Звернувся до присутніх Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський під час своєї проповіді у Страсний четвер, 28 квітня 2016 року, в Архикатедральному Соборі святого Юра (м. Львів, пл. св. Юра, 5).
 
«Дуже радіємо нинішнім днем, бо це - день Священства, який установив Ісус Христос. На тайні Вечері, зібравши своїх учнів повелів їм звершувати служіння… Господь довіряє дуже багато священикові у спасінні душ, також, домагатиметься пильного звіту про кожну особу, яка з волі священика віддалиться від Бога. Це – страшно й мóторошно! Докладаймо усіх зусиль, щоб виконати волю Бога у справі дбання про людські душі!» – наголосив архієрей у своїй проповіді.
 
По завершенні Божественної Літургії св. Василія Великого із Вечірнею, Митрополит Ігор здійснив Чин умивання ніг. Варто зазначити, що співслужили Митрополиту Єпископи -помічники Львівської архиєпархії  - Преосвященний владика Венедикт і Преосвященний владика Володимир. Відтак на згадку про цю подію, було зроблено спільну світлину із присутніми священнослужителями.

Слово Митрополита Львівського на Страсний четвер
 
Доброчесні, дорогі та Божі наші священики,
Достойні сестри і брати,
дуже радіємо нинішнім днем, бо це - день Священства, який установив Ісус Христос. На тайні Вечері, зібравши своїх учнів повелів їм звершувати служіння, що записали євангелісти:  «І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин. Так само чашу по вечері, кажучи: Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається» (Лк 22,19-20). Очевидно, що це установлення Тайни пресвятої Євхаристії, за якою стоїть Тайна Священства. Ісус Христос розпорядився чинити переміну хліба й вина в Тіло і Кров на його спомин, на згадку. Після свого воскресіння Син Божий сказав ще інші слова апостолам: «… Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів 20,22-23). Не сказав усім, лише, зібраним своїм учням, яких навчав, які були його постійними свідками життя, кого готував, щоб стали його послідовниками у ділі спасіння людського роду. Згодом, просвічені Святим Духом, учні Христові оформили це як покладання рук на тих, кого настановляли для особливого служіння людям. Коли апостоли були дуже завантажені різною працею, покликали певних осіб на дияконів, щоб служили громаді при столах і це відбувалося з молитвою та покладанням рук: «… вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки» (Ді 6,5-6). Пізніше, Церква удосконалювала обряди, які ми уживаємо при різних свяченнях, починаючи від свічконосця, читця тощо і, закінчуючи єпископською хіротонією. У Старому Завіті було по-іншому, подібно, у наш час існують різні Церкви та певні обряди поставлення у стан священства. Господь розпорядився ще пророкові Мойсеєві, щоб помазав синів Арона: «І помажеш їх, як помазав їх батька, щоб були мені священиками; і нехай буде їм помазання на вічне священство, з покоління до покоління» (Вих 40,15). Уже тоді Бог сказав про вічне священство! Стародавні священики служили Богові, приносячи жертви за себе й людей, також, виконували інші служіння перед людьми довірені їм Господом. Ось, наступне розпорядження: «Священик, що приносить жертву за гріх, їстиме її; на святому місці хай її споживають, на подвір'ї намету зборів» (Лев 6,19). Докладний припис, який вказував, навіть, місце споживання жертви. Бог довірив людині дуже багато, розраховуючи на її гідне служіння і бажав, щоб вона була завжди вірна Господові. Коли цар Соломон посвячував збудовану ним святиню: «Священики стояли там на своїй службі, а й левіти зо священними музичними приладами, … щоб прославляти похвальними піснями Господа, - бо вічна його милость…» (2Хр 7,6). Різні завдання виконували священиками, що було пов’язано з відношенням людей до Бога. Коли Ісус Христос направлявся у Єрусалим, його зустріли десять прокажених, які просили змилування. «Побачивши їх, він промовив: Ідіть та покажіться священикам. І сталось, як вони йшли, очистилися» (Лк 17,14). Це був старозавітний припис, щоб показатися священикові, який мав визначити про оздоровлення людини, яка була діткнута проказою. Ісус шанував священство!
 
Не завжди посвячені особи були вірні своїм обов’язкам, ставалося, що порушували закони й Господь застосовував певні міри до таких осіб. У книзі Самуїла знаходимо наступні слова: «Сини ж Елі були ледащі: про Господа не дбали, ні про священичі права щодо народу…» (1Сам 2,12-13). Їх відношення до людей було зверхнє, не рахувалися з людьми і Господь втрутився в цю історію. Ці два сини священика Елі, Хофні і Пінхас, раптово померли (пор. 1Сам 4,11). Багато нарікань відносно негідного служіння знаходимо у старозавітних книгах. Господь, у Святому Писанні, скаржиться словами пророка Єремії: «Навіть пророк і священик - і ті безбожні, ба й у домі моїм знайшов я їхнє ледарство…» (Єр 23,11). Пророк свідчив, що «сини Ізраїля й сини Юди вже змолоду чинили зло» перед Богом. Обернулися до Господа плечима, замість обличчям, не слухали його, не сприймали його науки, навіть, сплюгавили святий храм своїми ідолами,  також, споруджували «Ваалові узвишшя в долині Бен-Гіннома, щоб проводити через вогонь своїх синів та своїх дочок на честь Молоха» (пор. Єр 32,30-35). Ці беззаконня перед Богом чинили сини Ізраїлю та Юди «… царі їхні, князі їхні, священики їхні, пророки їхні, мужі юдейські й мешканці єрусалимські» (пор. Єр 32,32). Такі вчинки викликали гнів у Бога, тож, Господь постановив відкинути їх від свого обличчя. Святий Учитель Церкви зауважує: «Нічого так не дратує Бога, як негідне священослужіння» (св. Ів. Золот., Бесіда XL на Мт п.4). Вартує взяти глибоко до серця строгі слова святого І. Золотоустого: «А священик, хоч би і добре влаштував своє власне життя, але, якщо не буде з належною пильністю старатися про твоє життя й усіх інших, ввірених його турботі, то разом з іншими піде в геєну, і часто, невинний за свої діла, він гине за ваші беззаконня, якщо не виконає належним чином усього, що відноситься до нього» (св. Ів. Золот., Бесіда LXXXVI на Ів п.4). Це означає, що священик повинен дорожити не лише спасінням своєї душі, але належно дбати про ввірений йому Божий люд, пам’ятаючи про кожну особу, яка згубилася. Сам Спаситель, закликаючи до пильності в ділі спасіння, навчав: «… Радійте зо мною, бо я знайшов овечку, що була загубилась» (Лк 15,6). Господь довіряє дуже багато священикові у спасінні душ, також, домагатиметься пильного звіту про кожну особу, яка з волі священика віддалиться від Бога. Це – страшно й мóторошно! Докладаймо усіх зусиль, щоб виконати волю Бога у справі дбання про людські душі! Радісно буде у вічності почути Голос Сина Божого: «… Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт 25,21). Святий Іван Богослов свідчить: «Блаженний і святий, хто одержує частку у воскресінні першому: над такими друга смерть не має влади, але будуть священиками Бога і Христа і царюватимуть з ним тисячу років» (Од 20,6). Хай пресвята Богородиця удостоїть нас стати причасниками вічного життя разом із вірними, яких довірив нам Господь! Усе наше доброчесне священство та їхні родини поручаю під покров пресвятої Богородиці! Сердечно вітаю усіх священиків нашої Архиєпархії зі святом Священства, яке покликав до життя Спаситель світу!
 
 
  + Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