В день навечір’я Богоявління, коли домашнє коло єднається в спільній трапезі, прославляючи Господа мелодійними щедрівками, в Луцькому екзархаті, до сім’ї Христової Церкви долучилася Старовижівська спільнота.

Згідно традицій християнства київської Церкви, навечір’я Богоявління супроводжується строгим постом, який увінчує введення вірних у таїнство цього празнику. Даний піст, був засобом для того, щоб у чуванні та щирому покаянні приготувати власне серце до споглядання та розуміння дії Бога у стрімких течія наших буднів. Однак для спільноти Української Греко-Католицької Церкви смт. Стара Вижівка це чування мало і своє глибоке біблійне закорінення. Оскільки перегукувалося з підготовкою вибраного  народу та їхнього царя Соломона до освячення святині, яка була знаком перебування Божої слави у світі (І Царів 8 гл.).

Розпочалося святкування Чином Архиєрейського освячення храму, яке очолив преосвященний Кир Йосафат. Глибина обряду та широкий спектр гімнографії, які наповнювали Чин, давали змогу молільникам зрозуміти і богословське значення дійства. Так серед молитов, які прочитував Святитель наголошувалося, що істинним будівничим, який власне і надає святості цій будівлі та чинить її оселею Божою та скарбницею Божественних дарів є Святий Дух. Значною увагою в молінні було виокремлено освячення престолу, який на думку Миколи Кавасили, є рукою Божою для людини та подає їй Божественні дари Тіла і Крові Господньої. Вагомість значення престолу у храмі, також виокремлювали дійства, звершувані служителями над ним, а саме омивання водою і вином та помазання миром, що є аналогічним до Таїнства Хрещення і Миропомазання особи.

Свій апогей богослужбове дійство осягнуло в Архиєрейські Божественній Літургії, яку очолював преосвященний влакика Йосафат. У своїй проповіді, Архиєрей розважав над  актуальною для посту тематикою покаяння. Саме в цьому руслі проповідник розкривав проблематику існування зла, а отже і гріха, у створеному Богом творінні. «Зло має своє існування в небутті» - зазначив Архипастир опираючись на думки Отців Церкви. Однак серед всієї гами спокус, особливу увагу проповідник визначив гріхові гордині, який на думку вчителів духовного життя є джерелом падіння людини та батьком всіх інших гріхів. Прикладом для подальших роздумів Архиєрея над питанням гордині, послужив приклад падіння ангелів та вигнання Адама. «Диявол манив Адама марною надією на обоження, пропонуючи йому вбачати мірило добра не в Богові, а в самому собі» - саме так Кир Йосафат окреслив суть падіння Адама. Опісля Архипастир заохочував вірних силою благодаті Господньої, яка об’являється в цих святкуваннях літургійного року, долати в собі гріх, що паразитує на особі людини, створеної на образ та подобу Божу. В цьому ракурсі Святитель розкрив і символізм значення обходу із мощами навколо храму в часі його освячення, підкреслюючи покликання християнина іти назустріч Христові та вслід Йому.

Продовжилося моління великим освяченням води, та окропленням нею Божого люду. Надалі для почитання вірних було виставлено мощі святого Шарбеля, який ревним подвигом віри і сам став живим престолом для Царя Христа.

По завершенні богослужінь преосвященний владика Йосафат подякував ієромонахам з Ковельського монастиря (о. Євгену та о. Леоніду), які опікуються даною громадою ще від часу її зародження. Архиєрей не оминув своєю увагою також і отців, які прибули з інших парафій екзархату, а саме о. Терентію та о. Володимиру з м. Луцьк. В подальшому  о. Леонід висловив щиру подяку всім, хто причинився до зародження громади УГКЦ в смт. Стара Вижівка та зведення храму в честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, вручаючи пам’ятні архиєрейські грамоти.