Про особливості служіння військового капелана в контексті воєнного стану розповідає о. Андрій Хомишин, з яким розмовляємо з нагоди празника Покрова Пресвятої Богородиці.

У день, коли в Україні відзначається подвійне свято, – релігійне: Покрови Пресвятої Богородиці та державне: День захисників та захисниць, – багато військових капеланів супроводжують їх у молитві. «Наша місія – це, насамперед, бути поруч з військовими», – зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану військовий капелан Львівської Архиєпархії УГКЦ о. Андрій Хомишин.

Військові капелани: бути поруч у молитві

Священик пояснює, що капелани огортають своєю душпастирською опікою не лише тих, хто воює на фронті, а й тих, хто навчається, нових мобілізованих, поранених воїнів, які проходять лікування в госпіталях, часто саме капелани служать похорони полеглих на фронті та підтримують їхні родини. Але не тільки це: вони часто привозять гуманітарну допомогу (медикаменти, продукти харчування, одяг, гігієнічні набори тощо) військовим і цивільним, які мешкають в районах бойових дій та нещодавно деокупованих насалених пунктах.

«Насамперед ми є священиками, слугами Божими, – підкреслює отець Андрій, – і наша основна сила – це особиста та спільнотна молитва, з якої випливають інші дії». Він додає, що не всі військові завжди відчувають потребу в підтримці капелана, але кожен з них, як і кожна людина, є великим всесвітом, і якщо в певний момент один військовий з тисячі її потребуватиме, а священик зможе підтримати його в ту мить, тоді його місія капелана буде виконана.

Складні запитання

Отець Андрій Хомишин ділиться, що іноді важко знайти відповіді на запитання, які можуть задавати військові. «Часто я не знаю, що відповісти, – каже він, – але, як показує мій досвід, люди зазвичай уже знають відповіді на запитання, які вони ставлять: їм просто потрібно поговорити, вони хочуть, щоб їх вислухали, їм потрібна увага, вони хочуть відчути пошану до власної гідності. Вигадувати відповіді, щоб відчувати себе мудрим, було б серйозною помилкою. Я не боюся сказати військовому: “Я не маю відповіді, але зараз я поруч”, або кажу: “Спитай Бога”».

Суспільство, яке бореться за виживання

День захисників і захисниць став приводом для всього українського народу висловити їм свою подяку та підтримку. Наш співрозмовник зазначив, що тепер, в час широкомасштабної війни, в українському суспільстві межа між військовим і невійськовим не є такою чіткою і майже відсутня. «Ми бачимо військових на вулицях наших міст, багато з них – наші друзі, рідні та родичі, і, на жаль, багато військових, яких ми знали, вже загинули, – ділиться він. – Отже, можна сказати, що зараз все українське суспільство – це суспільство, яке бореться, і кожен виконує свою роль: військові на фронті, цивільні по-різному намагаються допомогти, бо тут ми боремося не лише за цінності, але навіть просто за виживання».

У цих обставинах Церква, як пояснює о. Андрій, намагається захищати людську гідність людей, допомагаючи відповісти на їхні основні потреби та пропонуючи духовну підтримку: «І це промінь світла в цей період темряви», – підкреслює священик. Променем світла, особливо для тих, хто втратив своїх рідних, за його словами, є також постать Пречистої Діви Марії, яку також не оминуло страждання і втрата Сина.