них є певність, що людське життя має сенс. Згідно зі святим Ігнатієм, це є перша і основна реальність. Ми не є істотами, що не мають жодного натхнення, жодної мети, жодного задуму. Ми створені Богом, який нас любить. Ми є покликаними будувати Боже Царство у знанні, любові та служінні Богові та ближньому, здобуваючи таким способом вічне життя.

«Людина створена для того, щоби славити Господа Бога свого, поклонятися Йому й служити, і таким чином спасти свою душу. Інші ж речі на землі створені заради людини, для того, щоб допомогти їй досягнути мети, для якої вона створена. З цього випливає, що людина повинна використовувати їх настільки, наскільки вони їй допомагають у досягненні мети та повинна від них звільнятися, якщо вони є перешкодою в досягненні цієї мети. І тому ми мусимо стати людьми байдужими до всього створеного, наскільки це є дозволеним нашій свобідній волі та не є під забороною: щоб ми не бажали скоріше здоров'я, ніж хвороби, багатства, ніж убогості, почестей, ніж безчестя, довгого життя більше, ніж короткого, і так в усіх інших справах – треба прагнути і вибирати лише те, що нас краще провадить до мети, для якої ми створені» (Духовні Вправи, пункт 23).
У той час, коли багато хто розглядав світ як своєрідну релігійну пустелю, Ігнатій був переконаний, що світ є сповнений Божого Духа і що воскреслий Господь завоював світ, який був ворожим до Бога. Щоб знайти Бога, який є присутнім усюди, досить лише його шукати. Якщо у нічній темряві ми будемо терпеливо чекати, то обов'язково побачимо ранішню зірницю, бо світло завжди відкриває нам Бога – Творця й Спасителя, який трудиться ради нас.

Бог запрошує кожного з нас взяти участь у великій пригоді. Ігнатій говорить нам, що це Боже запрошення є звернене до кожного. Молоді й старі, миряни, священики, монахи, чоловіки й жінки – всі є покликаними взяти участь у Божому задумі. Мирянин, так само як монах або священик, має своє покликання. Єдине, що є важливим – це почути цей заклик й вірно на нього відповісти. Це означає, що наше життя повинно мати своїм центром особу Христа: Христа, Котрого людина шукає, Котрого любить і наслідує у глибокому наверненні серця; Христа, з Яким кожен має особистий і життєвий зв'язок; Христа, вічного Царя і Господа, Котрий особисто закликає кожного жити й працювати разом з Ним, так, щоб «йдучи за Ним в стражданні, йти теж за Ним і в славі» (ДВ 95).

«Дійте, спрямувавши свій погляд на вище, ім'я якому Ісус Христос. У кожнім предметі вивчення шукайте зв'язку з Ісусом Христом, більш або менш прямого, але завжди існуючого шляху перетворити будь-яке одержане знання на свідчення про Ісуса Христа...

Викладач, письменник, місіонер, будь-хто, користуйтеся великою й шляхетною славою, якщо це є угодно Богу і робиться єдине задля Його слави. Але, чи то в невідомості, чи то у славі, перебуваючи у найбільшому чи в найскромнішому служінні, нехай у вашій сфері діяльності вас знають як людину, яку наповнює і в якій панує Ісус Христос, як людину, яка з приводу чи без приводу – якщо б це було можливе – говорить безперестанно про Ісуса Христа, й говорить про Нього від повноти серця» (о. П. Лонге).

Покликання Господа стосується також і того, яким способом ми використовуємо ті таланти, які нам дав Бог. Бо віддаючи все, що дав Йому Отець для служіння іншим аж до смерті, Ісус нагадує нам, що все те, що нам дароване – це також є для інших. Кожен зростає завдяки дару, одержаному від Бога, ділячи цей дар з іншими. Зрештою, цей дар повертається до Бога через хвалу й подяку.

Святий Ігнатій наполягає на тому, щоб у служінні іншим ми йшли далі від лише поверхневих вражень, щоб могти глибше зрозуміти ситуацію людини. Ми надто легко можемо підпасти під уплив цінностей, що минають, які спотворюють наше сприйняття реальності. Але якими є найглибші мотиви наших дій? До чого провадить нас наш вибір? «Ніхто не може двом панам служити» (Мт 6, 24). У найбільший глибині нашого серця ми повинні визначитися: з Христом ми або ж проти Нього.

