“Треба чітко диференціювати, де наслідки контузії, де – посттравматичний стресовий розлад чи гострий стрес, а де, вибачте, просто девіантна поведінка” – кризовий психолог
  • Срд, 16/08/2017 - 10:43

З кризовим психологом Тетяною Рожковою говорили про те, чи дійсно всі бійці, які воювали у цій війні, мають посттравматичний синдром. А також, чим небезпечна контузія, які наслідки вона має і як їм запобігти.

– Найчастіше про бійців, які приходять із зони АТО на ротацію, у відпустку чи повертаються з війни назавжди, у суспільстві говорять, що вони «стали якимись не такими». Мовляв, у всіх у них страшний  ПТСР (посттравматичний стресовий розлад – авт.). Я знаю, що ти маєш зовсім іншу думку з цього приводу.

– Це не лише моя думка, це думка багатьох психологів, які працюють з бійцями: посттравматичного синдрому не так багато , його на даний момент відсотків 20 реєструється. У нас насправді велика проблема з ятрогенією: люди, які трохи у темі, часто схильні пояснювати будь-яку нетипову поведінку бійців посттравматичним стресовим розладом. Чому так відбувається? Всі ми, коли кудись їдемо, то їдемо назавжди, і замість нас повертається вже хтось інший. І, звісно, з війни хлопці повертаються зовсім не такими, як туди йшли. Це нормально. Адже вони пережили велику кількість різних подій, деякі з цих подій могли бути достатньо травматичними, але це не значить, що обов’язково виникне посттравматичний синдром. Це значить, що людина потрапляла у ситуації, де, можливо, на той момент у неї був гострий стрес. Але, цілком вірогідно, вона цей стрес вже пережила. І, до того ж, ми не знаємо, яким він туди йшов. Це була загальна мобілізація, тож на війну потрапили, у тому числі, добровольцями, зовсім різні люди: з різнем рівнем стресостійкості, підготовки, з різним психічним наповненням. На жаль, були серед них і не зовсім психічно адекватні, були ті, хто досить багато вживав алкоголю уже до війни. І коли всі вони повернулися, то насправді повернулася величезна кількість змінених, зовсім інших людей. Ми сьогодні частіше спостерігаємо посттравматичне зростання. Я завжди бійцям казала: у вас зараз можливість почати життя заново, з чистого аркуша, відчути і проявити себе іншим. Бо на війні не має значення, був ти бізнесменом, айтішником чи “відмотав” вже два строки.

– Що таке це посттравматичне зростання?

– Посттравматичне зростання – це цікаве явище, коли люди, які пройшли через війну, отримали там цілком нові навички, іноді досить специфічні. Вони у мирному житті рідко використовуються. Однак на базі цих навичок можна побудувати «нового себе». Багато хто змінив професію, дехто змінив родини… Так буває, адже дружини, які залишилися, також змінилися за ці рік-півтора, бійці змінилися там, і, з’єднавшись, люди раптом розуміли, що родина більше не може існувати у такому вигляді. У пари виявилися зовсім різні підходи до життя.

– Однак всі ці розмови про ПТСР виникли не на пустому місці. Говорячи про це, спираються на досвід іноземних військових психологів, які працювали з бійцями, що мали досвід участі у війнах у різних країнах. Нам цей досвід не підходить чи не зовсім підходить?

– Не зовсім підходить. Хоча фізіологічний механізм виникнення посттравматичного розладу однаковий, мабуть, ще з часів античних воєн. Насправді ПТСР виникає ж не тільки на війні. Він виникає у людей, які пережили гостру травму, і найбільший процент людей з ПТСР – серед тих, хто пережив насильство, зокрема, серед згвалтованих жінок і дівчат. Коли почалася війна, сюди прийшли американські, ізраїльські психологи, які мали свій досвід і почали говорити про нього. Чому він нам не зовсім підходить? Наші бійці воюють на своїй землі, у них інша міра готовності та дещо інший психологічний механізм отримання стресу. Хоча, підкреслюю, фізіологічний механізм ніде не відрізняється.

Що більше у нас буде гарно підготовлених психологів, навчених працювати з бійцями на місцях,  а плюс до того, якщо буде ще й психологічний відбір перед тим, як іти в армію; що краще ми будемо виконувати всі ті правила, які працюють в арміях світу: нормальне харчування, нормальний сон, достатнє фізичне навантаження, тим буде краще. Звісно, для всіх, хто був на фронті, це наче тупо звучить: який достатній сон? Яке здорове харчування? Але існують ППД, існує підготовка на полігонах, не можна заперечувати, що армія змінюється, що до її лав вступають все більше людей, які розуміють, що їх чекає, які готуються до навантажень і психологічно, і фізично. Отже, якщо виконувати все це, то менше буде випадків посттравмату і, мабуть, розмов про нього. Хоча в ось це я не дуже вірю, бо це дуже фінансово вигідна тема, вона «на слуху», під неї, під психологічну реабілітацію, виділяється немало бюджетних коштів. Однак допомоги конкретної, якісної дуже мало.

– Чи швидко проявляється посттравмат після травматичної події?

