«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»
  • Чтв, 28/07/2022 - 12:21

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного конфлікту, тому що конфлікт завжди передбачає симетричну парадигму: дві групи виступають одна проти одної, кожна зі своїх причин. Це не та дійсність, яку ми бачимо в Україні, немає двох причин і немає правди посередині. Тут є злочинець, який нападає. І є його жертва».

Блаженніший Святослав, Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви, однозначно оцінює трагедію, яка відбувається в Україні. У цьому ексклюзивному інтерв’ю, даному італійському виданню Il Foglio, Блаженніший Святослав розповідає про п’ять місяців війни, про те, що він бачить щодня на власні очі, та викриває певні західні «непорозуміння», прагнення знайти якусь обґрунтовану (чи принаймні зрозумілу) причину в агресії, яку розпочала москва.

 Ваше Блаженство, на Заході нам часто важко зрозуміти причину цієї війни. Можливо, ми використовуємо неправильні категорії, можливо, ми не до кінця розуміємо ідеологію, яка спонукала володимира путіна вдарити по Україні. Йдеться про «ідеологію русского мира». Якою є ваша думка стосовно цього?

– Існує багато думок і дискусій про те, чому росія розпочала проти України повномасштабну війну, спричинивши нашій країні руйнування, страждання і смерть. Я б не хотів входити в деталі цих складних і незрозумілих для нашого народу дискусій, але можу говорити як очевидець про те, що особисто бачив, але передусім як пастир стражденних душ.

Україна є жертвою російської агресії ще з 2014 року, але з 24 лютого ми, українці, зрозуміли, що це не просто війна однієї країни проти іншої, ні тим більше проста «військова операція»...

Відвідуючи українські міста, шо були окуповані російською армією, а потім звільнені, я побачив трагедію братських могил - масових поховань мирних жителів, я чув свідчення жертв зґвалтувань російськими солдатами, нас шокувала жахлива картина страчених людей, покинутих лежати на вулицях наших міст. На жаль, це не поодинокі випадки, а системні дії путінської армії проти невинних українців. Братські могили знайдені в Бучі, Маріуполі, Макарові і, можливо, будуть знайдені ще інші; було багато випадків катування цивільних, в тому числі дітей; наразі від рук російських військових загинуло близько 300 неповнолітніх. Подумати тільки, що поблизу древнього міста Чернігова, у стародавньому православному храмі, який вважається історичною спадщиною, російське військо влаштувало катівню! У приміщенні церкви катували жителів сіл Ягідне та Лукашівка. Навколо церкви знайшли багато понівечених тіл.

Сьогодні стає щораз бідьш очевидним, принаймні для нас в Україні, що війна росії проти України має чітку ідеологічну структуру, яка називається ідеологією «русского мира».

 Чи можете пояснити, у чому вона полягає?

– Щоб відповісти на це запитання, я хотів би звернутися до доповіді Тімоті Снайдера, відомого дослідника Шоа на території колишнього Радянського Союзу. Саме він миттєво відреагував на публікацію на російському сайті "Риа Новости" документа, в якому пояснюються мотиви і накази, дані російським солдатам для виконання їх завдання в Україні. Коментар під назвою «Що росії робити з Україною» написав Тимофій Сергєйцев, який пояснює, що саме москва має на увазі під денацифікацією – однією з цілей війни в Україні, проголошеної путіним. Запрошую європейську спільноту уважно прочитати цей текст, щоб зрозуміти, в чому полягає ідеологія «русского мира».

Тімоті Снайдер назвав його російським посібником з геноциду українців (Russias genocide handbook). Він пише: «Цей російський посібник є одним із найбільш відверто геноцидних документів, які я коли-небудь бачив».

Крім того, хочу зазначити, що багато відомих богословів православних Церков усього світу засудили ідеологію «русского мира» як єресь етнофілетичного релігійного фундаменталізму, що має тоталітарну природу. Чимало відомих політиків ідентифікує її як форму радикального націоналізму, що прагне поширитися по всьому світу. Ідеологія «русского мира» заперечує право українського народу на існування, як колись ідеологія нацистської Німеччини заперечувала єврейський народ. Таким чином пропонується фактично нова авторитарна ідеологія, котра народилася в росії, але завдяки масивній пропаганді знахдить, як це не дивно, своїх послідовників і на Заході.

Можу лише засвідчити, що окупанти здійснюють військові злочини, ретельно дотримуючись кожної літери цих вказівок. Все це є супроводжується беспрецедентною жорстокістю по відношенню до мирного населення.

 Для того, щоб пояснити, що сталося, часто оперують політичними та геополітичними категоріями; підраховуються російські танки, які увійшли на Вашу батьківщину. Але чи є, так би мовити, культурний чинник, який призвів до війни? Чому Україна так сильно лякає москву?

