У Львові розпочали відзначення 400-ї річниці з дня відходу у вічність Митрополита Іпатія Потія
  • Срд, 20/11/2013 - 15:46

20 листопада 2013 р. Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, очолив Божественну Літургію в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові. Богослужіння відбулось з нагоди відзначення 400-ї річниці з дня відходу у вічність Митрополита Київського Іпатія Потія.

Разом з владикою Ігорем молились священнослужителі собору, історики, науковці та парафіяни храму.
 
«Це – дуже яскрава постать, про яку менше знає простолюддя, а більше відомо у церковних колах, та добре знаний цей історичний персонаж науковцям. З цієї особою тісно пов’язана віднова єдності Церкви в Русі (Україні) з Римським престолом», - зазначив у проповіді владика Ігор, вказавши на важливість вкладу Іпатія Потія у справу єдності Вселенської Церкви .
 
Архиєрей розповів про діяльність подвижника єдності: «Митрополит Іпатій Потій розумів, що провадити боротьбу - не спосіб поширення віри, тому він старався про освіту для священиків, засновував школи та сам навчав народ під час візитації. Це – невтомний працівник винограднику Христового, знаходячись в трудних обставинах, встигав писати й видавав полемічні твори».
 
Насамкінець владика Ігор подякував науковцям та дослідникам життя і діяльності Митрополита Іпатія Потія за спільну молитву та пам’ять про цього «невтомного слугу Божого, світича, що ніколи не згасає».
 
Після завершення Богослуження, у Львівському музеї історії релігії (пл. Музейна, 1) продовжилося вшанування пам’яті Митрополита Іпатія науковою академією, за участю представників духовенства, істориків та науковців.

 

Слово Високопреосвященного владики Ігоря з нагоди вшанування 400-ї річниці світлої пам'яті митрополита Іпатія Потія

 

Кл 3,17-4,1; Лк 9,44-50.

Достойна молитовна громадо,
очевидно, що нас не зібралося так багато якби бажалося, однак, зібрані на Службі Божій наші християни, також, помоляться за прославу світлої пам’яті митрополита Іпатія Потія. Цього року сповнилося 400 років від його переходу у вічний Небесний світ. Це – дуже яскрава постать, про яку менше знає простолюддя, а більше відомо у церковних колах та добре знаний цей історичний персонаж науковцям. З цієї особою тісно пов’язана віднова єдності Церкви в Русі (Україні) з Римським престолом. Коли пізнаємо початки його життя, а згодом продовження діяльності, на перший погляд можна припустити, що така людина не може мати вирішального значення у житті Церкви. Він не був подібний початком свого життя до святого апостола Павла, але, коли став на шлях духовного служіння вельми трудився,  щоби відновити єдність Церкви. Розумів промахи, що сталися у минулих століттях від різниці поглядів у Церкві (1054) на Сході та на Заході, що закінчилося розірванням тієї злагоди, про що говорив Ісус Христос: «… і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!» (Ів 10,16). Ця особа святої Церкви, митрополит Іпатій, дорожив словами Спасителя, тому старався сповнити волю Христа. Ми  замало знаємо про нього, тому що уже чотири століття після його блаженного упокою, однак і цього вистарчає, щоб з гідністю розказувати про митрополита Іпатія Потія, який вчинив багато добра для відновлення єдності у нашій Церкві.

