В Нідерландах дозволили евтаназію для 17-річної жертви зґвалтування
  • Срд, 05/06/2019 - 14:55

Минулого тижня в Нідерландах провели евтаназію 17-річній дівчині, котра стала жертвою зґвалтування. Лікарі зазначили, що дівчина страждала від депресії, а також «нестерпного болю» після сексуального насильства, що відбулось кілька років до того.

Ноа Потовен померла в неділю, отримавши дозвіл на прохання про евтаназію, яка є легальною в Нідерландах і не потребує згоди батьків після того, як особа досягнула віку 17 років. Дівчині виповнилось 17 в грудні минулого року.

Як зазначила у своїй автобіографії та в профілях у соцмережах покійна Ноа, вона страждала від пост-травматичного синдрому, депресії та розладів харчування після сексуального насильства над нею на вечірці у віці 11 років і зґвалтування на вулиці у віці 14 років.

Дівчина консультувалась з «клінікою, яка займається покінченням з життям» у віці 16 років без батьківської згоди, однак тоді вона була ще замалою, щоб отримати згоду.

Законодавство Нідерландів дозволяє евтаназію для дітей віком 12-16 років, однак при умові батьківської згоди. Евтаназія дорослих в цій країні стала легальною у 2001 році.

Як інформує CNA, евтаназія відрізняється від самогубства з допомогою лікаря в тому, що під час евтаназії будь-хто (лікар, члени родини чи сам пацієнт) можуть ввести смертоносні ліки пацієнту. Під час самогубства з допомогою лікаря, лікар лише приписує смертельну дозу медикаментів, але, відповідно до закону, лише сам пацієнт може прийняти їх.

Як повідомив Тhe New York Post, батьки Нои дізнались про прагнення їхньої доньки померти тоді, коли знайшли брошури з клініки евтаназій у її спальні. Тоді вони не дали їй дозволу провести процедуру, наполягаючи, щоб вона пройшла посилену посттравматичну терапію. Однак, досягнувши віку 17 років, дівчина вирішила покінчити з життям остаточно.

Нагадаємо, що соціальне вчення Католицької Церкви вважає евтаназію та самогубство з допомогою лікаря «морально неприпустимим».

В червні 2016 року Папа Франциск засудив таку практику, як частину «культури викидання», що пропонує «фальшиве співчуття» і ставиться до людини, як до проблеми.