– Історія українського народу є частиною європейської історії, ми – європейський народ, який у своїй новітній історії знову підтвердив свій вибір на користь принципів та ідеалів європейської спільноти. На жаль, сьогодні в росії ми спостерігаємо синтез радянської та імперської ментальностей. І Україна сьогодні є жертвою цієї збоченої реконструкції кордонів «великої росії».

У росії завжди хочуть представити українське суспільство як таке, що перебуває під впливом аморального Заходу. Саме так народжується нетерпимість до всього «не нашого», провокування та виправдання насильства для знищення всіх «заражених». Зараз на Україну проектується образ цього «колективного Заходу», з яким начебто треба боротися. Щоб оживити спогад про історичного ворога, з яким слід воювати, використовується слово «нацизм», яке втратило своє первинне значення і сьогодні зазвичай застосовується до всього «західного», що присутнє в ідентичності народу. Тому українця називають нацистом-єретиком.

Стає все більш очевидним, що росія вступила в культурний конфлікт не лише з Україною, а й з усім, що ми визначаємо як західну цивілізацію. Процес зомбування російського населення кремлівським режимом породив дуже небезпечний антропологічний тип суспільства. Уявіть собі: братські могили в Україні стають приводом для радості багатьох людей у ​​росії; жодного співчуття, жодної призадуми про причини цієї абсурдної війни. На жаль, навіть на найвищому рівні російської православної Церкви... Більше того, ми чуємо християнське оправдання російської війни проти України і прославлення військових злочинів та ідеології насильства.

 Ми бачили тіла в братських могилах зі зв’язаними за спиною руками. Трупи на вулицях. Як ви вважаєте, чи є підстави говорити про геноцид українського народу?

– Я не знаходжу інших пояснень. І мотиви, які озвучує російський президент, не мають під собою жодних підстав. Справжня мета російської агресії – знищення українського народу. Про це свідчать як ідеологічні промови самого путіна, в яких часто згадуються українська історія, так і військові злочини, вчинені його солдатами на нашій землі. Насправді, це важко назвати просто війною.

З першого дня російського вторгнення в Україну ми бачимо безперервні військові злочини, які не припиняються ні вдень, ні вночі.

Дехто каже, що в Україні триває конфлікт. Більше того, я зауважую, що останнім часом в західних ЗМІ звучить визначення «російсько-український конфлікт». В Україні немає ніякого конфлікту. Конфлікт завжди охоплює симетричну парадигму дискурсу; конфлікт означає, що є дві групи, які конфліктують між собою і кожен має свої аргументи та інтереси. А той, хто шукає істину чи хоче бути посередником у конфлікті, завжди вислуховує обидві сторони, та інтуїтивно визначає, що істина десь посередині. Це означало б знайти вирішення конфлікту. Але насправді в Україні зовсім інший стан справ. Немає двох сторін зі своїми аргументами і немає істини посередині, а є злочинець - той, хто нападає, - і є його жертва. Не можна говорити, що у них конфлікт інтересів, тому що в цьому випадку ми ставимо їх на один рівень, агресора і його жертву. У цьому випадку як Церква ми також повинні проголосити «нульову толерантність» до злочинця. Я вважаю, що потрібно припинити говорити про конфлікт, слід говорити натомість про військові злочини в Україні. Треба припинити намагання зрозуміти чи захищати інтереси агресора чи бути посередниками між інтересами агресора і жертви, тому дійсності і правді, об’єктивній правді подій, які відбуваються в Україні. Нульова толерантність до застосування насильства! Якщо інтереси якоїсь держави призводять до війни і прирікають на смерть народ чисельністю понад 40 мільйонів населення, то це вже не інтереси, а злочин. Жодні причини не можуть бути виправданням чи поясненням цієї агресії у сучасному цивілізованому суспільстві.

В Україні відбувається злочин проти людства: є жорстокий злочинець і є невинна жертва. Тому важливо також знайти правильні терміни для опису всього того, що відбувається в Україні. Адже навіть саме слово «війна» у традиційному його розумінні вже не здатне описати цю трагедію. Якщо хтось сумнівається, запрошую приїхати в Україну і побачити це на власні очі.

 Ваш народ зазнав величезних трагедій, згадати лише про Голодомор 30-х років, описаний зокрема Василієм Гроссманом, котрий розповідає про біль матерів, змушених бачити, як їхні діти вмирають від голоду. Але українці завжди знову піднімалися. У чому сила Вашого народу?