Христос ігнатіанської духовності – це Христос у дії. Той, хто проповідував у синагогах, у містах і селах, лікував хворих й чинив добро. Сьогодні Христос посилає нас у метушню цього світу, щоб ми там шукали Бога, працюючи на добро всіх людей. Таким чином ми розуміємо, що поряд з монашою містикою споглядання існує й містика дії у світі.

«Ті ж, хто більш віддані Христу Царю, та хотіли б відзначитися в усякому служінні своєму вічному Царю й Володарю Всесвіта, не тільки жертвують себе повністю для праці, але, діючи проти власної чуттєвості й плотської любові до себе й світа, складуть жертву більшої вартості та значення, кажучи так:
Відвічний Володарю всього сущого! Це завдяки Твоїй ласкавій допомозі складаю жертву перед лицем нескінченної Твоєї Доброти, в присутності Преславної Матері Твоєї і всіх святих небесного двору. Хочу і прагну, і таким є моє добре обдумане рішення, якщо це тільки буду заради більшого служіння Тобі й для Твоєї слави, наслідувати Тебе в тому, щоб переносити всілякі кривди, зневаги і всіляку вбогість, як зовнішню, так і внутрішню, якщо тільки Твоя Божа Величність захоче мене вибрати і прийняти до такого роду і стану життя» (ДВ 100).

Це нагадує нам, що наша віра повинна мати практичні наслідки у нашому житті. Коли з Божою допомогою наша віра стає глибшою, ми чуємо заклик сприяти справедливості й миру навіть ціною власного життя.

Святий Ігнатій вважає, що використання людських засобів є необхідним та важливим, але при умові, що ми не покладатимемо на них ту надію, яку належить покладати тільки на Бога. Ігнатій розраховує на людей, які ж настільки підготовані у галузі світських наук, у різних сферах людської культури, наскільки й у богословських предметах. Він бачить між ними не протиріччя, але гармонію, бо «все сотворене має своїм творцем і своєю метою Бога». Великі й термінові завдання, з якими стикається Церква й світ сьогодні, вимагають людей, які б у досконалий спосіб поєднували ці засоби. З іншого боку, для неточної думки й неефективної дії завжди існує небезпека опинитися у цілковитій залежності від різних ідеологій.

У цій діяльності ми не повинні забувати, що у світогляді Ігнатія немає місця для посередності. Він вимагає лідерів для служіння іншим, які були б здатні будувати Боже Царство у світі ідей, у діловому світі, в юстиції, в економіці, в теології. Він заохочує нас постійно працювати для більшої Божої слави («Ad majorem Dei gloriam»).
«Любов повинна більше ґрунтуватися на вчинках, аніж на словах» (ДВ 230). У тому, що ми робимо, перевіряється те, що ми проголошуємо. Любов до Христа має бути виражена конкретно: «Що я зробив для Христа? Що я роблю для Христа? Що я повинен зробити для Христа?» (ДВ 53).

Нарешті, необхідно згадати, що Ігнатій насамперед був людиною Церкви. Він постраждав від інквізиції та від непорозуміння з боку людей Церкви. Але він наполягав на вірності у слові та у справі щодо «Нареченої Господа нашого Ісуса Христа, нашої Святої Матері єрархічної Церкви», бо цією Церквою керує Святий Дух, посланий Христом. Св. Ігнатій закликає нас бути людьми Церкви, постійно перебуваючи в Божому Дусі, який є душею Церкви і все провадить до добра.

2. Наш спосіб діяння
Сукупність наших традицій, ідеалів, цінностей та взірців поведінки складають певну цілісність – те, що ми називаємо наш спосіб діяння. Це є стиль життя й апостольської діяльності, який має своє коріння у житті святого Ігнатія Лойоли і його перших товаришів. Цей спосіб діяння, котрий намагається втілювати в своєму житті кожен єзуїт, має такі властивості:

• Глибока особиста любов до Христа – своє життя й працю бажаємо розбудовувати за взірцем Ісуса Христа. Наш спосіб діяння має бути таким, яким є Його спосіб діяння.