Для багатьох буде цікаво почути біографічні  дані цієї непересічної людини, про кого  легко можна віднайти в Інтернеті. Його хресне ім’я Адам. Народився 12 серпня 1541 року у селі Рожанка біля Володави, тепер Люблінське воєводство у Польщі. Його батько, шляхтич Лев, був писарем короля Жигмонта I-го в Кракові, куди згодом переїхав мешкати з Рожанки у 1546 році. Батько Адама помер у 1550 році, коли йому було 9 років. Мати Адама, Ганна із родини Лощан, одружилася вдруге й правдоподібно виїхала  із Кракова в інше місце проживання з Домініком Пацом, своїм  другим чоловіком. Адам мав добре виховання та здобув чудову освіту. Початкову освіту здобув, навіть, в кальвінській школі віленського воєводи, князя Радзівіла Чорного.  Ним заопікувався сам король Жигмонт й Адам, мабуть, закінчив навчання в краківській Академії. Згодом працював писарем у короля Жигмонта Авґуста (+) до 1572 року. Перебував довгий час під впливом кальвінізму. У між часі одружився з дочкою волинського православного князя Теодора Головні-Острожецького й тут навернувся до православ’я. В 1580 році опинився у Бересті на становищі земського судді. Адам підтримував тісні зв’язки із луцьким латинським єпископом Мацєйовським Б. Від зустрічі з благородними та мудрими людьми переконувався про необхідність церковного об’єднання із апостольською Столицею. Відомо, що у цьому часі, 1589 році прибув патріарх Єремія II із Константинополя, який настановив у Москві патріарха. У 1588 році Жигмонт III найменував Потія заступником воєводи, тобто, сенатором. Так Потій здобував ще більше поваги і мав можливість більше вчинити для встановлення єдності у руській Церкві. У  цей час православні єпископи у Русі відбували певні наради, в яких обговорювали справу єдності з Римом. Вкінці 1592 року померла дружина Адама Потія, а у січні 1593 року відійшов у вічність володимиро-берестейський єпископ Мелетій Хребтович Богуринський. Потій користувався великим авторитетом у православних, тому йому запропонували, щоб постригся у ченці та обняв єпископський уряд. Спочатку відмовлявся, але згодом, 31 березня 1593 року, постригся у ченці єпископом Терлецьким, який дав йому ім’я Іпатій. Через кілька тижнів отримав єпископську хіротонію,  став єпископом володимиро-берестейським та унаслідував титул прототронія. Став добрим та ревним проповідником, так що й вороги хвалили його, такі як, наприклад, Іван Вишенський. Все більше старався про заходи об’єднання з римською Церквою.  Князь Острозький заохочував його до цієї справи, правда, прописуючи у своєму листі кальвінські пункти. А владика Іпатій їздив від храму до храму у своїй єпархії, навчав вірних, проголошуючи слово Боже. У 1594 році відбулися чергові наради єпископів про порозуміння з Римом, там стоїть вже підпис єпископа Іпатія. З приготованим документом про єдність з римською Церквою, єпископи Іпатій та Терлецький відбули подорож у листопаді 1595 року до Риму й повернулися в березні 1596 року. Коли ті повернулися додому застали жорстоку боротьбу в Церкві проти єдності. Після собору в Бересті у 1596 року владика Потій трудився ще з більшим завзяттям для єдності Церкви. Князь Острозький відібрав кілька сіл, що належали до єпископа Іпатія. Владику Потія висвятили на єпископа на 52-ому році життя. Він не знеохочувався тим, що багато із його знайомих стали боротися проти нього, бо став ревним поборником з’єднання, зрозумів правду й боронив її, як вірний син святої Церкви та Божий слуга. Його дуже боліло серце тому, що багато мирян та духовних осіб залишалися в таборі не з’єднаних, ще й воювали проти своїх братів у вірі. Коли помер митрополит Михайло Рагоза в 1599 році, тоді єпископ Іпатій отримав грамоту від короля на митрополита, а папська булла призначення появилася 15.11.1600 року. У 1604 році митрополит Іпатій прибув у Львів, щоб розширити свою юрисдиикцію, але львівська громада вірних з духовенством негативно поставилася до цієї пропозиції (див. др. І. Скочиляс «Галицька єпархія XII-XVIII ст.» стр. 558). І відомо, що церковна громада Львова прийшла до єдності аж сто років поспіль, тримаючись осторонь від римського Престолу. Знаний факт, що митрополит Іпатій Потій в 1604-1613 роках прибував до Львова, бажав служити Службу Божу в церкві Успіння Богородиці, але православний владика Гедеон Балабан сам приїхав, служив Літургію, щоб не допустити унійного митрополита. Цей намірявся ввійти до собору святого Юра, «проте руські міщани не допустили його до собору і не віддали церкви для служіння хвали Божої» (пор. др. І. Скочиляс «Галицька єпархія XII-XVIII ст.», стр. 241-242). Митрополита Іпатія звинувачували у вчиненні заколоту та неспокою у місті, а митрополит Іпатій, «ввійшовши до латинської катедри у Львові, проголошував усіх людей руського народу виклятими та наказав прибити свій лист на дверях Успенської церкви й від’їхав» (див.  др. І. Скочиляс «Галицька єпархія…» стр. 243). Ось, такі діялися речі, які трудно правильно оцінити. Митрополита Іпатія поривав дух єдності з апостольською Столицею, а львівський народ протистояв тому?! Тут пригадується випадок, коли Ісус Христос ввійшов до храму, а там відбувалися торги, тоді Христос перевертав столи та розганяв продавців, пригадуючи присутнім слова: «… Ревність дому твого поїдатиме мене» (Ів 2,17). Митрополит Іпатій Потій розумів, що провадити боротьбу - не спосіб поширення віри, тому він старався про освіту для священиків, засновував школи та сам навчав народ під час візитації. Це – невтомний працівник винограднику Христового, знаходячись в трудних обставинах, встигав писати й видавав полемічні твори. Єпископ боронив церковного добра перед сенатом, виборював католицьким владикам східного обряду місце у сенаті. Одного разу постраждав від віленського міщанина Івана Тупека, який вдарив митрополита Іпатія мечем, той на щастя заслонився палицею. Митрополит впав облитий кров’ю, втратив два пальці й половину третього, залишився з перетятими рясою, сорочкою та ланцюгом від панагії. Подивляємо ревність цього немолодого слуги Божого, митрополита Іпатія Потія,  апостола, який нічого не жалів, щоб лише людей переконати у необхідності доброї віри. Цей, Божий чоловік, своєю відвагою та відданістю в служінні Богові приєднав для Церкви князя Станіслава Радзівіла, князя Юрія Чарторийського та інших. У 1610 році митрополит поєднав Перемиську єпархію із апостольською Столицею, висвячуючи для неї єпископа Атанасія Крупецького. Багато добра може вчинити одна людина; рівно ж, як і багато зла здібна заподіяти негідна особа, як сталося із поділом Церкви, що тягнеться довгими століттями до сьогоднішнього дня.

Особливо дякую пану професору Івану Паславському, який зі своїми друзями-науковцями допильнували цієї дати, щоб гідно вшанувати й помолитися в ювілейну дату гідного подвигів митрополита Іпатія Потія! Він - безстрашний борець за єдність Церкви, невтомний слуга Бога у виконанні його волі, глибокий науковець, інтелігент, політичний діяч, церковний письменник, заступник свого народу, шукач істини і мученик, який пролляв кров не до смерті, але був готовий завжди на мучеництво!  Ось, справжній слуга Бога, світич, що ніколи не згасає! Хай ласкавий Господь пом’яне його великою праведністю у своєму Царстві! Преподобний отче Іпатію Потію, заступайся перед Господом у церковних та державних потребах нашого народу!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

20 листопада 2013 р. Б. Архикатедральний собор Святого Юра. м. Львів

Джерело: www.ugcc.lviv.ua