Українсько-польська різанина і похорони Міжмор’я
  • Срд, 13/07/2016 - 00:10

Сенат ІІІ Речі Посполитої вирішив розкрутити тему українсько-польської різанини часів ІІ Cвітової війни. Чого він домігся? Поки що хіба антипольської істерики, яка екскаваторами почала копати історичні пласти аж до Казимира Великого.

У реальності ж ІІІ Річ Посполита взяла до рук лопату, щоб закопати навіки ідею Міжмор’я як альтернативи ліволіберальному ЄС та заборола перед московитським імперіалізмом.

Ну і що? Хіба це не чисто політичне питання? Хіба це якимось чином зачіпає Церкву, християнство?

На превеликий жаль, саме так, зачіпає. Цей акт польського Сенату має і духовний, віросповідний вимір.

Mitteleuropa – Серединна Європа, Центральна Європа, Міжмор’я – це в першу чергу культурне поняття. Культурне в сенсі життєвого укладу. Без культури, яка наскрізь просякнута християнством, без ідеї збереження європейського християнства перед ліволіберальною агресією ЄС з Заходу, московитським державним псевдохристиянством зі Сходу та агресивним ісламом з Півдня, ідея Міжмор’я перетворюється на такий собі черговий проект Малінових чи прожектантів свіфтівського Лагадо.

Католицькі єрархи України і Польщі доклали великих зусиль, щоб примирити українців і поляків, усвідомлюючи, що без взаємного прощення і прохання про прощення в українсько-польських стосунків ніколи не буде перспективи. Без прощення і прохання про прощення не буде історичного взаєморозуміння між українцями і поляками. Без прощення і прохання про прощення і українці, і поляки завжди перебуватимуть під серйозною загрозою бути цілковито розчиненими універсальними розчинниками – європейським ліволібералізмом та московитським імперіалізмом. І біда в тому, що історія не залишила нам аж надто багато часу для того, щоб спам’ятатися.

Без реального примирення між поляками та українцями ідея Міжмор’я як успішного об’єднання, як чергового шансу для європейського християнства стане просто мертвою.

Саме тому зараз і на українських, і на польських політиках, як на українських, так і на польських громадських діячах, і що найголовніше, як на польських, так і на українських єрархах, лежить історична відповідальність за те, чи буде українсько-польське примирення, чи знову вогонь ворожнечі, який постійно роздмухувала Москва, запалає між українцями і поляками.

Щоб там хто не говорив і кого би як не боліло, але просто необхідно зазначити, що вимога польського Сенату проголосити Волинську українсько-польську різанину геноцидом поляків є глибоко аморальною, бо вона збудована (якщо польська сторона у своєму прагненні проголосити геноцидом волинські події має рацію) на напівправді, яка є багато диявольськішою, аніж відверта брехня.

Якби польські сенатори дійсно були моральними, то, проголошуючи Волинську різанину геноцидом поляків, вони би мали проголосити геноцидом вирізання вояками Армії Крайової українських сіл Холмщини і Підляшшя, пацифікацію Галичини та полонізаторські утиски непольського населення ІІ Речі Посполитої, акцію «Вісла» та зрештою визнати участь поляків у геноциді єврейського населення окупованої німцями ІІ Речі Посполитої.

Біда ще й в тому, що з приходом до влади у Польщі партії «Prawo i Sprawiedliwość» багато європейських християн побачили в Польщі можливого оборонця європейського християнства. Неморальне рішення декларованих католиків – польських сенаторів у кінцевому результаті може позбавити Польщу такого морального права в очах інших народів, як уже практично позбавило в очах українців.

Тому тепер виникає питання: що виявиться сильнішим – польський шовінізм чи польське католицтво? Від відповіді на це питання багато в чому залежатиме доля християнства в Європі.

Дуже би хотілось, щоб українці й поляки брали приклад з кардинала Ґлемпа і кардинала Гузара, а не із затуманених ненавистю польських та українських шовіністів.

о.Орест-Дмитро Вільчинський