• Споглядання у діянні – єзуїтові не досить відповісти на потреби людства у який-небудь спосіб. Поштовх має прийти від Господа, котрий завжди присутній в подіях та людях. Наше ж завдання – відкрити цю присутність та приєднатися до Господа в Його діянні, щоб у Ньому всі речі дісталися до своєї повноти.

• Апостольське товариство в Церкві – єзуїти мають бути не просто співробітниками, але друзями в Господі, разом утворювати спільноту, що особливим способом присвячує себе служінню Церкві.

• Солідарність з тими, хто перебуває у скруті, – бажаємо в кожній нашій діяльності бути разом з убогими, з тими, які перебувають у важких життєвих умовах, яких позбавлено права голосу.

• Співпраця з іншими – бажаємо співпрацювати з мирянами, монахами і монахинями, священиками та єпископами місцевої Церкви, з вірними інших конфесій та віросповідань, з усіма людьми доброї волі.

• Покликання до інтелектуального апостолату - єзуїтові має бути притаманним творче використання всіх можливих людських засобів: науки, мистецтва, вченості, природних чеснот, але при цьому цілковите уповання на Божу благодать.

• Постійна готовність до нових місій – маємо без заперечень іти туди, де є найбільші потреби і де на них ніхто не відповідає. Нашим ідеалом є повне присвячення себе місії, свобода від усілякої власної користі та відкритість до всіх людей.

• Magis – постійне шукання більшого. Не сміємо зупинятися на досягнутому. Перешкоди не є приводом для зупинки, але викликом до подолання, до відкриття нових можливостей.

Товариство Ісуса – Служіння

Служіння Товариства у світі
Чим займаються єзуїти, розсіяні по цілому світі? На які потреби намагаються відповісти? Якою є їхня місія сьогодні, на початку ХХІ століття?

«Єзуїти є всюди», – кажуть про них, тобто з багатими й з бідними; в ділових колах та в нетрях, в університетах і в сільських школах, серед вчених, але й поруч з неписьменними.

Це правда. Вони є всюди – але не будь-де. Вони роблять багато речей, але не будь-що і не як-небудь. Кожен єзуїт дотримується критеріїв, які з часів св. Ігнатія визначають місію Товариства Ісуса. Конституції ордену чітко говорять, що потрібно робити: шукати добра найбільш загального, найбільш нагального та найбільш тривалого. Єзуїти мають вирушати туди, де немає кому працювати і де Церква має найбільшу потребу.

«Всесвітнє бачення» визначає мету нашої місії – допомагати людям. Але, опинившись на місці, кожен сам повинен аналізувати конкретну ситуацію, в якій є ці люди, враховуючи їхню культуру, менталітет, звичаї, державний устрій, близькість до Бога тощо.

32-а Генеральна Конгрегація, яку скликав 1975 року Генеральний Настоятель чину о. Педро Аррупе, узагальнила діяльність єзуїтів у формулі: «служити вірі та сприяти справедливості».
Для здійснення цієї мети всі були покликані більше входити в життя тих людських спільнот, в яких вони виконують свою працю, проникати до їхньої культури, щоб пронизати її християнським життям та доброю новиною.

На запитання, яке поставив один журналіст щодо основних напрямків діяльності Товариства Ісуса, Генеральний Настоятель отець Петер-Ханс Кольвенбах відповів:
«Діяльність єзуїтів у різних країнах, а також й третього світу, є дуже різноманітною. Засновник Товариства Ісуса Ігнатій Лойола не хотів, щоб єзуїт обмежувався якою-небудь однією працею. Він мусить бути готовий до будь-якої роботи, яка в конкретних умовах тієї або іншої країни є найнагальнішою, найнеобхіднішою для надання духовної допомоги. Саме тому десь діє університет, десь – радіо або телестанція, десь – духовна місія, а деінде – проект розвитку. При всій цій різноманітності постійно йдеться про цілісне виховання людини через відкриття їй Христового Євангелія в конкретній ситуації даної країни, населення й культури. Але це також означає, що єзуїти готові служити всюди, у будь-якій точці світу – там, де є потреба в цьому духовному служінні».