– У тому то й річ, що проявляється він далеко не зразу. Крім того, треба чітко визначити, а чи справді це посттравмат. Адже його симптоматика і симптоматика контузії, її віддалених у часі проявів, дещо схожі. Може боліти голова, погіршуватися сон, поведінка, людина може почуватися «якось не так». У зв’язку з тим, що багато хлопців отримували контузії у 2014-2015 рр., приховували їх та працювали далі, то зараз все частіше доводиться мати справу з людьми, у яких це саме віддалені наслідки контузій.

– Давай трохи докладніше поговоримо про це. Як діяти бійцеві, якщо він отримав контузію, чим можна допомогти одразу і що робити, якщо з моменту отримання вже пройшов певний час?

– Зараз бійці вже точно диференціюють, коли вони отримали контузію, розуміють, що це була саме контузія і наскільки важкою вона була. Адже буває три ступені контузії. Найважчий – це коли людина внаслідок неї втрачає свідомість і більше не приходить до тями, впадає у кому. Ясно, що такий боєць потрапляє у шпиталь, там йому діагностують лише черепно-мозкову травму, на жаль, тому що окремий протокол по контузіях наразі у стадії розробки. Середній ступінь – це коли людина на короткий час втрачає свідомість і є ще деякі фізіологічні прояви, анприклад, блювота. А легкий ступінь – ну да, прилетіло, бабахнуло, але втрати свідомості не було або вона була такою короткою, що сам контужений її навіть не помітив, поболіла голова якийсь час. Найкраща допомога собі або своєму товаришеві, який отримав контузію – лягти і лежати, не рухаючись, мінімум 24 години. Було б класно одразу показатися медику, поїхати у шпиталь, зробити МРТ та пройти курс препаратів, які призначають при контузії. Це я кажу для тих, хто зараз продовжує воювати. Якщо ж говорити про тих, хто отримував контузію раніше, у 2014-2015 роках, але тоді не лікувався, то зараз вони можуть відчувати віддалені наслідки. Найтиповіші: порушення сну, порушення діяльності нервової системи, тобто людина стає нервовою, роздратованою, може німіти рука, нога, шия, втрата апетиту, погіршення зору чи слуху – все, що виходить за рамки звичної для вас норми, говорить: вам – пряма дорога до сімейного лікаря, який направить до невропатолога та на МРТ. Якщо ми переконаємося, що органічних пошкоджень у мозку немає, то лягаємо в лікарню – і «капаємося» певними препаратами приблизно два тижня. Такий курс треба проходити регулярно, протягом 5 років. Так можна мінімізувати віддалені наслідки, які іноді бувають досить важкими і призводять навіть до поміщення хворого у психіатричні відділення лікарень, наприклад.

– Скажи, будь ласка, оці всі арт-техніки: малювання, вишивання, співати разом – вони ефективні чи швидше дуже розпіарені?

– Ці техніки можуть бути досить ефективними, просто кожному випадку підходить своє. Комусь, дійсно, треба малювати або просто посидіти на землі, позаземлятися, тому що спілкування з природою – це теж спосіб психотерапії. Риболовля – прекрасний спосіб психотерапії, особливо, якщо йти туди без пляшки горілки, звичайно. Ці техніки – важливі, але повинні використовуватися у комплексі. І, наголошую, треба чітко деференціювати, де  наслідки контузії, де – посттравматичний стресовий розлад чи гострий стрес, а де, вибачте, просто девіантна поведінка: вживання наркотиків, алкоголю. А близькі люди, на жаль, досить часто все списують на посттравматичний стресовий розлад: «Та ясно, ми ж все знаємо, він з війни, то у нього ПТСР, «афганський синдром», «в’єтнамський синдром»… Що іще ми спричиняємо цим? Ми провокуємо самих хлопців не те, щоб паратизувати, а, принаймні, маніпулювати цим: «Я маю право бути таким, маю право так поводитися – у мене ж посттравмат! Я маю право бухати – всі ж бухають при посттравматі!». І це дуже сумно. Тому що якраз на нових навичках можна побудувати нову особистість, яка буде крутішою, ніж ти був до війни. Краще підготовленою до всього. Яка буде приносити і соціальну, суспільну користь, і сам ти будеш задоволений собою набагато більше, ніж раніше. Навіть не зважаючи на те, що там, на війні, тобі було важко, ти отримував гостру психологічну травму, але ти зміг, ти повернувся, ти вижив. Які ще потрібні докази здорової психіки?

(Оператор – Сергій Чорномаз; також використано відео Військового телебачення (телерадіостудії Міністерства оборони України)

Довідково.  Ятрогенія (від грец. Iatros – лікар gennao – породжувати) – несприятлива зміна стану хворого, обумовлена неусвідомленими діями лікаря, які виступають в якості негативного навіювання. Наприклад, це може бути використання лікарем спеціальної лексики, яку хворий не розуміє, але інтерпретує щодо себе в гіршому розумінні. Для особливо недовірливих і тривожних хворих (або уявних хворих) навіть ненавмисно кинута фраза чи неправильно витлумачений діагноз критично важливі і можуть призвести до біди. У даному випадку йдеться також про навіювання за допомогою суспільної думки, коли учасники бойових дій поч нають приписувати собі стан, про який багато говорять у суспільстві, та шукати відповідні симптоми


Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць