У Старому Самборі вшанували Героя Небесної Сотні Богдана Сольчаника
  • Срд, 24/02/2016 - 09:52

Минулими вихідними Україна з глибокою пошаною, скорботою та вдячністю згадувала Героїв Небесної сотні. Згадувала тих мужніх синів України, хто всупереч діючому режимові йшли самі й вели інших до правової, вільної від корупції, кумівства, зрадництва, продажності, європейської України.

Вклонилися Героям Небесної сотні та вшанували пам'ять полеглого на Майдані Богдана Сольчаника і у його рідному місті – Старому Самборі. 20 лютого 2014 року безжальна куля наздогнала на Інститутській в Києві викладача Українського Католицького Університету, унікального історика, перспективного науковця, багатогранну особистість і просто дуже хорошу Людину з великої букви. Героїчна смерть Богдана та інших Героїв Небесної сотні – це страшна, кривава ціна за те, аби ми мали правдиву Україну.

На жаль, україноненависникам мало було тих смертей, вони розпочали війну на східних землях України. І до небесних ангелів – Героїв Небесної сотні – у небо злітають душі патріотів, створюючи там небесні батальйони.

"...Ти не будеш один. Серед тих, хто одного разу вирішив йти. Ти місток – бо за тобою йтимуть ті, які ще сплять..." – так писав в одному зі своїх віршів Богдан. За ним йшли. Зі шкільних років і впродовж свого короткого, яскравого, як спалах зірки, життя Богдан умів згуртовувати навколо себе друзів, однодумців. Бо завжди був правдолюбом, справедливим, умів розрадити та порадити. Він міг повести за собою... Та не судилося. У 28 років загинув за Україну. Але став містком. Бо за ним йдуть інші...

«Ой, у лузі червона калина...» Цю пісню вчив своїх маленьких синів батько Богдана Зеновій Степанович. Вони співали її, коли ще у нас панував тоталітарний радянський режим. З тою піснею два роки тому Богдана тисячі людей проводжали в останню путь. З цією самою піснею під спів церковного хору багатолюдна громада Старого Самбора, очолювана отцем-деканом УГКЦ Михайлом Николином, минулої суботи після поминальної божественної Служби Божої процесійно піднімалася на могилу до Героя.

Отець Михайло відслужив поминальну панахиду. А коли звучала «Вічная пам'ять» до могили Богдана лягали численні квіти та лампадки від представників різних організацій та установ міста, від влади та просто від вдячних земляків. Червоними ягодами обіймав уквітчану могилу Героя кущ калини. Та сама калина, яку колись батько Богдана посадив біля могили Героїв УПА. Не знав тоді пан Зеновій, що та калина пригортатиме і його сина-Героя.

А відтак отець-Михайло надав слово учнівському колективу школи, в якій навчався Герой України, Герой Небесної Сотні, Богдан Сольчаник. Глибоко, щиро та професійно шкільна родина Богдана провела виступ-реквієм. І під час його звучання земляки Богдана втирали сльози з очей. Сльози болю та ту непоправну величезну втрату – смерть Богдана. Та сльози болю за трагізм нашої України. Цього дня на могилі не звучали виступи посадовців. Хоча представники влади із квітами та лампадками піднялися до могили. Серед них голова районної ради Тетяна Терлецька, голова райдержадміністрації Микола Цепенда, мер Старого Самбора Ігор Трухим, обласний депутат Михайло Гичка, керівники різних установ міста. Цього дня промови були зайвими. Достатньо було гірких фактів із вуст дітей і змістовного слова отця Михайло. Просто всі тихою молитвою вшанували пам'ять Богдана Сольчаника.

Богдан був неординарною особистістю, він поліг за Україну і за нас. Богдан живе у назві вулиці, на якій проживав, у назві школи, в якій навчався, у встановлених меморіальних плитах, у іменній стипендії, яку цьогоріч запровадили в Українському Католицькому Університеті. Але цього всього не достатньо. Богдан повинен жити у наших серцях і у наших вчинках. Во ім'я України. Во ім'я світлої пам'яті Богдана Сольчаника.

Марія КУЗЬМИН