Сьогодні наше служіння має чотири головні виміри:
• Служіння віри у Церкві;
• Змагання за справедливість у світі;
• Впровадження Євангелія до культур різних народів;
• Міжрелігійний діалог.

Деякі приклади служіння
Кожна провінція Товариства має свій особливий профіль діяльності. Майже всюди провадиться освітня діяльність. Треба відзначити освіту богословську й пастирську: центри філософського та теологічного навчання, центри катихетичной формації тощо, які призначенні для підготовки як єзуїтів, так і інших людей, та більш загальну освіту: середні й технічні школи, університети.

Майже всюди єзуїти провадять пастирську працю безпосередньо в парохіях або здійснюють духовне керівництво в різних рухах та асоціаціях.

Вони приділяють особливу увагу духовному керівництву та супроводу, що надається насамперед людям, які мають прийняти важливі рішення щодо свого життя, та хотіли б це зробити перед обличчям Бога. Єзуїти пропонують цим людям участь у Духовних вправах, у спеціально створених для цього центрах та реколекційних домах.

У багатьох країнах єзуїти беруть участь у захисті знедолених прошарків суспільства, розділяючи з ними умови їхнього життя. У цілому світі вони працюють з біженцями та імігрантами, а особливо там, де вирують війни і громадянські конфлікти – наприклад у країнах Африки.
Деякі єзуїти видають газети та журнали. Майже в кожній провінції вони видають численні огляди, що присвячені християнській культурі, філософії, теології, точним і гуманітарним наукам, мистецтву. Деякі працюють у католицьких теле- і радіопрограмах.

Майже всюди єзуїти присвячують себе науковим дослідженням, чи то в галузі точних наук, чи то в галузі наук гуманітарних та суспільних. Це особливо потрібне для того, щоб підтримувати зв'язок Євангелія з суспільною дісністю. У багатьох країнах Товариство має центри суспільних досліджень.

Товариство Ісуса – Покликання

«Молодому чоловікові, котрий хоче стати єзуїтом, кажу:
Залишайся вдома, якщо ця думка тебе нервує та викликає неспокій. Приходь до нас лише якщо ти любиш Церкву як матір, а не як мачуху. Не приходь, якщо думаєш, що своїм вступом зробиш Товариству послугу. Але приходь, якщо служба Христові є в центрі твого життя; приходь, якщо маєш досить міцні плечі, якщо твій дух є відкритим, а ідеї чіткими, якщо твоє серце ширше від світу, якщо вмієш жартувати й сміятися разом з іншими, а при нагоді – також і над собою».
о. П. Аррупе, Генеральний настоятель Товариства Ісуса у 1965 – 1981 роках.

Часто можна почути запитання про те, скільки треба вчитися, щоби стати єзуїтом. Справді, від початку Товариства його членів відрізняла ґрунтовна та різнобічна освіта. Але освіти ще не досить. Тому ми радше вживаємо термін «формація», який означає сукупність духовного, психологічного та інтелектуального формування людини на шляху нашого покликання. У Товаристві Ісуса розрізняємо два головні різновиди нашого монашого покликання, а саме:

1. Єзуїти-священики

2. Єзуїти-брати

1. Єзуїти-священики
Отже, той, хто вступає до Товариства, мусить пройти досить довгий шлях, перед тим, як стати «єзуїтом» у повному сенсі цього слова. Спробуємо коротко окреслити етапи єзуїтської формації .

• Кандидатура (яку ще інколи називають преновіціатом). Це ще не є офіційний вступ до ордену, але радше час, коли людина може ближче познайомитися з Товариством, оцінити, чи їй підходить наш стиль життя та молитви, ще раз подумати про своє покликання. В принципі, кандидатура не є обов'язковою, і, в залежності від країни, триває від кілька місяців до року. Зазвичай кандидати живуть окремою спільнотою разом з одним чи кількома єзуїтами, які допомагають їм у розпізнанні покликання.

