Українські паломники з Франкфурта: молитва як опора в час випробувань
  • Срд, 02/11/2022 - 18:47
Спілкуючись з членами молитовної групи української греко-католицької парафії блаженного Климентія (Шептицького), що у Франкфурті (Німеччина), вражає їхня непохитна віра в силу молитви, яку не часто можна зустріти серед людей їхнього віку, великодушність і наполегливість у молитві, а також бажання підтримувати одні одних, незважаючи на різні виклики, які ставить перед ними життя.

«Коли я була студенткою, греко-католицька парафія у Франкфурті стала моїм домом, моєю другою сім’єю, бо в Німеччині я була сама. Цій парафії я завдячую також поглиблення своєї віри, бо вони мені показали, як можна глибоко проживати християнство», – таким свідченням поділилася Оля Лазечко, родом з Тернопільщини, яка нещодавно разом з молитовною групою цієї громади прибула на паломництво до Риму. Троє з них завітали до української редакції Радіо Ватикану – Vatican News, щоб розповісти про свою молитовну групу, про значення молитви в їхньому житті та про труднощі, з якими вони стикаються на духовному шляху, проживаючи в Західній Європі.

Прослухати повне інтерв'ю

Прохання про молитву, що переросли в молитовну групу

Розповідаючи про заснування молитовної групи при парафії блаженного Климентія (Шептицького) у Франкфурті, Леся Брухаль зауважила, що сама парафія є найдавнішою парафією УГКЦ у всій Німеччині, вона була заснована 1945 року. До заснування молитовної групи у 2004 році, за її словами, спонукали самі вірні: до парафії приходило дедалі більше українців, як представників діаспори, так і прибулих з новою хвилею міграції, які просили про молитву, і отець Роман Лірка, який прибув на цю парафію у 2003 році, зібрав групу парафіян, які виявили бажання молитися в наміреннях тих людей.

Форма молитви

«На початку існування нашої молитовної групи, – пояснила Віра Мельничук, – люди подавали прохання (за здоров’я, за допомогу в певних життєвих ситуаціях), ми їх записували і в довільний час молилися в цих наміреннях молитви, які кожен з нас сам собі обирав. Цю форму молитви ми і надалі зберігаємо, але тепер ми почали більше молитися, особливо, після початку повномасштабної війни ми почали молитися вервицю. Наша перша вервиця була за Маріуполь». Парафіянка додала, що пізніше молитовна група почала молитися різні форми вервиць та дев’ятниць, серед яких також Помпейську дев’ятницю, яка триває 54 дні підряд, упродовж яких треба відмовляти одну вервицю в день; кожен день має свої Таїнства, а за бажанням можна молитися всі таїнства кожного дня.

Поглиблення віри через пізнавальні зустрічі

Зазвичай, члени молитовної групи парафії блаженного Климентія у Франкфурті проводять свої спільні молитви онлайн, але приблизно раз в місяць вони зустрічаються наживо. Тоді отець Роман Лірка готує для них доповідь на певну тему, яка їх цікавить (наприклад, ставлення Церкви до гомеопатії, до східних єдиноборств тощо), і потім відбувається обговорення. Під час пандемії ці тематичні зустрічі також відбувалися онлайн, але парох, за словами наших співрозмовниць, усвідомлював важливість того, аби підтримувати їх на дусі, старався вчинити ці зустрічі цікавими і щоразу запрошував різних доповідачів.

Парафія як друга сім’я

Про те, як підтримує молитва і приналежність до молитовної групи, розповіла Оля Лазечко. Трохи більше року тому вона повернулася жити в Україну, на Тернопільщину, але не втратила зав’язків зі парафією у Франкфурті, що, як вона підкреслила, стала для неї другою сім’єю, домом. Саме тому Оля вирішила приїхати на кілька днів з України до Риму, аби приєднатися до паломництва своєї молитовної групи. Пригадуючи часи, коли вона ще жила в Німеччині, наша співрозмовниця розповіла, що кожної неділі вона їхала поїздом півтора години «до улюбленої парафії», бо вона підтримувала її на дусі й була справжнім стержнем. «Ви знаєте, за кордоном завжди важко одному, – додала вона – і я бачила, як ця молитва давала сили, а молитовне спілкування зближує людей і коли я мала якісь труднощі, то говорила одній людині, а вона просила й інших молитися за мене. Інколи я й не знала, що вони всі молилися за мене. Навіть тепер, коли я повернулася в Україну, вони теж за мене моляться, і цю молитву я дуже відчуваю».

Усміхаючись, Оля зазначає, що її духовне життя складається з парафії в Україні й парафії у Франкфурті. «І мені так добре, –зауважує вона, – бо коли я поверталася в Україну, – я боялася, що втрачу зв’язок з парафією, чи з моїми німецькими колегами. А коли я повернулася і ми почали інтенсивно спільно молитися, здебільшого через WhatsApp, то я зрозуміла, що я не покинута і що можна дальше жити, навіть, якщо в Україні трохи важко, особливо, тепер, у час воєнних дій».

Українські паломники з Франкфурта в Римі

Українські паломники з Франкфурта в Римі

Труднощі на духовному шляху в еміграції

«Мені ніхто не заважає і ніхто не створює перешкод, як це буває в інших країнах, де переслідують християн, – зазначає Леся Брухаль, ділячись думками про труднощі, які виникають на шляху духовного шляху в країнах Західної Європи. – Найбільше, чого я боюся, це літеплості, тому що все відкрито, є доступ до всього, і потрібно докладати зусиль, аби в щоденному житті викроїти час на молитву, змусити себе поїхати до церкви, яка не завжди близько. Але перешкод немає, справа просто в бажанні. Німецькі церкви порожніють, закриваються, приміщення продають, в них роблять бари, на це боляче дивитися, але сподіваємося, що з Божою допомогою Церква вистоїть».

Віра Мельничук додала, що цьому контексті важче також виховувати дітей у християнському дусі, бо діти, які в школі спілкуються зі своїми ровесниками, які не ходять в неділю до церкви, не завжди хочуть слухати своїх батьків і відвідувати Службу Божу.

Молитва – це дихання

На завершення наші співрозмовниці поділилися своїми думками про те, що для них означає молитва. «Молитва – це моє дихання, – підкреслила Леся. – Я молюся протягом дня. Іноді просто промовляю “Господи, помилуй!”. Молюся, коли маю вільну хвилину, коли мені важко…».

Оля зауважила, що не слід боятися вчитися молитися, і якщо на початку нам здається, що деякі форми молитов є для нас занадто складними, то слід просто докласти певних зусиль, і крок за кроком це вправляння дає результат, бо молитва – це процес. «Молитва змінюється так, як ви змінюєтеся і розвиваєтеся», – наголосила вона.

На важливість цього ж аспекту витривалості в молитві вказала також Віра. «Я бачу, що навіть, коли мені не хочеться молитися, бо ввечері не маю сили, і якщо себе, все ж таки, пересилити, то це входить у звичку, і з кожним днем з’являється більше легкості в молитві. І звичайно, я помітила силу молитви і це є величезна духовна зброя, яку часто недооцінюють».


Паломництво Святими місцями