– Я не думаю, що одним реченням реченням можна відповісти, у чому полягає ця сила. З моїх особистих спостережень і від досвіду життя в умовах війни мені спадає на думку наш філософ Григорій Сковорода (1722-1794). Коли цариця Катерина захотіла, щоб він залишився при її дворі, він сказав: «Сопілка і вівці мені дорожчі за королівську корону». Саме завдяки своїй філософії він зміг глибоко відчути спосіб життя нашого народу. Це народ, що вірить у воскресінняю Народ, котрий через власну культуру і національну філософію бачить, що людське життя є чимось більшим, ніж просто земне існування. На могилі Сковороди викарбувано його вислів: «Світ ловив мене, та не спіймав». Саме віра у воскресіння і любов до свободи завжди були силою нашого народу, що оберігала його від зневіри, спонукала підводитися і йти вперед. Є й інший народний вислів: «Вони хотіли поховати нас назавжди, а виявилося, що ми – насіння, яке дарує нове життя». Можливо, і зараз наш народ бореться, встає після стількох хвиль геноциду саме тому, що Господь воскрешає нас.

 Спостерігаючи, як Захід часто стурбований дискусіями перш за все щодо кордонів, перемир'я та посередництва, що б ви хотіли сказати як пастир?

– Я вважаю, що потрібно починати саме з поваги до болю жертви. Почути крик народу, практично приреченого на смерть. Пізніше це скерує нас до розуміння, як сьогодні правильно будувати співіснування між народами та націями у третьому тисячолітті. Бо ми знаємо, що всі конструкції людського розуму відносні. Якщо ми маємо на меті добробут чи інтереси сильних світу цього, і якщо економічні інтереси переважають над людським життям - його неоціненною цінністю, то як людство ми приречені на смерть. Але якщо ми будемо відштовхуватися від поваги до людського життя, якщо це стане нашою стратегією, політикою, навіть основою душпастирського служіння, - якщо почнемо з думки про те, як захистити найслабших, тоді ми зможемо вижити та відбудувати людську спільноту, навіть на міжнародному рівні зробити її кращою за ту, яку ми маємо зараз.

– Що ви побачили, відвідуючи села, спустошені місяцями війни? Які емоції ви відчували, дивлячись на ці спустошення і руйнування?

– Війна – це не гра. Мені здається, що іноді на Заході зі словом «війна» асоціюють комп’ютерні ігри. На жаль, ті, хто планує війни, ніколи не досвідчили, що таке війна насправді. Адже, спостерігаючи реалії війни в Україні, ми стикаємось з тотальним знищенням. Цілі міста, села стали привидами. А ще братські могили, яким немає кінця. Виникає питання: чи можна вижити в таких умовах? Світ хоче вижити чи воювати? І ще одне: ми знаємо, що один день війни коштує росії чотириста мільйонів доларів. Подумайте, лише один день. Хто, за якою диявольською логікою, інвестує у смерть? А якщо б за ці гроші будувати, рятувати людські життя, створювати краще майбутнє в самій росії? Якщо б ці кошти інвестувати в покращення умов життя мільйонів громадян цієї країни? Замість того, щоб так легко витрачати їх на вбивства… Це означає, що війна – це завжди злочин, завжди божевілля, затьмарення розуму. Чим жорстокішою вона стає, тим це стає очевиднішим. Війна в Україні – це злочин проти людства.

 Як Ви вважаєте, чи після закінчення війни зміняться також відносини між Церквами в Україні?

– Ми всі змінилися. Можливо, ще не всі зрозуміли, що світу, який існував до 24 лютого цього року, більше немає. Ні росії, ні України, ні Європи, ні інших країн. В один «клік» ми змінилися назавжди. І якщо міняються стосунки між людьми, то, очевидно, зміняться відносини між людиною і суспільством, людиною і будь-якою спільнотою, зміняться також відносини між Церквами. Якщо говорити про стосунки між Церквами в Україні, то мушу сказати, що вони справді покращилися, бо ми об’єднались як ніколи досі в ім’я захисту людського життя. Ми бачимо, що всі відмінності, навіть якісь приватні егоїстичні інтереси (які інколи плекають навіть Церкви) тепер відійшли на задній план, на першому місці зараз екзистенційне питання – як вижити разом із нашим народом. Тому ми співпрацюємо. Можливо, пізніше прийде і екуменічний, доктринальний рівень, рефлексія, яка народиться з екзистенційного досвіду, але коли справа доходить до організації, наприклад, зеленого коридору для евакуації та порятунку життя людей, які перебувають у безпосередній небезпеці смерті, то всі об'єднуються: католики, православні, протестанти, мусульмани, юдеї. Всі ми співпрацюємо, щоб врятуватися самим та врятувати інших.

 На братських могилах моляться всі разом...

– Саме так, тому що там лежать наші парафіяни, члени наших громад, родин. Ця війна показує, що всі ми насамперед є людьми, а потім – приналежимо до певної релігії, конфесії. Людяність, людська природа є основою, яка об’єднує нас. Чим більше ми ставатимемо людьми, тим більше будемо єдині. Але якщо ми потрапимо в пастку дегуманізації, то завжди з’являтимуться нові роз’єднання.

Маттео Мацуцці,
переклад з італійської Секретаріату Глави УГКЦ в Римі


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць