Вчора, 31 січня 2016 року, Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський звершив пастирський візит до парафії св. Анни (м. Львів, вул. Городоцька, 32) з нагоди 25-ліття відкриття храму.
 
З проханням про архієрейське благословення, щирими привітаннями та відкритими серцями зустрічали Митрополита парафіяльна спільнота із о. Романом Шафраном та запрошеними священиками.
 
«Дуже приємно це, що ви уже 25 років прославляєте Господа у цій церкві, Божим Промислом очищуєте й освячуєте свої душі. Бог кличе нас до храму, щоб спільно збиратися в ньому на різного роду молитвах, особливо, благаємо миру в Україні, припинення війни та закінчення кровопролиття в державі. Багато горя принесла війна, бо загинуло немало вірних синів нашого народу, інші тяжко покалічені на тілі й дуже багато несуть глибокі рани на душі. Війна це – горе, яке приносять ті особи, що тонуть у гордині та червонять свої сумління невинною кров’ю інших, яка взиває о помсту до неба ... одна людина, навіть, може вчинити дуже багато зла, подібно, як і добра. Хтось, стараючись про цю церкву, бажаючи слави Божої, побивалися про цю неправильно використовувану довший час будівлю, щоби вона служила для Божої слави, а не була складом чи «печерою розбійників». Настав час і Господь взяв у руки бича, теж, в нашому Львові й по виганяв усяких міняйлі та продавців із колишніх храмів (поламав радянський устрій), привернувши їм властиве призначення» – наголосив Митрополит.
 
Додамо, що архиєрей звершив Божественну Літургію та виголосив проповідь. Завершився пастирський візит Митрополита Ігоря словами вдячності вірних, молитвою «Боже великий єдиний», спільною світлиною та уділенням архиєрейського благословення для усіх присутніх мирян.

Слово Митрополита Львівського на 30-ту Неділю
 
Кл 3,12-16; Лк 18,18-27.
 
Доброчесні отці,
Достойні богомольці,
 
дуже приємно це, що ви уже 25 років прославляєте Господа у цій церкві, Божим Промислом очищуєте й освячуєте свої душі. Бог кличе нас до храму, щоб спільно збиратися в ньому на різного роду молитвах, особливо, благаємо миру в Україні, припинення війни та закінчення кровопролиття в державі. Багато горя принесла війна, бо загинуло немало вірних синів нашого народу, інші тяжко покалічені на тілі й дуже багато несуть глибокі рани на душі. Війна це – горе, яке приносять ті особи, що тонуть у гордині та червонять свої сумління невинною кров’ю інших, яка взиває о помсту до неба. Багатіє людина в Бога, яка чинить добро перед ним, никне та, хто приносить шкоду іншим! Звичайно, що ми благаємо Бога, щоб росіяни поверталися у Росію з наших земель, разом з важкою артилерією, яку привозять під видом продовольчого конвою та усякою стрілецькою зброєю, яку випускали цілими десятиліттями. Хай Господь забирає їхніх військових на небеса, щоби вони позитивно-мирно впливали на тих, що знаходяться при керівництві у Росії на землі. Одна людина, навіть, може вчинити дуже багато зла, подібно, як і добра. Хтось, стараючись про цю церкву, бажаючи слави Божої, побивалися про цю неправильно використовувану довший час будівлю, щоби вона служила для Божої слави, а не була складом чи «печерою розбійників». Настав час і Господь взяв у руки бича, теж, в нашому Львові й по виганяв усяких міняйлі та продавців із колишніх храмів (поламав радянський устрій), привернувши їм властиве призначення. Коли Ісус Христос увійшов всередину єрусалимського храму й побачив, що там міняли монети, продавали й купували, виганяв торговельників та поперевертав їм столи, навчаючи: «… Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!» (Мр. 11,17). Ділюся з вами нашими спільними спостереженнями, коли приходять свята Різдва Христового чи його Воскресіння, на екранах телевізії показують високих політичних чиновників, також, у Росії, що стоять у храмі, де люди моляться. А з погодження високих політичних начальників, у світі ведуться війни й терористичні атаки… І Бог не приходить у таких випадках з бичем, щоб гнати й напоумляти «Іродів», бо уважає, що мудрим людям вистарчає попереднього навчання з історії Святого Писання? Для непокірних й зухвалих духом Господь резервує цілу вічність, щоб вогняним способом упокорити гордівливих. Радіємо з того, що ця будівля була відремонтована зусиллям наших вірних та доброчинців, й гарно послуговує для молитовних цілей. Якщо припустимо, що кожного дня поріг до цієї церкви переступає найменше 150 осіб, то за двадцять п’ять років тут побувало на молитві та оглядинах понад один мільйон триста сімдесят тисяч осіб (1 370 000). І це – найскромніша цифра. Подумаймо, що це тільки один храм, а в разом взятих храмах Львова цифра виросте у дуже поважне число. Радіємо тим, що наш народ молитовний, старається про вірність Богові, бо усі надіємося на вічну нагороду в небі! Хай мати Божа допомагає нам у цьому!
 
Цього року наша Пасха, тобто, свято Воскресіння Христового святкуватимемо аж першого травня, тому наші недільні апостольські та євангельські читання повторюються. Попробуємо углибитися в текст послання святого апостола Павла до колосян. Апостол старається зобразити образ праведної людини, яка повинна пам’ятати про те, що Бог вибрав її. Він звертається, щоб люди одягали свої серця  в духовні шати: доброту, смиренність, лагідність тощо, а разом з тим, плекали співчуття до ближніх й могли терпіти образи та прощати їх. Велить, щоб мати погляд звернений на ближніх, розуміти їхню й власну помилковість, здатність ображати, але не жити образою, лише, прощати собі взаємно. Це – гідний спосіб християнського життя! Людина повинна стояти вище, понад образою, бо хто затримує образу в серці, такі особи нищать себе, викликаючи фізичні та психічні хвороби. Мудрець радить відносно ближнього: «… його не зневажай, коли він веселий, не озивайсь до нього образливим словом і не докучай, гроші назад вимагаючи» (Сир. 30,31). В іншому місці знаходимо, щоб докладати зусиль бути сором’язливими та не піддаватися тому, щоб пускати проти друзів образливі слова (пор. Сир. 40,25). Дух, у віруючої людини, повинен стояти понад похіттю та пристрастю, коли дух не панує над невластивими порушеннями в душі, тоді у ній бракує Божого ладу. В такий спосіб легко пізнати себе, - який дух в мені живе.? Апостол Павло, знаючи людську неміч, керує духовний погляд на Христа, заохочуючи народ, щоб його слово мешкало в душі, яке приносить мир, любов, мудрість й надихає догідного служіння Господові. Прощати добре, але для християнина – замало, бо прощення повинно підкріплюватися любов’ю. У цьому не потрібно сумніватися, необхідно просити щиро й правдиво Бога, що ми не лише прощаємо ближньому, але бажаємо його любити. До цього потрібно йти, перемагати себе, щоб у собі відтворювати образ Бога. Наші сили слабкі, але Божа сила – потужна, усе здолає і в усьому допоможе. Життя це – боротьба за любов та вірність Богові! Хай мати Божа навчить нас любити ближніх, а зокрема, наших ворогів.
 
+ Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
31 січня 2016 р. Б. храм св. Анни, м Львів