• Новіціат (послушництво) – це вже є вступ до Товариства. Триває два роки, впродовж яких новики живуть у спільноті під керівництвом магістра новіціата. Цей час щnbsp; е іноді називають «школою молитви». Отже, новики присвячують себе молитві, а також поглиблено вивчають духовність, історію й традиції ордену, його конституції та постанови Генеральних конгрегацій. Під керівництвом магістра вони роблять духовні вправи, які тривають місяць. Крім того, до програми новіціату включені так звані «експерименти»: праця в лікарні, допомога бідним, навчання дітей, паломництво тощо. Після закінчення новіціату новика запрошують до перших обітів. Ці обіти чистоти, вбогості та послуху названі «першими» тому що вони є першим включенням до Товариства, рішенням, яке ще має бути випробуваним. З ними молодий єзуїт починає період, що згодом приведе його до остаточного вступу до Товариства – до останніх чи урочистих обітів.

• Філософія – зазвичай триває два чи три роки. Упродовж цього часу єзуїт, який тепер називається «схоластиком» (від латинського «schola» – «школа») стає причетним до багатовікового доробку людської мудрості, що готує його до пізнання вищої, Божої мудрості. Іноді перед вивченням власне філософії пропонується навчальний рік, присвячений вивченню інших гуманітарних предметів – мов, культури, мистецтва. Цей рік називається юніорат.

• Магістерій (практика) – перед переходом до вивчення богослов'я єзуїт проводить кілька років (від одного до чотирьох, найчастіше два) на магістерії. Ця назва на латині означає «викладання», бо традиційно схоластики працювали викладачами в єзуїтських колегіях. У цей час єзуїт працює в школі, допомагає в спільноті, займається соціальною працею.

• Теологія (богослов'я) – триває чотири роки. Метою є збагачення віри через глибоке пізнання Святого Письма, Традиції та науки Церкви. Після третього року богослов'я єзуїт приймає дияконське свячення, а за рік й пресвітерське. Тепер він є священиком. Деякі єзуїти продовжують навчання й стають докторами теології.

• Третя пробація – після закінчення навчання й кількох років апостольської праці наступає останній етап. Подібно до новіціату на початку шляху, це є час молитви, духовного розпізнавання й роздумів. Тому його ще називають «третій рік» – щодо двох років новіціату. Колишній послушник став єзуїтом, він розкрив свої таланти та здібності, але також пізнав і свої обмеження та слабкість. Тоді Товариство пропонує йому зупинитися, озирнутися на пройдений ним шлях, оцінити своє життя в Товаристві: чого він досягнув, через що пройшов, до чого прагнув. Він бажав наслідувати Христа згідно з способом життя та діяння Товариства – наскільки це йому вдалося, якою є його особиста дорога до Бога? У цій перспективі він знову робить тридцятиденні Духовні вправи, присвячує багато часу молитві, знову вивчає основні тексти Товариства. Усе подібно до новіціату, але цього разу переломлене через призму особистого досвіду, набутого у Товаристві, Церкві та світі. Після третього року Генеральний настоятель запрошує члена Товариства до останніх обітів. Ці обіти, складені у зрілому віці, після 10-15 років життя у Товаристві, є остаточним включенням до чину.

2. Єзуїти-брати
Єзуїтський брат є людиною, яка покликана Богом бути у Товаристві Ісуса поруч із своїми співбратами-священиками. Брати працюють як вихователі, вчителі, економи, ризничні, адміністратори, радники тощо – всі їхні служіння було б важко й порахувати.

Хоча покликання єзуїтського брата не є служінням вівтаря, він отримує формацію, подібну до формації тих членів Товариства, які готуються до священства. Одні й інші розділяють досвід спільного новіціату, рівні можливості для отримання освіти, живуть тією ж вірою та ігнатіанською духовністю. Усі єзуїти, як священики, так і брати, мають подібний досвід розпізнання й розвитку свого покликання, а також апостольської праці в Товаристві.

Служіння єзуїтських братів – це не лише праця, але релігійний акт віддання своїх знань, вміння й сил у розпорядження Божого народу. Єзуїтський брат є людиною для інших.

Більше про Товариство Ісуса і його діяльність на Україні Ви можете знайти на офіційному сайті: http://www.jesuit-ua.org

Джерело: http://christusimperat.org

/blockquote

blockquote/p


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць