27 жовтня 2016 року у залі засідань Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності під головуванням представника Міністерства юстиції України Павла Кудлая проходила зустріч підгрупи з обговорення робочої версії Законопроекту про пенітенціарну систему.  До підгрупи долучилися представники Міністерства юстиції України, Секретаріату профільного Комітету, Інституту кримінально-виконавчої служби, Офісу Ради Європи в Україні, Місії ЄС в Україні, українських громадських, релігійних, правозахисних організацій, помічники-консультанти народних депутатів.

Також в обговоренні документу взяли участь Вадим Човган, експерт Консультативної місії Європейського Союзу (КМЄС), Павло Ісаков, викладач кафедри кримінально-виконавчого права Інституту кримінально-виконавчої служби, Олександр Федорук, представник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Валентин Лозан, представник Міжнародного комітету захисту прав людини, адвокат Ірина Бойкова, Андрій Сухоруков, Голова Правління Міжнародного товариства прав людини, протоієрей Костянтин Пантелей, заступник Голови Душпастирської ради при Державній пенітенціарній службі України.

Під час дискусій, зокрема, обговорювали необхідність включення до нового закону статті про доступ персоналу пенітенціарної системи до душпастирської опіки під час виконання своїх обов'язків.  Адже під час виконання служби, доступ до капелана є особливо важливим серед інших відновних і реабілітаційних заходів пенітенціарія. 

Оскільки Законопроект про пенітенціарну систему покликаний встановити головні її риси після реформи, священик Костянтин Пантелей наголосив на необхідності використовувати усі засоби публічної комунікації, щоб допомагати українському суспільству краще усвідомлювати  природу пенітенціарної діяльності та важливість професії пенітенціарія. Особливе значення це має у контексті суспільної трансформації, яку переживає наша країна, а ще більше – в обставинах війни та її наслідків. 

Для профілактики професійної деформації й вигорання, притаманних пенітенціарній службі, душпастирський супровід персоналу дає можливість шляхетного відновлення працівників кримінально-виконавчої сфери і, як наслідок, їх більш витривалого й корисного служіння. Інтелектуальний і духовний рівень в’язничного працівника у сучасній Україні залежить від участі духовенства усіх конфесій у професійній формації персоналу пенітенціарної системи. Необхідно передбачити в структурі робочого часу працівників, які безпосередньо контактують з в’язнями, заходи санаторно- медичного, фізичного та морально-духовного відновлення, які вириватимуть його з обставин, що поступово деформують та витирають професійні риси, головними серед яких є переможна людяність та розуміння конечної цілі служіння – суспільного миру. На думку о. Костянтина, працівник має бути поза деструктивним впливом в’язничного середовища, як мінімум, третину робочого часу, що віддається на формаційні й відновні заходи.

Під час діалогу з питань відбору найкращих кандидатів на службу та про створення стандартів грошового утримання працівників пенітенціарної системи також говорили про необхідність законодавчого врегулювання права персоналу на протест і навіть на страйк із метою захисту соціальної справедливості щодо умов та оплати праці. Адже протягом років незалежності відчуження соціуму від проблем в’язниць привело до маргіналізації засуджених. Наслідком цього є те, що більшість наших співгромадян проходять точку неповернення й назавжди залишаються в зоні криміналу. Але гідним здивування є факт, що на 26 рік після відновлення української державності пенітенціарії  стали маргіналізовані ще більше від самих в’язнів. 

У демократичному суспільстві існування пенітенціарної системи спрямоване на досягнення справедливості, повернення до суспільного миру й відновлення гармонії соціальних відносин, підірваної скоєними злочинами. Пенітенціарна праця є найбільш часомістким напруженням життєвого ресурсу, яке може мати руйнівні наслідки для робітника. Професія пенітенціарія набуває значення найбільш складної, суспільно-значущої праці, що позначається високою духовно-фізичною, інтелектуальною, морально-психологічною й соціально-педагогічною складовими. Збереження здоров’я працівників, плекання професійної етики, постійна суспільна комунікація, залучення найбільш плідних і життєздатних сил громадянського суспільства у різноманітних програмах  – головні пріоритети. Отже, сучасна Україна має дбати про ретельний відбір найкращих кандидатів на службу та про високі стандарти грошового утримання персоналу.